Логика.

Логіка − одна з найдавніших наук − виникла в проблемному полі філософії понад 2300 років тому назад. У працях давньогрецького філософа Аристотеля вперше показано, як у процесі мислення досягається істина, які правила мислення при цьому корисно використовувати. Вивчення курсу логіки допоможе студентам навчитися свідомо застосовувати закони й форми мислення, засвоїти основні принципи правильного логічного мислення − визначеність, послідовність, доказовість; набути навички й уміння, які потребують точності мислення, обґрунтованості й переконливості висновків.
Традиційна логіка досліджує зв’язки між думками, насамперед, схеми побудови міркувань. Її цікавлять необхідні зв’язки, які детермінуються формою думок і міркувань, тобто відповідні закони мислення. Оскільки неодмінною умовою дотримання цих законів є знання форм мислення, то більшість курсу традиційної логіки становить учення про основні форми мислення: поняття, судження, умовиводи, що виражені засобами природної мови.
Термін «логіка» сьогодні загалом застосовується у трьох головних значеннях. По-перше, ним позначають будь-яку необхідну закономірність у взаємозв’язку об’єктивних явищ – «логіка фактів», логіка історичного розвитку» тощо. По-друге, словом «логіка» позначають закономірності у зв’язках і у розвитку думок – «логіка міркування», «логіка мислення». Нарешті, логікою називають окрему науку, яка розглядає мислення з позиції його формальної правильності. У наступному значенні «логіка» є назвою особливої наукою про мислення, що також зветься формальною логікою.
Важко віднайти більш багатогранне й складне явище, ніж людське мислення. Його вивчає багато наук, і логіка − одна них. її предмет − логічні закони й логічне оперування мисленням. Принципи, що установлюються логікою, так само необхідні, як і всі наукові закони. Ми можемо не усвідомлювати їх, але змушені керуватися ними.
Перш за все потрібно з’ясувати, у чому полягає загальна природа феномену мислення.
З курсу філософії та психології відомо, що мислення є видом пізнання – діяльності, спрямованої на отримання, збереження і переробку інформації (знань). Нам також відомо, що процес пізнання у живій природі (фауні) може протікати у формі практичного (чуттєвого) пізнання, яке триває при безпосередньому впливі предметів та об’єктів на сенсори організму. Цей вид пізнання домінує у більшості тварин, для дорослої ж людини він є другорядним.
Чуттєве пізнання протікає за такими етапами (формами):
– відчуття дає змогу відобразити окремі властивості предметів і явищ, які оточують суб’єкта – колір, форму, запах, смак тощо;
– сприйняття – більш складне відображення дійсності у психіці. Предмет сприймається цілісно, у комплексі його властивостей і якостей;
– уявлення базується на пам’яті і дає змогу відтворювати чуттєвий образ предмета без розумових маніпуляцій над ним.
Принципово іншим видом пізнання є пізнання теоретичне (власне мислення). Воно є опосередкованим, тобто непрямим – здійснюється без необхідності контакту з предметами і явищами. Спроможність до мислення дає людині безліч переваг над іншими видами тварин. Пристосованість до цього виду пізнання і налаштованість саме на нього є найдосконалішою формою адаптації. Іншими словами, людина не має надзвичайно розвиненого слуху, зору, фізичної сили, природної досконалої термоізоляції тощо, але вона має мислення, завдяки чому вид Homo Sapiens домінує над живою і неживою природою.
Опосередкований характер теоретичного пізнання (мислення) виявляється у тому, що доросла людина, як правило, маніпулює не самими предметами, а їх знаками-посередниками – (поняттями, судженнями) і подумки отримує попередній план майбутніх практичних дій.
Основні форми мислення: поняття, судження, умовивід, а також принципи (закони) мислення вивчає окремий розділ логіки, який має назву «формальна» і складає змістову основу академічної дисципліни «Логіка».
Таким чином, предметом вивчення логіки є мислення. Логіку можна визначити як науку про закони і форми теоретичного пізнання на рівні абстрактного мислення. Людина, яка знає теоретичну частину будь-якої діяльності (торгівлі, музики, мови, мислення тощо), є більш підготовленою, грамотною і досягає значно більших успіхів, ніж та, яка теорії не знає. До цього додамо важливе зауваження, що мислення – не є спадковою ознакою людини, воно розвивається за умов постійної відповідної практики. Іншими словами, як і будь-яку іншу функцію, мислення потрібно тренувати.
Логіка вчить правильно міркувати, не припускатися логічних помилок, відрізняти правильні міркування від неправильних. Вона класифікує правильні мірку¬вання з метою їх системного осмислення .
Певні категорії людей схильні недооцінювати, а то й ігнорувати значен¬ня формальної логіки, особливо традиційної. Вони вважа¬ють, ніби міркування людей можуть бути досконалими й без знання логіки, тому її вивчення − зайве чи принаймні малоефективне.
Справді, кожна людина володіє більш чи менш дос¬коналою стихійно сформованою, інтуїтивною логікою. Без неї вона взагалі не могла б правильно міркувати, спілкуватися з людьми тощо. Та стихійно сформована логіка ніколи не може замінити свідомо засвоєних знань законів і форм мислення. По-перше, вона не завжди спроможна вирішувати ті проблеми, які постають перед людьми. А по-друге, лише незначний відсоток людей, які не вивчали логіки, має більш-менш задовільний рі¬вень стихійно сформованої логічної культури.

1. Предмет , функції та практичне значення 3
2. Логічні помилки у силогізмах.............................................…………………..6
3. Узагальнення і обмеження понять ..................................................................8
Задачі......... ………………………………………………………………………11
СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ 14

1.Афанасьєв, В.Ф. Логіка Текст / В.Ф. Афанасьєв. – М.: Наука, 2001-230 с.
2.Берков, В.Ф. Логика Текст / В.Ф. Берков. – Минск: Тетра Системс, 2001.
– 217с.
3.Войшвилло, Е.К. Понятие как форма мышления Текст / Е.К Войшвилло, М.: Владос, 2005. –138 с.
4.Гетманова, А.Д. Логика Текст: учеб. для студентов вузов
/А.Д. Гетманова. –М.: Омега - Л, 2007. – 416 с.
5.Горбатов, В.В. Логика / Текст: В.В Горбатов. – М.: МЭСИ, 2006.
6.Сергеич, П.И. Искусство речи на суде Текст / П.И. Сергеич. – М.: Наука, 2003-195 с.