Людина, як елемент продуктивних сил, суб’єкт суспільних відносин.

В С Т У П Людина як головний фактор виробництва є носієм виробничих і суспільних відносин. Продуктивні сили і виробничі відносини постійно змінюються, розвиваються. Відповідно змінюються - незмірно зростають - місце і роль людини в процесі виробництва, особливо в умовах сучасного науково-технічного прогресу. З одного боку, відбувається звільнення людини від виконання певних функцій безпосередньо у самому виробництві за рахунок його механізації та автоматизації, а з другого - підвищується значення й професійної підготовки, здатності забезпечити функціонування складного технічного устаткування. Життя вимагає відновлення і послідовного дотримання принципу гармонійного співіснування людини і природи. Людина повинна вміти відновлювати природнє навколишнє середовище, будувати свої відносини з природою на нових, гуманістичних засадах. Тому сучасний розвиток продуктивних сил нерозривно пов'язаний з подальшим підвищенням освітченості людини. І інженер, і робітник повинні володіти не лише технічною, а й гуманітарною культурою. Саме завдяки останній людина здатна до цілісного сприймання природи і суспільства. Тому актуальність нашого дослідження полягає в з’ясуванні ролі людини, як елемента продуктивних сил, у економічних відносинах та суспільному виробництві. Висвітленні основних проблем взаємозв’язку людини і природи у процесі суспільного виробництва та поясненні правильності дій і поведінки, які зміцнять суспільні відносини. З часом змінюються потреби людини у галузі матеріального забезпечення, охорони здоров'я, фізичного розвитку, освіти (як загальної, так і професійної), культури, духовного життя. Від цього дедалі більше залежить розвиток суспільного виробництва. Це, в свою чергу, потребує зміни умов відтворення робочої сили. Суспільне виробництво, як і його фактори, завжди має конкретно-історичну соціально-економічну форму. Тому і людина як головний фактор продуктивних сил в той самий час є суб'єктом (носієм) економічних, виробничих і всіх суспільних відносин, адже економічні відносини виникають та існують у процесі спільної трудової діяльності людей. Нині відбувається глибокий якісний переворот у розвитку продуктивних сил. Йде процес докорінної зміни становища людини у виробництві, вивільнення її праці з-під гніту машин, створення "нефабричних" виробництв, технологічних ліній, які самоорганізуються і працюють без відходів, зменшують шкідливість виробництва. Звичайно, сучасне соціальне організоване ринкове господарство ще не позбулося своїх внутрішніх суперечностей. Проте досягнутий ним високий рівень продуктивності праці дає змогу не лише значно збільшити додатковий продукт, а й водночас розширити необхідний, що приводить до значного підвищення рівня заробітної плати і доповнення її вагомими суспільними фондами споживання. Людина є головним елементом продуктивних сил і суб'єктом виробничих відносин. Щоб полегшити свою працю і підвищити її продуктивність, людина створює нові засоби виробництва, вдоско-налює організацію праці, а отже, і виробничі відносини. В свою чергу, виробничі відносини активно впливають на діяльність людини, на її розвиток, породжують у неї зацікавленість у вдосконаленні та ефективному використанні засобів виробництва. Однак суспільне виробництво завжди має конкретно-історичний характер. Тому кінцева мета виробництва опосередковується метою, яка визначається властивими йому відносинами власності. Зосередження засобів виробництва у певної частини суспільства означає, що суспільне виробництво, створювані в ньому продукти і послуги безпосередньо задовольняють її потреби. Безпосередня мета виробництва у таких суспільствах не збігається з його природним призначенням, його кінцевою метою. Дана робота містить на меті розтлумачити основні поняття політекономії, які стосуються продуктивних сил й суспільних відносин, показати ті головні явища і процеси суспільного виробництва, які є проблемними на сьогоднішній день та надати рекомендації щодо їх модернізації і вдосконалення. Перед собою я ставлю завдання висвітлити реальну картину економічного життя суспільства, показати об’єктивну дійсність суспільних відносин, яку ми нині маємо та роль людини у складі продуктивних сил і її місце у суспільних відносинах. Можливо я не зроблю якихось гучних відкриттів, оскільки звик завжди опиратися на конкретні матеріали і факти та аналізувати, оцінювати ситуацію й робити певні висновки за допомогою наукових книг, написаних дійсно великими і досвідченими людьми, проте думаю, що висновки до яких я дійду у ході виконання поставлених задач стануть певною мірою новизною (а можливо і здивуванням) у тематиці продуктивних сил й суспільних відносин. До того ж частину написаної тут інформації я взяв із наукової періодики та із спілкування з спеціалістами у галузі економіки, та просто людьми, які цікавляться даною темою. Тому така інформація також містить багато чого нового і я звісно ж напишу все те нове та цікаве, що я почув, побачив і до чого дійшов сам, у своїй роботі. Тож наукова новизна роботи полягає у тому, що в ній показано людину, як невід’єму частину виробництва, зовсім з іншого ракурса, з того, з якого не висвітлено її в літературі і з якого ми на неї ще не дивилися.   РОЗДІЛ 1: Продуктивні сили 1.1: Основні поняття продуктивних сил. Продуктивні сили - це єдність матеріально-речового та особистого факторів виробництва. Головну роль тут відіграє особистий фактор - людина, яка створює засоби виробництва, приводить їх у дію. Людина - головна продуктивна сила суспільства. Разом з тим засоби виробництва і насамперед знаряддя - це найреволюційніший елемент продуктивних сил. Вони швидко змінюються, вдосконалюються, що пов'язано з розвитком людини, підвищенням її освітнього, кваліфікаційного рівня, поліпшенням організації праці та управління. [3,c.10] Всупереч економістам, які перебільшують роль уречевленої в засобах виробництва праці та принижують живу працю людини, на мою думку, пріоритет належить останній, саме людина є головною продуктивною силою суспільства. Науково-технічний прогрес постійно вносить зміни в продуктивні сили суспільства, засоби виробництва, уречевлену і живу працю. Вони все більше стають втіленням знання, значення якого незмірне зростає. Наука перетворюється на безпосередню суспільну продуктивну силу. І якщо в засобах праці вона виступає як уречевлене знання, то в людині вона існує як жива свідомість, яка визначає науково-технічну та економічну діяльність її. Якщо робоча сила не відповідає тим вимогам, які висувають нові техніка і технологія, це неминуче призведе до того, що останні не використовуватимуться. Суперечлива взаємодія матеріально-речового та особистого елементів продуктивних сил об'єктивно спрямовує дії людей на забезпечення прогресивного розвитку в їх єдності. Відбувається паралельний розвиток засобів виробництва і людини. Ручні знаряддя праці вимагали працівника певного типу (без особливої підготовки). Застосування промислових машин висунуло нові вимоги до робочої сили (освіченість, професійна майстерність). Сучасна науково-технічна революція піднесла ці вимоги на ще вищий рівень. Праця людини, яка застосовує досконалі знаряддя, стає продуктивнішою. За одиницю часу виробляється все більше продукції. Це дає змогу

З М І С Т
Вступ. с. 2-4
Розділ 1: Продуктивні сили. с. 5-11
1.1: Основні поняття продуктивних сил. с. 5-7
1.2: Виробничі відносини у суспільному виробництві. с. 7-9
1.3: Наука і інформація. Науково - технічна революція (НТР).
с. 9-11
Розділ 2: Суспільні відносини. с. 12-20
2.1: Суспільне виробництво, як основа суспільних відносин.
с. 12-14
2.2: Виробництво, як процес створення благ с. 15-16
2.3: Філософська категорія «Відносини». с. 16-18
2.4: Суспільні відносини: визначення, властивості, функції. с. 18-20
Розділ 3: Людина,як виробник і як споживач
с. 21-37
3.1: Робоча сила. с. 21-26
3.2: Сутність і методи організації виробництва. с. 26-29
3.3: Людська діяльність. с. 30-33
Висновок. с. 34-35
Список використаної літератури. с. 36
Додатки. с. 37-38
Додаток А: с. 37
Додатки Б: с. 38

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. «Політична економія», за редакцією Мочерного С.В., «Світ», Львів, 1990 р.
2. «К критике политической экономии. Предисловие», Маркс К., Енгельс Ф., Москва, 1986 р.
3. «Основи економічних знань: навчальний посібник», Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І., «Вища школа знань», Київ, 1998 р.
4. «Экономическая теория», Борисов., «Юрист», Москва, 1997 р.
5. «Основи економічної теорії», Мочерний С.В., Єрохин С.А., Каніщенко Л.О., Синишин І.М., Устенко О.А., «Академія», Київ, 1998 р.
6. «Основи економічної теорії», Ніколенко Ю.В., Діденко М.М., Шегда А.В., «Либідь», Київ, 1998 р.
7. «Политическая экономия»,під редакцією Медведєва В.А., «Политиздат», 1998 р.
8. «Економічний словник-довідник»,під редакцією Мочерного С.В., «Феміна», 1995 р.
9. «Політична економія», підручник, Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С, «ІЗМН», Київ, 1997 р.
10. «Основи економічної теорії: політекономічний аспект», Климко Г.Н., Нестеренко В.П., Каніщенко Л.О., «Вища школа знань», Київ, 1997 р.
11. «Політична економія», підручник, за редакцією Ніколенка Ю.В., «Центр учбової культури», Київ, 2009 р.
12. «Політекономія», підручник, Мочерний С.В., «Вікар», Київ, 2003р.
13. «Політична економія», навчальний посібник, Степура О.С., Степура М.О., Єремєєв О.С., Пономарьова Т.Ю., «Кондор», Київ, 2006 р.
14. «Політична економія», Башняний Г.І., Лозур П.Ю., Медведєв В.С., «Ельга», Київ, 2000 р.