Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4 | Следующая страница реферата

лютості всенаученної

нам на всечас відпусти (“Боже, не літості – лютості...”, [9, 64]).

Нагнітаються до сарказму шляхом вживання “то хто ЄСИ?” емоції у вірші “Ну й долечка!..) [9, 188]:

Ну й долечка! Прождати на життя –

і всенедочекавшися – померти!

То хто. ЄСИ?..

Вживання архаїзмів і старослов’янізмів помножує силу як семантичного, так і емоційноо поля. Зазначені слова, оновлюючись у потоці часу, обростають новими значеннями, які, нашаровуючись (принцип палімпсестів) одне на одне, надають віршам стереоскопічності, глибини.

Старослов’янізми та архаїзми, з одного боку, – уламок уже віджилого світу, а з другого, включаючись у живий поетичний контекст сьогодення, піднімаються над цим зниклим світом і переходять до іншої сфери – до сфери того смислу, який, за велінням автора, вони виражають. Таким чином проявляється ідеальність слова – те, що підносить усе мовне над залишками колишнього його буття.

Так звана застаріла лексика в поезії В.Стуса здобуває собі сучасність, наповнюється новою експресивною енергією. У своєму попередньому мовному бутті архаїзми та старослов’янізми такого змістового й емоційного значення не мали, вони були просто “опота” (назвами). Горизонт сучасної мови розширився завдяки переміщенню вербальних горизонтів.

Г.-Г.Гадамер у статті “Поезія і філософія” звернув увагу на твердження М.Гайдегера, суть якого полягає в тому, що “колір є кольором найбільше тоді, коли з’являється на полотні великого майстра, а камінь ніколи не буває більшою мірою каменем, ніж тоді, коли вмурований у колону, що підпирає фронтон грецького храму, і, як відомо, тільки у музиці тон вперше стає тоном, тоді можемо запитати, що ж означає для поетичного слова і мови бути мовою і словом у вищому їх розумінні, що ми можемо з цього почерпнути для осмислення онтологічної сутності мови?” [2, 212].

На поставлене питання отримаємо відповідь, якщо проаналізуємо якісні зміни, простежимо процес інкарнації слова “палімпсести”. Матимемо свідчення того, що відбувається зі словом, якщо воно потрапляє до “рук” майстра. Народжується пульсуючий згусток енергії, джерело своєрідної еманації емоцій і смислів.

В.Стуса вабила значеннєва й настроєва багатошаровість, яка реалізовувалась через принцип палімпсестів, підтвердження чому знаходимо в його листах.

М.Коцюбинська у статті “Стусове “самособоюнаповнення” однією з найголовніших констант Стусової поетики називає внутрішню структуру палімпсестів, що означає: “на давніший текст нашаровуються пізніші, новіші, але не стираючи, не нищачи пратексту - він проступає виразно, взаємодіючи в оригінальний спосіб із пізнішими нашаруваннями, зумовлюючи своєрідну динаміку й багатовимірність поетичного слова. Спогади, враження – давні, ще і ще давніші – відсуваються на задній план, осідають, але проглядають крізь пізніші напластування, крізь”застиглість добре пійманої миті”, творячи нову єдність. Нову багатошарову конструкцію, в якій вгадуються підводні частини айсберга” [6, 142]. Таке цитування виправдовується важливістю спостереженого М.Коцюбинською.

Отже, дослідниця визначає образ палімпсестів як “ключовий для образно-філософської проблематики Стусової поезії” [5, 19]. Враховуючи поліваріативність цього слова, можна також стверджувати, що принцип палімпсестів – не лише і навіть не стільки провідний стильовий принцип, скільки життєтворчий (у розумінні творити життя, народжувати себе), суть якого полягає в постійному “переписуванні” себе, нашаруванні своїх “подоб” одна на одну.

Текст “Палімпсестів” як суцільність надається до аналогії з “християнською містерією інкарнації” саме завдяки надзвичайно тонко відчутому і вдало “пійманому” слову “палімпсести”: так само передбачено моменти жертви, спокути й спасіння – відновлення – оновлення. Смерть і воскресіння – основний зміст ключового (єдиного) слова й ключової категорії “палімпсести”. Процес смерті й воскресіння окремого слова, окремого образу, окремого вірша, цілісного організму збірки, самого Стуса і , відособлено, життя як такого, яке є, врешті, суцільним і постійним вмиранням – народженням.

Слово “палімпсести”, знову ж таки за аналогією, виступає тим єдиним, яке являє світові поетичний феномен Стуса. Воно єдине, але в той же час лишається подією, становить множинність слів. Це “усміх Єдності над стрімким потоком сотворень”, це – “усміх Єдиночасся над тисячами народжень і смертей”, арена “всеможливих утворень, зачать і існувань” [3, 137-138]. Над поверхнею слова “палімпсести” зімкнулась глибина множинності. Крім того, воно містить і той шлях мислення, якому завдячує власним існуванням. Воно уподібнюється світлу, в якому стають видимими барви (перефразований вислів Томи Аквінського про слово).

Маємо нагоду спотерігати геніальність мовної свідомості – процес утворення поняття, завдяки чому й здійснюється подальший розвиток мови й розширення її змістових наповнень. Слово “палімпсести” з розряду власне архаїзмів – лексичної одиниці з історично обмеженим значенням – переходить у розряд сучасних, воскресає до нового життя в новому мовному просторі. Ось результат творчої діяльності митця, здатного відчути акциденцію слова (силу, енергію) й активізувати її, адже цим поняттям послуговувались у поетичній практиці й до Стуса (наприклад, П.Карманський), однак архаїзм так і залишався архаїзмом.

У Стуса і спосіб вживання давньоісторичної лексики, і той зміст, що вона покликана нести, – все набуває характеру ритуалу, священнодійства. У лексичному багатстві “Палімпсестів” наявне “даруваня – себе і вилучування – себе” як “діалектика самовиявлення і утаювання, що панує у таїнстві мови...” [2, 215].

Варто наголосити й на тому, що в збірці Стуса співіснують слова з різних лексичних шарів: книжних, діалектних, розмовних і т.д. В.Стус – митець, який любить

... слова ще повнодзвонні,

як мед пахучі та п’янкі,

слова, що в глибині бездонній

пролежали глухі віки

(“Я світ увесь сприймаю оком...”, [4, 25]).

Ось лише кілька прикладів: щовб (шпиль гори, прямовисна скеля), опуст (шлюз), потир (чаша або келих, яким користуються під час виконання християнських релігійних обрядів), ярий (не в розумінні яскравий, як подає першим значення словник, а в розумінні світлий, білий, прозорий), басамани (криваві смуги на тілі), яскиня (печера), гражда (садиба) і т.д. Видно навіть і без контексту, наскільки зростає експресія вислову. Слова підібрані з метою створити вражаюче за силою емоційного вияву й впливу зображення, оскільки і семантика, і звукопис становлять єдність, доповнюють і увиразнюють одне одного.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: сочинение егэ, реферат по географии, реферат мировые войны.





Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4 | Следующая страница реферата