Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6 | Следующая страница реферата

Наступним місцем зіткнення інтересів Візантії й Ірану стала Південна Аравія, через яку Європа намагалася торгувати зі Сходом, обминаючи персів, але в 575 р. Ануширван провів блискучу акцію. Він відправив на завоювання Південної Аравії засуджених до страти злочинців, яким пообіцяли в разі успіху амністію та здобич. Очолив кримінальне військо досвідчений полководець Вахріз. Коли професійних убивць, грабіжників, розбійників та злодіїв привезли кораблями до Ємену, вони стерли на порох місцеву цивілізацію, і до 628 р. в Південній Аравії правили сасанідські намісники. За деякими даними, наприкінці царювання Хосрова І його флот захопив навіть частину Шрі-Ланки, ставши гегемоном у західній половині Індійського океану, а на сході Хосров І у союзі з тюркютами розгромив державу ефталітів. Вирішальна битва (565 р.) поблизу Несефа тривала вісім днів. Більшість ефталітів союзники вирізали, а решта, рятуючись від тюркського геноциду, підкорилася персам.

У 571 р. знову відновилася ірано-візантійська війна за Вірменію, але довести її до кінця Хосров І не встиг.

За правління Ануширвана Еран-шахр досягнув вершини своєї могутності, але іноді перемоги діють згубніше, аніж поразки, і цю істину імперія Сасанідів невдовзі відчула.

Занепад і крах держави Сасанідів. Після смерті Хосрова І шаханшахом став його син Хормузд ІV (579 - 590), мати якого була тюркютською царівною. Свого часу Ануширван одружився на ній, щоб закріпити династичним шлюбом антиефталітський союз із каганом Істемі. Але тюркюти в цей час активно викачували данину шовком з Китаю і мріяли масово продавати цей товар у Європу, тому ірано-тюркські відносини швидко попсувалися, і степняки уклали антиперський союз із Візантією через посередництво грузинського царя Гуарама Багратіда. Скоординувавши свої дії, на Еран-шахр у 589 р. напали візантійці з заходу, тюрки зі сходу, з півдня, через пустелю, виступили арабські шейхи Аббас Кривий та Амр Блакитноокий, а з півночі через Дар'яльську ущелину до перського Закавказзя вдерлися хазари.

Ситуацію ускладнювала внутрішньополітична криза, в яку ввергнув державу Сасанідів Хормузд ІV. Шаханшах без особливої причини вирізав 13 тис. представників сасанідської політичної верхівки - весь панівний прошарок суспільства.

Еран-шахр залишився без полководців, дипломатів, міністрів, науковців, кваліфікованих жерців і адміністраторів, а на питання “навіщо?”, Хормузд ІV відповів: “Я не знайшов у них ніякої провини, але побачив, що жах передо мною у серцях їхніх безмежний і вони не довіряються повністю моєму царюванню. Я злякався, як би вони із жаху зазнати від мене зло, не задумали знищити мене. Тому я застосував слово мудреців, що мовили: Бійся того, хто боїться тебе... Тому змія кусає пастуха у п'яту, що боїться, як би не розбив він їй голову каменем...”12 Керуючися такими геніальними “аргументами”, Хормузд ІV розв'язав тотальний терор проти власних “державних мужів”, а коли напав ворог - залишив країну беззахисною.

Ситуацію урятували мобеди та генерал Бахрам Чубіне - виходець із давнього аристократичного парфянського роду Міхранів. За порадою мобедів Хормузд віддав візантійцям спірні території, чим купив мир. Хазари й араби, обтяжені награбованою здобиччю, повернулися додому, але з тюркютами, які розсіяли 70-тисячне сасанідське прикордонне військо, довелося вступити в битву.

Армії у персів не залишилося, і проти 300 - 400 тис. тюркютів Бахрам Чубіне зібрав лише 12 тис. воїнів, але це були добірні вояки 40 - 50 років, ветерани-головорізи. Сам Бахрам наводив жах на ворогів своїм виглядом. “Був він темношкірий, високий на зріст, сухорлявий; тому його звали Чубін (“Дерев'яний”)”13.

Хитрі перси заманили тюркютів у вузьку Гератську долину-ущелину 12 км завширшки, де розстріляли ворожих слонів вогняними стрілами, цілячись у хоботи й очі. Налякані “тварини-танки” потоптали своїх хазяїв-тюркютів, які не вміли поводитися зі слонами. У вузькій долині почалися паніка, давка й різанина, а перси рубали тікаючих. З походу повернулася додому ледве 1/10 тюркського війська.

Еран-шахр вистояв, але Хормузд ІV боявся популярних лідерів і наказав у 589 р. Бахраму здати армію. Чубіне не став чекати і збунтувався. Знать також не збиралася більше терпіти витівки кривавого шаханшаха: у 590 р. заколотники скинули й осліпили Хормузда, посадивши на престол малолітнього Хосрова ІІ Парвіза (590 - 628). Проте Бахрам Чубіне сам зажадав стати шаханшахом і коронувався в тому ж році, вигнавши Хосрова ІІ із столиці. Першою акцією нового шаха була страта сліпого Хормузда ІV.

Іран розколовся, але Хосров ІІ проявив себе здібним політиком. Віддавши Візантії Вірменію, Картлі й Північну Месопотамію, він уклав “вічний мир” і союз з імператором Маврікієм (582 - 602). Об'єднана ірано-візантійська армія розбила військо Бахрама Чубіне, і Парвіз знову став повновладним шаханшахом. Бахрам утік до тюркютів, де загинув внаслідок інтриг сасанідської дипломатії. Від нової тюркської навали знесилений Еран-шахр врятувала китайська імперія Суй, яка в 603 - 604 рр. зламала хребет великому степовому каганату.

Хосров ІІ Парвіз (590 - 628) був останнім “стабільним” володарем із династії Сасанідів. Він дуже полюбляв рибні страви, чим дивував своїх підданих. Його дружиною була красуня-вірменка Ширін, а оскільки вірмени сповідували монофізитське християнство, в Еран-шахрі знову запанувала віротерпимість. При дворі Парвіза творив славетний музикант, співак і композитор Барбед, ім'я якого стало на Близькому Сході символом генія музики, а храмово-палацовий комплекс Такі-Бостан, збудований поблизу сучасного Керманшаха на рубежі VІ - VIІ ст., вважався шедевром сасанідського зодчества.

Але мир, спокій та ідилічна дружба із Заходом тривали недовго. У 604 р. спалахнула нова ірано-візантійська війна. Візантія на той час переживала справжню громадянську війну, тому за 18 років виснажливих походів перси захопили Північну Месопотамію, Сирію, Вірменію, окупували Єгипет і тричі облягали Константинополь. Антивізантійськими союзниками Сасанідів стали могутні авари, та енергійний імператор Іраклій (610 - 641) зумів переломити хід подій. На озброєння візантійського війська надійшла нова зброя - “грецький вогонь” (горюча суміш смоли, селітри, сірки, нафти, масел, секрет якої залишився невідомим) - справжній рідкий напалм.

Секретну суміш нагрівали в герметичних котлах, а потім відкривали мідний сифон. Кипляча рідина під великим тиском викидалася з котла, запалюючись у повітрі, й живим вогнем знищувала ворога. Загасити її водою було неможливо.

У 626 р. авари та перси на чолі з Сарвазаром втретє облягли Константинополь і вперше зіткнулися з “грецьким вогнем”. Візантійці здобули повну перемогу, й до 628 р. повернули всі захоплені персами землі. Рятуючи становище, Хосров ІІ увів надзвичайні податки, але країну спіткала екологічна катастрофа: жахлива повінь Тигру та Євфрату знищила весь месопотамський врожай. Війну програли, господарство занепало, в імперії запанував голод, і в 628 р. Хосрова ІІ вбили заколотники.

У державі Сасанідів почалася вакханалія убивств і переворотів. За наступні чотири роки змінилося шість шаханшахів. Із них один зарізав у боротьбі за престол батька й 18 братів, одного під час офіційної коронації вразив кривавий понос, а двоє взагалі були жінками. Лише останньому Сасаніду Йєздигерду ІІІ (632 - 651) вдалося затриматися на престолі, але знесилена імперія уже гинула.

Новий хазяїн “Білого палацу” (офіційної резиденції шаханшахів), онук Парвіза, Йєздигерд ІІІ (632 - 651) був здібним правителем. Він дбав про відродження сасанідської економіки, зменшив податки з виробників. Великі державні запаси коштовностей, золота й срібла спрямували на відбудову месопотамської іригації, розвиток культури і науки. Черговим генієм музики при дворі став Шахін, вершиною сасанідської історіографії визнана “Книга владик” (“Хвадай-намак”) - повне канонічне зведення історії Ірану. Вірною опорою молодого, енергійного і не дуже жорстокого шаханшаха стала армія на чолі з досвідченим полководцем Рустамом. Візантію роз'їдали соціально-політичні усобиці “зеленої” та “блакитної” партій і релігійні чвари халкедонітів і монофізитів, тому серйозної небезпеки для Ірану вона не становила, але часу для відбудови Еран-шахр уже не мав.

У 633 р. араби на чолі з Мусанною ібн Харісом захопили Хіру і розтрощили персів у “ланцюговому бою”. Іранці боялися фанатичних мусульман і скували себе ланцюгами, щоб ніхто не міг утекти. Але під час бою це завадило персам маневрувати і навіть бігти, тому всі вони або загинули, або потрапили в полон.

У 634 р. Рустам взяв у арабів відчутний реванш: полоненого ісламського командувача Абу Убейда прилюдно й урочисто розтоптали слоном. Проте генеральну битву 637 р. поблизу Кадісії перси програли начисто.

Різанина тривала три дні, але на четвертий день з півдня подув вітер пустелі. Хмари піску засліпили сасанідських вояків, бо дуло їм в обличчя, а арабам - у спину. Перські коні й слони в паніці почали топтати своїх, а мусульмани довершили розгром. Араби захопили іранську столицю Тісфон з усіма державними багатствами, військова здобич переможців сягнула 900 млн дирхемів (!), городян перетворили поголовно на рабів (навіть дочку шаханшаха продали до гарему Хусейна - онука пророка Мухаммеда).

Еран-шахр залишився без скарбниці і регулярної армії, а спішно зібрані ополченці були легко розсіяні мусульманами в битві поблизу Нехавенду (642).

Дев'ять років після цієї поразки Йєздигерд ІІІ метався по колишній імперії, тікав від арабів і шукав вихід, але жоден намісник не підтримав шаха, що опинився без війська і грошей. У 651 р. покинутого усіма “царя царів” зарізав на околиці Мерву безвісний мельник, поласившись на багатий одяг невідомої йому людини.

1 Книга деяний Ардашира сына Папака / Пер. со среднеперс. О.М.Чунаковой. М., 1987. С. 72.

2 Цит за: История древнего мира: В 3 т. М., 1989. Т. 3. Упадок древних обществ. С. 266.

3 Фрагмент о вознесении Мани // Поэзия и проза Древнего Востока. М., 1973. С. 534.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: тарас бульба сочинение, сочинение язык, ответы по физике.





Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6 | Следующая страница реферата