Предыдущая страница реферата | 21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31 | Следующая страница реферата

ні  риси. Виділ-ся  2  осн.групи :

 * В”єтнам, Лаос,Камбоджа - обрали  шлях  соціалістичного  розв.

 * АСЕАН ( асоц.ПСА )  Індонезія,Ма

лайзія, Сингапур, Таїланд, Філіпіни, шлях  ринкових  відносин.  Це  так  звані  НІК  2-ї  хвилі.

Стратегія

Як  і  в  більшості кр,що розв-ся  у 50-60 рр.основним  напрямом  екон-го  розвитку  була  індустріалізація.Її  здіяснення  передбач. Ств. Сучасної  структури  екон-ки  з  розвиненим  обробним  сектором. Гол.чином  мався  на  увазі  розвиток  обробної  пром. Тому  від  самого  початку  розвиток  пром.  В  НІК  набув  ринково-орієнтованого  хар-ру.

50-80рр.індустріальний  розвиток  НІК  поч-ся  з  імпортозаміщуючої  моделі  розвитку. Здійснення  пол. Ім

портозам.у  кр. ПСА  викликало  зміни  галузевої  стр-ри  господ-ва. Випереджаючими  темпами  розвивалися  текстильна,взуттєва, хар

чова,тютюнова.

Перехід  до  експортної  орієнтації  був  пов”яз  з  вичерпанням  можли-

востей  стратегії  експортозаміщ., ростом  та  якісним  вдосконаленням  пром.потенціалу  кр.Але  крім  цього, фактором  розвитку  було  те,що  скорочення  витрат  вир-ва  зх. Фірми  почали  виносити  під-ва  цих галузей  у кр,що  розв-ся. Тобто  експортна  орієнтація , як  статегія  пром-го  роз-

ку НІК  була  підтримана ТНК.

Це  70-80рр.Саме  в  цьому етапі  в  основному  були  ств-не  г.,які  в  сучасний  період  визначають їх  спе-

ціалізацію.

Тенденції  у 80-х р.свідчать  про  новий  3-й  етап.,коли  починає  здійснюватися  перехід  від  традиційних  капітало- та  трудомістких  вироб-в  до  розвитку  наукомістких галузей  і  ств.власної  наук-во=дослідної  бази.

84. Роль Бразилії в економічному розвитку латиноамериканського регіону. Регіон Латино-Карибської Америки (ЛКА) складається з 34 країн незалежних держав. Країни Лат.Амер. пройшли тяжкий шлях від колоній до конгломерату незалежних держав. Зараз даний регіон, перш за все його ведучі держави і в першу чергу – Бразилія, Мексика та Аргентина, займають проміжне положення між розвинутими країнами Півночі на країнами, що розвиваються Півдня. На цих трьох гігантів припадає 23 регіонального ВВП, в тому числі на частку Бразилії – 31%. Вони справляють вирішальний вплив на динаміку регіональних макроекономічних показників та розвиток регіону вцілому. За рівнем розвитку економіки та виробничих сил існує великий розрив між найбільш розвинутими та самими відсталими країнами регіону.На світовому ринку ЛКА виступають як великі постачальники металевих руд та їх концентратів, на регіон припадає 20-29% - мідної, оловяної, залізної руд та концентратів. Також країни ЛКА виступають як експортери сг продуктів тропічної зони та помірного клімату, вони забезпечують світовий ринок бананами на 80%, кавою – майже на 60%. Однак, разом з тим ряд країн вже наприкінці ХХ ст. Виходять на світовий ринок в якості значних виробників та експортерів  в області нафтопереробки, металургії, хімії, металопереробки та машинобудування, легкої промисловості. В другій поливині 90-х рр. регіон характеризується суттєвим розширенням виробництва автомобілей, авіатехніки, радіоелектроніки, телекомунікаційної апаратури, автоматичного станочного обладнання. Найбільш яскравим прикладом є Бразилія – індустріальний лідер ЛКА. За обсягом промислової продукції ця країна вийшла на восьме місце в світі. Бразилія війшла в коло тих небагатьох країн, які накануні ХХІст. Мають власний аерокосмічний комплекс. До середини 90-х рр. Бразилія займала третє місце у світі по випуску морских судів, п”яте місце – по випуску тракторів, шосте – по виробництву військової техніки (виключаючи засоби масового знищення), сьоме місце – по випуску автомобілей.

Після другої світової війни у Лат.Амер. поширилися інтеграційні процеси як прояв поглиблення інтернаціоналізації господарських зв”язків з метою прискорення та інтенсифікації економічного розвитку. На кінець 70-х рр. інтеграція охопила майже всі країни Лат. Амер. Інтеграція передбачала створення спільного регіонального  ринку, спеціалізацію та кооперування промисловості, проведення єдиної валютної політики і навіть координацію економічного розвитку. Були створені такі організації: Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ), що об”єднала десять країн Півден. Америки та Мексику, і Центр.амер. спільний ринок (ЦАСР) з участю п”яти країн Центр. Амер.. Своєрідність інтеграційного процесу в Лат. Амер. Полягає в тому, що він розвив. Шляхом творення нових угрупувань, а не шляхом приєднання до вже існуючих. Так, загострення суперечностей у ЛАВТ зумовило виникнення двох нових торговельно-економічних угрупувань – Лаплатського (Атлантичного) та Андського (Тихоокеанського) У 90-ті рр. на основі Лаплатського угруп. Засновано спільний ринок країн Півден. Конусу – МЕРКОСУР Бразилія є одною з найактивніших та впливовіших країн в інтеграційних процесах регіону.

85. Роль держави в економіці Японії. Японська модель розвитку відрізняється від американської та захілноєвропейської більш високим ступенем участі держави в економічному та суспільно-соціальному житті суспільства. Одною з головних особливостей японської соціально-економічної політики є розробка як загальних направлень розвитку на перспективу, так і конкретних економічних програм та стимулювання на їх основі господарського (економічного) розвитку. На протязі всього післявоєнного часу уряд Японії послідовно здійчснює економічну політику, базуючись на середньо-, довготермінових планах (перший план “План востановлення економіки” був прийнятий у 1949 р., “План удвоєння національного доходу” – у 1960 р., економічна програма на 1996-2000 рр. “Соціально-економічний план структурних реформ – потужна економіка та вільне від проблем життя народу” – прийнята  1995 р.). Втручання держави в економіку здійснювалося переважно через податкову систему або кредитно-фінансові механізми. Основними ричагами цієї політики слугували податкові льготи та державна кредитно-інвестиційна діяльність. Податкові льготи надавалися або в рамках спеціальної системи амортизаційних відрахувань, що застосовувалася по відношенню важливих видів обладнання, або шляхом звільнення податка на основний капітал. Державна кред.-інвестиційна діяльність містилися в наданні урядом низькопроцентних кредитів із засобів, акумульованних в системі почтових зберігаючих кас, пенсіонних фондах та фондах медичного та соціального страхування. В 1952-1955 рр. промисловість отримала з цих джерел 28% необхідних їй фінансових засобів. Специфічною для Японії рисою є співробітництво між приватним бізнесом та урядом, особливо в періоди депресії. Важливим фактором, що обумовив високу динаміку економічного розвитку Японії останніх десятиріч, стала структурна перебудова економіки. Головні направлення перебудови – це автоматизація виробництва та ресурсозбереження, розвиток нових наукоємких галузей та виробництв, технологічна перебудова, підготовка кваліфікованих кадрів, удосконалення управлінсько-організаційних систем. Однак з початку 90-х рр. динаміка основних економічних показників Японії помітно відрізняється від періодів минулих циклів розвитку. Японська економіка переживає нестабільний етап розвитку. Резерви традиційних доходів в розвитку галузей вичерпались в певній мірі. Однак фундаментальні передумови свідчать про те, що економічні труднощі в Японії носять тимчасовий характер. Японія є країною з великим позитивним  сальдо торгового та платіжного балансу, з смолідним запасом золото-валютних ресурсів. Проблема для Японії міститься не в джерелах капіталу, а в розумній, взваженій, відповідній ситуації економічній політиці.

86. “Скандинавська модель” економічного розвитку країн Північної Європи. Поняття “скадинавська модель” означає сукупність загальних рис економічного, соціального та політичного розвитку країн Північної Європи (Швеції, Фінляндії, Данії, Норвегії, Ісландії), а також концепцій та тенденцій суспільного розвитку, включаючи історичні та національно-географічні умови, загальні межі та традиційні історичні зв”зки ( не кажучи вже про те, що, наприклад, Фінляндія декілька століть входила в склад Швеції, а Норвегія – в склад Данії), мовна, релігійна та культурна близкість. В національних традиціях і менталітеті усіх скандинавів, також існує багато спільного. До особливостей скандинавської моделі відносяться і багато неекономічних= факторів, асаме:активна участь соціал-демократів та інших левих партій в уряді та законодавчих органах влади; висока ступінь “юніонізації” (доля членів профсоюзів серед працюючих в різноманітних галузях в країнах Скандинавії складає 70-90%; висока політична та економічна активність жінок; особливий екологічний менталітет усіх скандинавів; специфічна скандинавська культура праці та етика бізнесу. Усі країни Піфвнічної Європи відносяться до групи так названих малих країн (критерії віднесення до малої країни – це абсолютні обсяги ВВП, промислового виробництва та інші абсолютні показники, а не показники, розраховані на душу населення). На них припадає всього 1% населення і 3% ВВП та промислової продукції розвинутих країн. Однак за показниками ВВП та промислового виробництва на душу населення (розрахованими за паритетами купівельної спроможності валют) скандинавські країни входять в перші 12-15 найбільш високорозвинутих держав світу, а згідно класифікації, запропонованої “Програмою розвитку ООН”, за показником “індекс людського розвитку”, що включає в себе вимірювачі різноманітних аспектів життя людини (освіта, рівень доходів, освічченність дорослого населення, рівноправство жінок та ін.) країни Північної Європи займають місця в першій п”ятірці держав світу.

В після воєнний період країни Північної Європи розвивалися досить динамічно, темпи їх економічного зростання перевищували середні показники для країн-членів ОЕСР. Однак на початку 90-х рр. почалася  глибока економічна криза в Фінляндії і Швеції та спад виробництва в Данії, Норвегії, та Ісландії. Для Фінської економіки це було найсильніше потрясіння за останні сто з лишнім років. Потужними зовнішніми факторами, що вплинули на глибину кризи в Фінляндії були: економічний спад в країнах ОЕСР (основних торгових партнерах Фінляндії), а також швидке та різке падіння зовнішньоторгового обороту з СРСР, а потім Росією. До 80-х економічне зростання базувалося в основному на залученні у виробництві все нових обсягів ресурсів всіх видів (природніх, трудових, капітальних). Хоча з початку 80-х рр. ситуація починає змінюватись, все більш приділяється увага інтенсивним факторам виробництва. На початку 90-х рр. в глибокій економічній кризі знаходилася Швеція. Як і в Фінляндії, всі гострі  проблеми носили не кон”юктурний, структурний характер.Довготривалий підйом в шведській економіці в 80-ті рр. приховував багато структурних проблем., а саме: величезний дефіцит держбюджету, зростаючий держ.борг, порушення оптимальне співвідношення між держ.та приватним сектором тп ін. Для виходження з кризи в економіці Швеції та Фінляндії були знижені податки та соціальні трансферти та здійснені інші кредитно-фінансові заходи. В Норвегії, Данії, Ісландії з кінця 80-х років спостерігається спад виробництва , зниження валових капіталовкладень, зростання безробіття, однак ситуація відрізнялася в цих країнах від глибоких криз най. Господарств в Швеції і Фінляндії. Вдругій половині 90-х рр. скандинавські країни мали відносно благоприємні тренди в загальногосподарській кон”юктурі.

87. Структура зовнішньоекономічних зв”язків Великобританії.  До другої світової війни , коли ВБ робила ставку  на укріплення господарського механізму імперії, її уряд відкидав саму ідею участі у різних західноевропейських союзах. З втратою колоній у географічний направленності зовнішньої торгівлі ВБ виникли великі зрушення. ЇЇ зовнішньоекономічні зв”язки все більш орієнтувалися на Західну Европу, СЩА, Японію. Частка країн що розвиваються  зменшилася. Хоча у взрівнянні з іншими розвинутими країнами складає велику частину.

 Зараз , половину імпорту ВБ складає продукція обробної промисловості. Виріс імпорт машин та обладнання, продукції хімічної промисловості. Велика частина англійського експорту ще до війни приходилася на продукцію обробної промисловості.  Зараз її частка в експорті виріс ще більше. Приблизно 40% експорту приходиться на продукцію машинобудування.  Серед сфер вкладання англійського капіталу за кордоном ведуче місце займає обробна промисловість (більше половини інвестицій), (нефтяна промисловість (більше 20%), значний капітал направляється у банківську та страхову справу. Більше 80% всього сучасного англійського експорту направляється у країни з розвинутою економікою, особливо збільшуються капіталовкладення в економіку США, та ЕС, зменшується доля країн що розвиваються. 

Вхід ВБ до ЕС поштовхнуло  розвиток  її конкурентних переваг. У країні були створені передумови для рішення проблем росту промислового виробництва,  зменшена інфляція, помітно збільшився об”єм експорту та імммпорту. Зовнішньоекономічні зв”язки  ВБ зараз формуються під впливом відношень з ЕС. Можна виділити дві головні особливості розвитку зв”язків між ВБ та країнами ЕС. 1) індекс закордоних капіталовкладень Англії в країнах ЕС постійно перевищують аналогічні вкладення країн Западної Европи в Англії. 2) Ступінь покриття імпорту експортом у ВБ з всіма країнами ЕС у даний час була менше одиниці. Особливі відношення склалися у ВБ з ЕС у валютній сфері. ВБ завжди намагалася займати особливе місце у цій сфері. Так же як Данія та Швейцарія вона вважає для себе   приєднання до зони євро поки ще передчасним, хоча по критеріям вказаним у ММАстрихському договорі (цінова стабільність, стабільність обмінних курсів, відсоткової ставки, дифіцит державного  бюджету –3% від ВВП, відносна величина державного боргу – не більше 60% ВВП) готова до цього етапу.

88. Динаміка зовнішньоекономічних зв”язків КНР у 90-ті рр. ХХст.: причини та наслідки. Складовою частиною стратегії китайських реформ є політика відкритості зовнішньому світу. З кінця 70-х рр. зовн.ек. відкритисть вважається  в Китаї необхідною умовою модернізації країни, що різко контрастує з ідеологією минулих десятиріч економічної автократії. Обсяг зовн. торгівлі КНР збільшився з 20,6 млрд. дол. в 1978 р. до 325,1 млрд. в 1997 р., і відповідно КНР перемістилася за цим показником з 32-го на 10 місце у світі. Якщо в дореформенний період частка експорту у ВНП країни складала 4-5%, то в середині 90-х рр. – більш 20%. Це дуже високий показник для такої великої країни, як Китай. Значні зсуви відбулися і в товарній структурі експорту. Якщо у 70-ті рр. в ній домінувала продукція сировинних галузей, то в роки реформ стійко зросла частка продукції обробної промисловості ( з 13 в кінці 70-х рр. до більше 85% у другій половиніф 90-х рр.). Правда йдеться переважно про продукцію низкотехнологічних, трудоємких галузей. Динаміка обороту і балансу зовн.торгівлі в цілому відповідає динаміці внутрішнього макроеконом. циклу. Зростанню обсягів торговлі в останні роки сприяли зміни в режимі валютного регулювання. Також спостерігаються досягнення політики відкритості в області залучення в економіку КНР іноземного капіталу. Період 90-х характреизується різким зростанням обсягів та змінами в структурі іноземного інвестування. Якщо у 80-ті рр. пальма першості належала іноземним кредитам, то з початку 90-х рр. ведучу роль стали відігравати прямі інвестиції. Зовнішній борг КНР досяг у 1998 р. відмітки 131,0 млрд. дол. ( на відміну з 42 млрд.дол у 1988р.), але коефіцієнт обслуговування боргу (відношення платежів за боргом до обсягів експорту товарів та послуг) залишається в межах 10%, тоді як в міжнародній практиці вважається межою небезпеки 20-25%.

89Сутність “шокової терапії” в Польщі на початку 90-х років ХХ ст.   Лібералізація цінової політики у Польщі  протекала у формах “шокової терапії”  і поступового відпуску цін. ЇЇ головними рисами стали : відмова від адміністративного регулювання цін ( за винятком невиликої кількості товарів та послуг); контроль за зловживаннями монополістів у галузі ціноутворення;  зближення  світових і внутрішніх цін. Глибока диформація як пропозиції (структурні диспропорції, високий рівень монополізації, дифіцит багатьох видів продукції  та ін) так і попиту  (значний дифіцит  держбюджету ; все ще існуюча система дотацій і пільг  окремим підприємствам; адміністративний розподіл продукції , виготовленої на основі держзамовлення; високе інфляційне очікування спожівачів та ін),  стали причинами високих темпів росту оптових та роздрібних цін на початку 90-х  у Польщі.

90. Регіональні відмінності у здійсненні ринкових реформ у Польщі у 90-і рр.     ХХ ст.  Різьке погіршення соціально-економічного стану, кризові явища в національній економіці зумовили перехід країни до ринкової економіки. Були прийняті плани та програми  ринкової трансформації,  які визначили напрями та етапи перетворень.   У Польщі це “ план Більцеровича”. Однією з головних задач  держави при переході до ринкових відносин   є лібералізація цін,  що в Польщі мала вигляд “ шокової терапії”. Головними рисами  якої стали : відмова від адміністративного регулювання цін ( за винятком невиликої кількості товарів та послуг); контроль за зловживаннями монополістів у галузі ціноутворення;  зближення  світових і внутрішніх цін. Глибока диформація як пропозиції.  Другою з головних проблем переходу до ринкової економіки є  приватизація державного майна.   Мова шла не тільки про зміну характеру держ. майна  а й відповідним перетворенням  особистих державних підприємств., та о законодавчому закріпленні рівних умов  розвитку її форм , перш за все кооперативної, приватної та змішаної.  Приватизація проходила у межах трьох етапів: “ мала приватизація”   яка  охопила державне майно у сфері торгівлі, обслуговування, та малої промисловості  здійнювалася за готівкові кошти, таким чином  взималися вільні не покриті товарами кошти , зменшуючи таким чином тиск на економіку; Велика приватизація” проходила більш динамічно , що було спричинено відсутністю готівки у населення, низькою доходністю підприємств та слабким притоком іноземних інвестицій.   Проведення великої приватизації здійснювалося за допомогою ваучерів, які видавалися населенню безоплатно та давало можливість його власникам  обмінювати на акції різних підприємств. “ Реприватизація” -  повернення  майна або  возмішення  відшкодування його вартості Його колишнім власникам.  Кардинально змінюються грошова та фінансово-кредитна  політика. Створилася двоярусна банківська система , яка включала національні (центральні) та комерційні банки.  Податкові реформи в країні були спрямовані  на стимулювання економічної зацікавленності підприємства не зважаючи на форми власності, диференційованими стають податки з населення,  здійснюється політика до зближення з системою  що діє   з 01.01.93р в ЕС. Маючи на увазі уніфікувати їх до моменту свого вступу до цієї організації. 

91. Сучасні тенденції соціально-економічного розвитку Японії. Темпи економічного зростання післявоєнної Японії, що досягла найвищого значення в 50-х рр. (середньорічний приріст ВВП складав 14,9%), показали довготривалий знижуючий тренд: в 60-х –11,3%; 70-х – 4,5%; 80-х – 3,8%; 90-х – 1,8% (оцінка). За знижуючими темпами зростання  стоїть зміна етапів економічного розвитку країни. Можна виділити наступні етапи: реформи перших повоєнних років (1946-1952рр.), період високих темпів (1955-1973рр.), період адаптації до зростання цін на ресурси сировини та палива, а також інтернаціоналізації економіки (1974-1989 рр.) та структурна криза 90-хрр. Важливим фактором, що обумовив високу динаміку економічного розвитку Японії останніх десятиріч, стала структурна перебудова економіки. Головні направлення перебудови – це автоматизація виробництва та ресурсозбереження, розвиток нових наукоємких галузей та виробництв, технологічна перебудова, підготовка кваліфікованих кадрів, удосконалення управлінсько-організаційних систем. Японська з 80-х рр. ще глибше інтегрується в світове господарство. Лібералізація зовнішньоекономічних зв”язків була сильно ростягнута у часі і дала японським промисловцям можливість добре конкурувати на міжнародних ринках. В середині 80-х рр. велике позитивне сальдо в торгівлі з США та країнами Європи. Головні фактори економічного зростання: дешева, освіччена робоча сила, доступність нових технології, достатні внутрішні джерела нагромадження та механізми фінансування капіталовкладень. Однак з початку 90-х рр. динаміка основних економічних показників Японії помітно відрізняється від періодів минулих циклів розвитку. Японська економіка переживає нестабільний етап розвитку. Резерви традиційних доходів в розвитку галузей вичерпались в певній мірі. Однак фундаментальні передумови свідчать про те, що економічні труднощі в Японії носять тимчасовий характер. Японія є країною з великим позитивним  сальдо торгового та платіжного балансу, з смолідним запасом золото-валютних ресурсів. Проблема для Японії міститься не в джерелах капіталу, а в розумній, взваженій, відповідній ситуації економічній політиці.

92. Технологічні ресурси світового господарства та їх роль. Технологічні ресурси (науково-технічний потенціал, наука) визначають можливості тої чи іншої країни здійснювати науково-дослідні та експерементально-консрукторські роботи (НДЕКР). На науково-технічний потенціал, його стан впливають дві групи факторів: кількісні – наявність підготовлених науковців, дослідчих, а також материально-технічне забезпечення НДЕКР, перш за все обсяг фінансових засобів, що виділяються на науку.,  аткож якісні – систему  організації НДЕКР, приорітети наукових розробок, рівень розвитку відповідної галузі. Найважливіші показники, що характеризують наукові ресурси: частка витрат на науково-дослідні роботи в ВВП; витрати на НДЕКР на душу нас-ня; частка бюджетню асигнувань на НДЕКР в заг. Витратах держави; чисельність спеціалістів, зайнятих в науці; кількість міжнар. Премій на видатні наукові винаходи; індекс цитування; частка наукоємкої продукції у ВВП.Наукові ресурси сівтової економіки зосереджені в невеликій кількості країн. На частку США припадає близько половини всіх ресурсів, що виділяються на НДЕКР. Серед інших центрів слід відиітити країни Західної Європи, Японію, Росію. Малі розвинуті країни (Швеція, Швейцарія, Нідерланди та ін) входять в категорію лідерів лише на окремих, порівняно вузьких направленнях науково-технічного прогресу. Деякі нові розвинуті країни (Південна Корея) на ключові країни, що розвиваються (Індія) прориваються в окремих направленнях в категорію лідерів. Економічну ефективність науково-технічної сфери можна визначити як відношення приросту випуску наукоємкої продукції до витрат на НДЕКР. Другим важливим показником результативності НДЕКР є кількість щорічно виданих авторських свідоцтв та винаходів, або патентів. Важливу роль для оцінки наукових досягнень грають Нобелевські премії за різноманіт.направленнями досліджень.

93Товарна та географічна структура міжнародної торгівлі у постсоціалістичних країнах.  У зв”язку з розривом суспільних господарських зв”язків та падінням виробництва на початку 90-х р позиції країн на свтовому ринку ісотно зменшилися. Зміна моделі соціально-економічного розвитку , істотне перетворення відносин власності, рішучій поворот до формування ринкових основ народних господарств зумовили кардинальну трансформацію зовнішноьекономічної політики країн. На початку 90-х років питома вага взаємної торгівлі у зовнішньоторгівельному обігу  цих країн скоротилася майже з 60% до 20%. Зміна географічної структури зумовлена логікою перетворень, які відбуваються в цих країнах. Ринкові реформи у країнах регіону, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, перехід до взаємних розрахунків у вільноконвертованій валюті сприяли зміні товарної структури  їхньої зовнішньої торгівлі. Дезінтеграція не тільки розширила можливості зовнішньоекономічних зв”язків з “Третіми країнами”, але ще більще спричинила скрутний стан.  Структура експорту постцоціалістичних  країн на світовому ринку є архаїчною, має сировину напрвленність, що все дає їй право займати там не останнє місце. Виробники країн за рідким виключенням не мають можливості витримати конкуренцію з фірмами розвинутих країн  і на своїх внутрішніх ринках.  У зв”язку з технологічною відсталістю ринку, став надовго сферою збуту  для галузей машинобудуваня. При цьому в умовах скорочення обсягів взаємної торгівлі зросла питома вага с/г та хімічної продукції та сировини. Так частка машин і устаткування у польському експорті в Угорщину знизилася з 53-55% у 1988-1989 рр. до меш як 10% у першій половині 1992 р. За цей час відповідна частка в угорському експорті у Польщу впала з 56-58% до 27%. Поряд з цим дедалі більшого значення починає набувати  готова продукція.

94. Експортна модель АПК США. Частка агропромислового комплексу в ВВП США перевищує 20%. На США приходится більше 45% світового виробництва кукурузи, 12 % світового виробництва пшениці. Країна займає перше місце у світі по експорту кукурузи та пшениці та друге (після Таіланда)  по експорту рису.  Значне збільшеня виробництва сільскогосподарської продукції  за останні роки визване такими досягненнями прогресу  як біотехнологія, використання новітніх технологій та інформації. Основною організаційною формою АПК в США є ферма господарство, яке реалізує продукції на сумму, більшу за 1 тис. Долларів/рік. Серед особливостей розвитку с/г у США можна виділити: 1). Широко розвинута порайонна і товарна спеціалізація фермерських господарств; 2) виважена політика  фінансування впровадження біо- та інформаційної технології в аграрний сектор ; 3) створення спеціальних високопродуктивних машин для обробітку різних культур , їхньої первинної переробки та зберігання, а також інтегрованого захисту  рослин від хвороб, бур”янів та шкідників ; 4). Прискорений процес посилення виробничих зв”язків с/г із суміжними  галузями, якіобслуговують та доводять його продукцію до споживачів, створення на цій основі системи агробізнесу, в якій панівне становище мають фермерські кооперативні об”єднання  і концерни харчової помисловості; 5). Відносне послаблення позицій США на світових ринках с/г товарів.

орган-ю  формою сг  є ферма.

Особливості розвитку сг США:

- широко розвинуту порайонну та товареу спец-ю

- політику  фінансування впровад-

жень біо- та інформац. Технологій

(банківське кредитування )

- ств.спец. високопродуктивних машин  для  обробітку сг  культур.

- посилення  виробн-х зв”язків з суміжними галузями.

- висока спеціалізація. Напр.по штатам  вирощують щось одне.

Штат Ойова - кукурудза.

-Проблема банк-ва  фермерів.

      США  займає  провідні  позиції  щодо Е-ту сг  продукції Ця кр.найб. Е-р кукурудзи 45%

      пшениці  12%

Вопрос КИТАЙ 5,9,20,26,53,73,83

Стратегия социально-экономического развития Китая.54

С конца 70-х гг. проведение широкомасштабной экономической реформы и открытой внешнеэкономической политики (переход к рыночной экономике): реформа цен, приватизация, привлечение иностранного капитала, децентрализация управления, акционироание предприятий. Цель: решение хозяйственных задач, расширение участия страны в международном разделении труда. В 93 г. новая модель реформы, ее цель - социалистическая рыночная экономика, так как социалистическая система в Китае не исчерпала себя.  Причины высоких темпов экономического развития -  изменения в инвестиционной политике: диверсифицирование источников финансирования (увеличение удельного веса индивидуальных, коллективных, частных средств, накопления населения), децентрализация государственных капиталовложений: увеличение роли источников финансирования в руках местных властей и государственных предприятий., замена бюджетного финансирования кредитованием банками: развитие коммерческих банков, финансовых трестовоинвестиционных компаний, создание с/х кредитных кооперативов,  активизация выпуска облигаций, государственных займов, акций предприятий, облигаций банков, увеличение объема неправительственных финансовых институтов (облигаций банков, предприятии, акций предприятий, депозитные сертификаты). Восстановление многоукладной экономики -  курс на развитие многообразных форм собственности для повышения рентабельности, экономической эффективности с/х. В результате появление разных форм доходов: трудовые, проценты, дивиденды, арендная плата.  Доля государственного сектора в 94 г. - 18% (79 г. - 24%), коллективный сектор - 54% занятых, 39% ВВП (35% и 19% соответственно), частный сектор находится на начальной стадии развития - 1% стоимости промышленной продукции.  Гос. сектор - 50% капиталовложений, 40% - коллективный, частный - 3%, иностранный и смешанный  - 7%.

Основное направление реформы предприятий - преобразование предприятий, компаний на основе акционирования. К акционированию дифференцированный подход, не допускаются к акционированию стратегические, оборонные и новейшие технологические отрасли, транспортная энергетика при условии контрольного пакета акций у государства. К началу 95 г. - 60 тыс. акционерных предприятий.

Важный фактор развития - повышение производительности труда. С 87 по 91 гг. - физический объем национального дохода на одного занятого увеличился на 53%.

Уменьшение роли традиционных факторов (объем инвестиций, рабочая сила), возрастание роли новых факторов (наука, образование, организация производства).  Развитие науки и техники - один из основных моментов экономической стратегии КНР. Затраты на НИОКР 2,2% ВВП (= ЕС, меньше США).

Проблемы: низкий уровень развития производительных сил, неразвитые бедные районы, замкнутость отдельных регионов, преобладание сельского населения, высокий удельный вес мелкого производства, низкий жизненный уровень населения.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: ответы 8 класс, решебник по математике класс виленкин, bestreferat ru.





Предыдущая страница реферата | 21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31 | Следующая страница реферата