Філософія нового часу

| Категория реферата: Топики по английскому языку
| Теги реферата: ответы по истории, сочинения по русскому языку
| Добавил(а) на сайт: Островский.

3. Розробка Ф. Беконом емпіричним методом пізнання.

Засновником емпіризму був англійський філософ Френсіс Бекон (1561—1626), який основні свої ідеї висловив у працях "Новий органон" (1620) і "Про гідність та примноження наук" (1623). Головне завдання філософії Ф.Бекон визначає як пізнання природи і оволодіння її силами, а для цього необхідно розробити відповідний метод, який би найкоротшим шляхом вів до істини, правильно орієнтував пізнавальну і практичну діяльність людини, максимально збільшуючи її ефективність.

Першим кроком цього методу повинно бути очищення розуму від постійно загрожуючих йому помилок («ідолів»). Проте для сприйняття нового методу необхідна значна підготовча робота , яка б ліквідувала причини, що затримують пізнавальний прогрес. Новий метод може зустріти на своєму шляху багато перешкод, хибних уявлень, забобонів, які, наче примари, відволікають пізнання від істини.» На думку Бекона, існує чотири види помилкових суджень, "примар", від яких слід звільнитися перед тим, як починати пізнання. До першого виду помилок, які він називає "примарами Роду", належать ті, що пов'язані з недосконалістю людського розуму та органів чуття людини. Вони укорінені в самій людській природі. Під впливом цих "примар" людина розглядає природу аналогічно зі своїми специфічними рисами, антропологізує її. Вони є вродженими, тому позбутися їх практично неможливо. Одначе усвідомлення небезпеки цих суб'єктивних перешкод у пізнавальній діяльності і дослідницька дисципліна можуть послабити їхній вплив. Другим видом помилок є "примари Печери", зумовлені індивідуальними особливостями людини, її вихованням, звичками, що примушують людину спостерігати природу ніби із своєї печери. "Примари Печери", як і "примари Роду", є проявом суб'єктивного ставлення людини до природи. Ці "примари" можна подолати шляхом колективного досвіду, врівноваженістю та неупередженістю в судженнях. Набагато більшу небезпеку становить третій вид помилок "примари Площі", що проникають у пізнання разом зі словами та іменами. Вони породжуються спілкуванням людей і зумовлені вживанням застарілих понять, суджень, слів. Четверте джерело помилок — "примари Театру", що породжуються сліпою вірою людей в авторитети, стародавні традиції, традиційні філософські системи, які своїми штучними побудовами нагадують театральні дійства. Щоб очистити пізнання від цих примар, треба, на думку Бекона, виходити дише з досвіду і безпосереднього вивчення природи, бути вільним, самостійним у своїх твердженнях та висновках, незалежним від авторитетів, бо істина є дочкою часу, а не авторитетів.

Метою пізнання, підкреслює Бекон, є збагачення життя справжніми відкриттями і влада людини над силами природи; об'єктом пізнання є природа, а основними методами — індукція та експеримент.

Будучи засновником методології емпіричного рівня наукового пізнання, Бекон виступає як проти схоластичної, абстрактно спекулятивної методології, так і проти вузького емпіризму. Свою позицію він пояснює за допомогою алегоричного зображення трьох можливих шляхів пізнання.

Перший — це шлях павука, тобто спроба людського розуму виводити істини з самого себе. Цей шлях є уособленням абстрактного раціоналізму.

Другий шлях — шлях мурахи, що уособлює однобічний емпіризм, який зводить пізнання до нагромадження голих фактів. Третім є справжній шлях науки — шлях бджоли. Як бджола переробляє нектар у дорогоцінну речовину — мед, так і справжній науковець перетворює емпіричні факти за допомогою раціональних методів у наукову істину/

Метод, за допомогою якого відбувається сходження від одиничних фактів, окремих спостережень до теоретичних узагальнень, є методом наукової індукції. Саме його Бекон вважає справжнім методом наукового пізнання природи.  

Проте не можна не відзначити, що англійський філософ зробив надмірний акцент на емпіричних методах дослідження, недооцінивши при цьому роль раціонального початку в пізнанні, і перш за все - математики. Тому розвиток нового природознавства в XVII столітті пішов не зовсім по тому шляху, який йому визначив Бекон. Індуктивний метод, як би ретельно він не був відпрацьований, все ж таки кінець кінцем не може дати загального і необхідного знання, до якого прагне наука. І хоча беконівський заклик звернутися до досвіду був почутий і підтриманий - перш за все його співвітчизниками, проте експериментально-математичне природознавство потребувало розробки особливого типу експерименту, який міг би служити основою для застосування математики до пізнання природи.

Є характерна особливість, однаково властива як емпіризму, так і раціоналізму, представником якого був перш за все Р. Декарт (1596-1650). Її можна позначити як онтоголізм, що ріднить філософію XVII століття - при всій її специфіці - з природою людського пізнання взагалі. Хоча в центрі уваги нової філософії стоять проблеми теорії пізнання, проте більшість мислителів вважають, що людський розум в змозі пізнати буття, що наука і відповідно філософія, оскільки вона є науковою, розкриває дійсну будову миру, закономірності природи. 

Правда, досягти такого дійсного, об'єктивного знання людині, на думку філософів XVII століття, не так-то легко: людина схильниа до помилок, джерелом яких є особливості щодо самого пізнання суб'єкта. Тому досягти дійсного знання неможливо, якщо не знайти коштів для усунення цих суб'єктивних перешкод.