Предыдущая страница реферата | 6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16 | Следующая страница реферата

збільшити митний податок на імпорт продуктів:

скасувати попередню оплату та податки на експорт продуктів:

ввести граничну торговельну надбавку [не більшу 20%) на вітчизняну сільськогосподарську продукцію:

створити сприятливі умови для ввезення ресурсів, необхідних для впровадження прогресивних технологій вирощування і переробки продукції, звільнивши господарства від сплати митного податку та ПДВ;

— реалізувати комплекс заходів щодо розширення зовнішнього ринку сільскогосподарської продукціі, продуктів її переробки.

Економічну політику держави необхідно спрямувати на підвищення ефективності використання виробничого потенціалу сільськогосподарських підприємств, зміцнення ОПГ населення і селянських (фермерських) господарств, забезпечення прогресивних структурних зрушень у виробництві сільськогосподарської продукції, реалізацію ефективних шляхів і засобів розв'язання соціальних проблем на селі. Вирішальне значення тут матиме удосконалення територіального розміщення виробництва продукції. Його раціональне розміщення сприятиме прискоренню темпів зростання продуктивності праці, підвищенню конкурентоспроможності продукції, збільшенню маси прибутку на капітал. Найефективнішого використання ресурсів можна домогтися лише тоді, коли кожний продукт вироблятиметься в регіонах з найсприятливішими природно-економічними умовами, оскільки в сільському господарстві продукція вирощується працею не тільки людини, а й — природи. На її долю припадає близько ЗО— 40% загальної вартості створеного в сільському господарстві продукту.

А якщо держава й надалі самоухи-лятиметься від регулювання ринку, то зростання цін на промислові товари, що триває, і відповідне зменшення мінової вартості сільськогосподарської продукції, скорочення наповненості внутрішнього ринку через зниження купівельної спроможності населення неминуче призведуть до ще більшого спаду виробництва й банкрутства господарств.

Отже, стратегія формування ринку продовольства базується, насамперед, на врахуванні купівельної спроможності населення, а також на можливостях зміцнення вітчизняного сільськогосподарського виробництва, розвитку системи маркетингу, усілякого стимулювання експорту й обмеження імпорту продуктів, розширення державного регулювання ринкових відносин. Збалансованість попиту і пропонування забезпечить ощадливість, конкуренцію та захист споживачів і товаровиробників.

Основна надія покладається на державне втручання в економічні відносини, державну допомогу (дотації та субсидії). Метою, яку ставили при цьому урядові чиновники, було залучення до бюджету "тіньових" грошей. "Тіньовики" на те й є "тіньовиками", щоб діяти в підпіллі — вони просто проігнорували цю чергову урядову дурницю. А от для законослухняних підприємців це "вилізло боком" — ці патенти обернулись для них додатковими втратами, які майже не можна компенсувати: ціна товарів і так досягла захмарних висот. Друга урядова дурниця — заборона з 1 січня 1997 р. продажу товарів, на яких немає відповідної інформації українською мовою. Багато товарів було придбано задовго до цього заходу із "захисту споживача" — що ж тепер із ними робити торгівлі? Можна легко передбачити, що з початку нового року торговельні заклади виглядатимуть спустошеними. Звісно, що "тіньовиків" це може тільки порадувати. Тому продовжувати закликати до подальшого втручання держави в економіку — це просто закликати до суттєвого погіршення ситуації.

Що ж стосується державної допомоги сільському господарству, то це — лише солодкі мрії. Про яку державну допомогу може йти мова, коли до цього часу держава не повертає боргів селянам за продукцію, здану ще 2001 року? Невідомо, як і коли вона розрахується за зерно, здане за держзамовленням 2002 року? Де держава візьме гроші на купівлю сільгоспродукції 2002 року?

Вихід - якраз у протилежному: у суттєвому скороченні ролі держави в нашому житті.

3.3. Зміни у форм власності.

Однією з умов ефективної діяльності підприємств харчової промисловості в процесі перетворень відносин власності повинна бути свобода вибору різних форм господарювання. Кожна з них має як свої переваги, так і певні недоліки. Останні е результатом дії підприємстві різних суб'єктивних та об'єктивних факторів: рівня розвитку підприємств стану основних фондів, матеріально-технічної бази та соціальної інфраструктури, екологічного клімату в колективі, наявності потенційних власників — членів трудового колективу, співвідношення сил формальної та неформальної влади і т.д. Але всі організаційні форми підприємництва мають право на існування і повинні довести свої переваги на практиці. Тільки при свободі їх вибору вони можуть знайти належне їм місце в ринковій економіці.

формування різних ринкових форм господарювання у харчовій промисловості пов'язане в першу чергу з певними особливостями та специфікою цієї галузі порівняно з іншими, тому що задоволення потреб населення продуктами харчування — досить складна, багатопланова і незмінна проблема, яка стоїть перед суспільством на всіх ступенях його розвитку. Це зумовлюється рядом обставин: дефіцитом багатьох сировинних ресурсів, різним ступенем розвитку галузей, які безпосередньо виробляють продукти харчування, і пов'язаних з ними інших галузей, організацією надходжень продуктів харчування до споживача та багатьма іншими причинами.

Причому, якщо сьогодні проблема забезпечення продуктами харчування населення, в силу їх недостатнього виробництва, вирішується в напрямі кількісного збільшення продуктів, то в майбутньому вона буде видозмінюватися в напрямі максимізації особистого споживання. Це знаходить свій вияв у розробці раціональних норм харчування для різних груп населення. При цьому характерною рисою тут є не тільки забезпечення різноманітності продуктів при споживанні, але й стабільність споживання деяких з них протягом всього року (фрукти, овочі тощо).

На практиці це означає перехід від сезонного споживання окремих продуктів харчування до цілорічного їх споживання. Така постановка питання породжує проблему тривалого зберігання, що в ряді випадків неможливо зробити по багатьох продуктах. Виходом з цього становища стала промислова переробка первинних продуктів харчування, яка дає змогу не тільки зберігати їх протягом тривалого часу (без втрати поживної' цінності), але й значно розширювати їх асортимент, що дуже важливо для організації раціонального харчування, а також забезпечує їх зберігання при транспортуванні на великі відстані. Вирішення цих питань передбачає відповідну організаційну структуру галузі, а саме — певне поєднання великих, середніх та малих підприємств. У найзагальнішому вигляді при вирішенні цієї проблеми необхідно виходити з особливостей сировинного забезпечення підприємств харчової промисловості та специфіки споживання окремих продуктів харчування (масовість, щоденне споживання в поєднанні з іншими).

Справа в тому, що по багатьох продуктах харчування склалися великі сировинні зони (овочі, соняшник, пшениця, цукрові буряки, картопля тощо), на базі яких були створені великі промислові підприємства.

В умовах централізовано-планової системи господарювання, яка забезпечувала роботу сировинної зони для підприємства, ефект від масштабу виробництва певною мірою досягався. З переходом до ринкових відносин у роботі великих підприємств з'явився ряд труднощів, які знижують ефективність їх діяльності — вони слабо реагують на зміни в споживацькому попиті, нечутливі до новацій.

В цих умовах малі підприємства стають тією необхідною ланкою, яка, з одного боку, робить систему забезпечення населення продуктами харчування більш ефективною (швидко реагують на зміну попиту, менші витрати сировини, більш ефективно доводять до споживача Продукти харчування — підвищують загальну ефективність виробництва продуктів на основі поглиблення спеціалізації та кооперування з великими і середніми підприствами.

Але результативність роботи малих підприємств у виробництві продуктів харчування буде досягнута тільки тоді, коли вони займуть належне місце і становище в системі переробних підприємств. А цього досягти досить складно. Справа в тому, що харчова промисловість являє собою конгломерат підгалузей, кожна з яких сама собі має різні види виробництв. Усі вони різняться між собою не тільки щодо виробництва продуктів, але й умовами виробництва. Найбільш специфічні особливості харчової промисловості такі:

практично харчова промисловість характеризується як не одна галузь, матеріалом продукції, що виробляється, та її величезною різноманітністю;

для ряду її підгалузей (цукрова, консервна, виноробна, олійно-жирова їй характерне сезонне виробництво, яке призводить до нерівномірного використання виробничих потужностей:

необхідність розміщення виробництва значного виду продуктів харчуванні і організацій їх споживання, і на невеликій відстані від сировинної бази ;

значна залежність якості ряду продуктів від тривалості переробки сировини;

строки зберігання більшості продуктів, як правило, обмежені;

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: купить диплом о высшем образовании, бесплатные рефераты без регистрации скачать, титульный дипломной работы.





Предыдущая страница реферата | 6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16 | Следующая страница реферата