Українське телебачення в 1991-2000 роках: Становлення, функціонування, правова база

Реферат з дисципліни “Основи тележурналістики” cтудента гр. ЗЖ-98-1 Довженка Отара

Міністерство освіти та науки України

Дніпропетровський національний університет

Факультет систем і засобів масової комунікації

Дніпропетровськ, 2001

Традиції телебачення в Україні.

Телебачення в незалежній Україні не виникло на пустому місці: воно мало більш ніж п'ятдесятирічну історію,  багаті традиції та висококласні кадри. Саме це допомогло українському телебаченню поступово досягти, незважаючи на економічну та політичну кризу, доволі високого рівня і не втратити аудиторію.

Одним з перших учених,  що досліджували практичне застосування телевізії, був українець Борис Грабовський,  який, щоправда, працював за межами України. У 1928 році він вперше у світі сконструював повністю електронну систему телебачення і продемонстрував на ній передачу рухомого зображення.  Проте згодом відкриття Грабовського було відсунуте на задній план винаходами інших вчених,  зокрема американських та німецьких.

1 лютого 1939 року відбулася перша телетрансляція в Києві,  зі студії, спеціально обладнаної в Будинку Українського радіо. Аудиторія цих перших трансляцій складалася з декількох десятків власників телеприймачів, що мешкали в столиці України; передавалися, як правило, концерти оперної та естрадної музики.  Про телетрансляції повідомлялося в місцевих друкованих органах комуністичної партії,  і тривали вони аж до початку німецько-радянської війни 22 червня 1941 року. Після війни розвиток телебачення в Україні уповільнився.

Тільки в 1949 році на Хрещатику,26 почалося будівництво першого українського телецентру. Наприкінці 1951 року звідси почалися перші телетрансляції, переважно прямі передачі концертів оперних артистів. Першим директором українського телебачення стала Н.Серапіонова.

Протягом наступних 15 років телецентри відкривалися послідовно у Харкові, Донецьку,  Одесі, Львові, Дніпропетровську, Луганську, Сімферополі, Запоріжжі, Херсоні, Миколаєві, Сумах, Чернівцях, Кіровограді та Ужгороді. Телебачення, яке зараз є всепланетарним явищем, у той час було суто регіональним, місцевим, прив'язаним до студій.

З 1954 року у Києві з'явився пересувний телецентр, який виїжджав для репортажів з місць надзвичайних подій. Тоді ж телеефір почали заповнювати кінофільми, а з 1956 року в Києві знімалися і телефільми.

20 січня 1965 року вперше в ефір вийшла загальнореспубліканська телепрограма України – “УТ”. Першу програму підготовила Харківська студія телебачення. Уже в цьому 1965 році обсяг мовлення УТ становив понад 200 годин. У наступні 5 років тривав поступовий перехід від разових виходів обласних студій з передачами на УТ до створення загальнореспубліканських циклів та рубрик, проведення спільних екранних акцій. В 1969 році вийшла в ефір перша кольорова програма УТ.

До 1972 року усі телетрансляції відбувалися на одному каналі; з 6 березня 1972 року УТ було відокремлене від ЦТ і почало виходити на окремому каналі.

Якісно новий етап в історії українського телебачення розпочався після Чорнобильської аварії 26 квітня 1986 року. Після катастрофи УТ було заборонено транслювати будь-які телесюжети, що могли б свідчити про важкі наслідки аварії. Творчій групі з 2 телеоператорів, що вирушила 2 травня до Чорнобиля, було заборонено знімати. Політбюро ЦК КПРС видало таємне розпорядження про спеціальну підготовку репортажів, що свідчили б про нормальну життєдіяльність району, де відбулася аварія. Перший відеорепортаж безпосередньо з зони аварії потрапив до інформаційної програми “Актуальна камера” УТ тільки 12 травня. Зусиллями героїчних працівників київського телебачення правда про Чорнобиль стала доступною для всіх телеглядачів України. Протягом 1986-88 років творчою групою з телестудії “Укртелефільм” було створено трилогію “Чорнобиль:два кольори часу”, що увійшов в історію як один з найкращих українських телефільмів.

Тим часом на українському телебаченні відбувалися процеси, що відповідали загальній демократизації, відновленню свободи слова та гласності в СРСР. Першими програмами, що вловили цю течію, були програми “Молодіжної студії “Гарт”. Однією з найяскравіших програм став літературно-мистецький відеоканал “Плеяда”,  організатором якого була коментатор Людмила Лисенко.  Ця програма активно сприяла національному відродженню,  торувала шлях до незалежності нашої держави.

Наприкінці 80-х років добре прижилася на Українському телебаченні форма відеоканалу. До неї належали інформаційні програми “Ранкова мозаїка”, “Вечірній вісник”, “Будьте з нами”, громадсько-політичні випуски “Творче об'єднання “Громада” представляє. . . “ , телеканал “Право”,  літературно-художня студія “Основа”,  науково-популярна програма “Свічадо”,  дитяча “Канал “Д””, кінематографічна “Чарівний промінь” тощо. Одні з цих програм адресувалися всім, інші – певній аудиторії (молодіжній,  дитячій), треті призначалися глядачам за інтересами.

Друга половина 80-х років ознаменувалася на телебаченні принципово новою формою спілкування – телевізійними мостами. Перший український телеміст “Київ-Братислава” було влаштовано в 1986 році,  йому передував договір про творчу співпрацю між Українським та Словацьким телебаченням. Протягом наступних двох років було проведено більше двадцяти таких телемостів.

Коли  15 травня 1990 року розпочала роботу перша сесія Верховної ради України ХІІ скликання,  було вирішено повністю у відеозапису передавати на І програмі УТ засідання починаючи з 18 години.  Такий порядок висвітлення сесій парламенту тривав 4 роки.

Під час загострення політичної ситуації в 1990-91 роках телебачення стало рупором політичних сил, які часто намагалися незаконно скористатися ним для пропаганди своїх ідей. Перед будинком Держтелерадіо на Хрещатику часто збиралися мітинги,  влаштовувалися страйки та голодування. Так Українське телебачення поступово стало заручником політичних пристрастей,  які вирували у суспільстві. Щоб якось послабити тиск на УТ з боку різних політичних сил,  а найголовніше,  щоб вивести керівництво Держтелерадіо з-під щільної опіки Верховної Ради,  Кабінет Міністрів 8 серпня 1991 року прийняв постанову “Про перетворення Держтелерадіо в Державну телерадіомовну компанію України (Укртелерадіокомпанію)”.  Тепер уся влада була зосереджена в руках президента телерадіокомпанії, колегіальність управління була скасована.  Так була здійснена чергова реорганізація системи телебачення та радіомовлення України,  що у значній мірі сприяла тій кризі ефірних ЗМІ,  що загострилася на початку 90-х років.  Поза тим,  ще до здобуття Україною незалежності українське телебачення стало окремою, незалежною від вказівок з Москви системою.

Телебачення в період становлення української незалежності.

19 серпня 1991 року, в день перевороту Державного Комітету Надзвичайного Стану в Москві, на українському телебаченні повинне було відбутися планове профілактичне відключення технічних засобів. Проте телебачення з самого ранку працювало,  транслюючи,  як і всі інші канали,  програми ЦТ. Всі телеканали були здубльовані з ЦТ аби передавати розпорядження ДКНС. О 14:00 керівництво УТ відключило канал Українського телебачення від І програми ЦТ,  а о 16 годині в прямому ефірі з Київської телестудії до народу звернувся Голова ВР України Кравчук, повідомивши,  що режим надзвичайного стану на території республіки не вводиться. У першому випуску “Новин” УТ о 17 годині матеріалів на підтримку путчистів не було.  Так само і в подальших випусках були тільки матеріали,  що непрямо засуджували дії ДКНС.

24 серпня 1991 року позачергова сесія парламенту України транслювалася безперервно в прямому ефірі з 10 години ранку до 21 години вечора: в той день приймали “Акт про проголошення незалежності України”.  За кілька днів було опубліковане “Звернення до телеглядачів та радіослухачів”,  в якому говорилося:

“Державна телерадіомовна компанія України... заявляє: про свою незалежність від будь-яких союзних органів телебачення і радіо; про повну підтримку парламентських та державних органів,  політичних сил,  що відстоюють суверенність України і створення самостійної демократичної держави України.”

Одразу ж після серпневих подій звільнено з посад кілька керівних працівників УТ.  27 серпня були ліквідовані головні Дирекції приграм УТ. Партнерство та взаємодію між програмними службами та профільними головними редакціями мали здійснювати створені натомість Головна редакція телевізійних програм і випуску і відповідна служба на радіо.  Відповідальність за достовірність змісту та художню якість передач повністю покладалася на їх творців. Безперечно,  це рішення Президента Укртелерадіокомпанії М. Охмакевича було помилковим. Складний технологічний процес підготовки передач та видачі їх в ефір був позбавлений штабу.  Побачивши ускладнення,  які воно за собою принесло, він сприяв створенню 1 січня 1992 року Генеральної  дирекції програм УТ. Але при цьому цілий ряд його функцій не були визначені,  що поглиблювало кризу УТ.

Проте ця криза не була помітною на фоні політичної ейфорії,  яка панувала в суспільстві.  Одразу після проголошення незалежності екран УТ заповнили численні “застольні бесіди”,  малохудожні політизовані “круглі столи” ,  нескінченні прес-конференції та брифінги.  Починається і малоконтрольоване засилля реклами. Активна позиція українського телебачення сприяла підтвердженню під час референдуму 1 грудня 1991 року “Акту незалежності України”.

Після референдуму почала втілюватися в життя постанова Кабміну України про впровадження в Укртелерадіокомпанії контрактної форми прийому на роботу керівників,  творчих працівників,  спеціалістів та висококваліфікованих службовців.  У лютому всі майже 9 000 працівників системи державного телебачення і радіо були звільнені,  а потім із кожним індивідуально укладався контракт на роботу в компанії строком від 1 до 3 років. Водночас були здійснені і деякі структурні зміни на УТ.  До десяти існуючих головних редакції Генеральної дирекції програм УТ додалося ще 4. Одночасно над головними редакціями було створено ще одну ланку – у вигляді творчих об'єднань: “Громада”, “Культура”, “Наука”, “Молодість”. Через це суттєво зросла чисельність кадрів, проте приріст обсягів мовлення УТ був неістотний.  Водночас через відставання зарплатні і особливо авторських гонорарів від темпів інфляції телевізійники були просто незацікавлені в творчій роботі.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: сочинение на тему, компьютерные рефераты, реферат на тему политика.





1  2  3 | Следующая страница реферата