Венчурний капітал: сьогодні і завтра

Федоренко А.А., Донецкий национальный технический университет

Неоднозначна ситуація склалася на ринку капіталу в цілому і венчурного капіталу зокрема в усьому світі. Судячи з деяких показників 2000 року, спостерігається деякий дефіцит венчурного капіталу. Альфред Беркли (Alfred Berkeley), екс-президент, а нині заступник голови правління Nasdaq, (The National Association of Securities Dealers Automated Quotation system), прокоментував сформовану ситуацію в такий спосіб: «У людей склався неправильний підхід до цього. Усі говорять про те, що сьогодні немає венчурного фінансування і тому немає росту, керуючись показниками за минулий рік, коли фінансові потоки не висихали і спостерігався безпрецедентний ріст. Тим часом останнє є не наслідком, а причиною венчурного капіталу. Не ріст прагне за венчурним капіталом, а фінансові ресурси завжди спрямовуються туди, де є ріст». Таким чином, не дивлячись на не самі райдужні прогнози для венчурного капіталу, приводів для його похорону, природно, немає. Більш того, відкриваються нові обрії для венчурних інвесторів завдяки посиленому впровадженню Інтернету в повсякденне життя всього людства, а особливо фінансову інфраструктуру.

Демократизація капіталу.

Характерна риса Інтернет-бума – миттєво підносити людей «із бруду в князі». Прості хлопці, про які ніхто навіть не чув, створювали компанії вартістю в мільярди  доларів за одну ніч. Це стало можливим тільки тому, що вони одержали доступ до капіталу, що для «простих хлопців» річ небувала. Практично звалив старий фінансовий порядок, при якому людина, що захотіла позичити гроші, повинна була їх уже мати.

Бурхливий ріст наявного капіталу для створення нових проектів є природним продовженням тенденцій, що виникли і поширилися на початку 80-х рр., коли Майкл Милкен залучав капітал для всякого роду неможливих типів (T.Boone Pickens, Nelson Peltz), що бажали взяти на себе керівництво великими корпораціями. Причина такої зміни проста: це окупається. До кінця 80-х особиста репутація Милкена сильно постраждала, але його представлення про фінансування восторжествували на ринку. Зокрема, Милкен думав, що борги з високим ризиком систематично недооцінюються, тому є гарним вкладенням, якщо їх накопичувати в диверсифікованому портфелі. Тепер функціонує величезна індустрія непридатних облігацій, який раніш узагалі не було.

До кінця 90-х рр. венчурні капіталісти Силіконової Долін довели аналогічне з високоризиковими акціями. У результаті зараз мається величезний пул венчурного капіталу, що шукає зовсім нового застосування.

Звичайно, венчурний капітал існує стільки ж, скільки капіталізм. Але донедавна він був малюсінькою заводдю у світі бізнесі. Сьогодні це величезна упорядкована індустрія, що ймовірно залишиться такий. Венчурні капітали в 6 млрд. дол., інвестовані в США в 1993 р., виросли до 40 млрд. у 1999. Але навіть ці цифри недостатньо відбивають бум венчурного капіталу, що мається в розпорядженні підприємців. Згідно даним Venture One, у 1993 р. середня компанія виставляла на відкритий продаж свої акції після 6,5 років венчурного фінансування. У 1998 р., завдяки бажанню публіки інвестувати в компанії, що ще не довели свою прибутковість, цей термін знизився до 2,5 років, а для Інтернет-компаній – навіть до 2,2. Чому? Інвестори на фондовій біржі - і не тільки трейдери, що одержують замовлення, дійсні тільки один день, – дечому навчилися на ризиках і прибутках інвестування на ранніх стадіях. Це, у свою чергу, дозволило венчурним капіталістам одержувати їхній капітал назад у три рази швидше. Причому кожен венчурний долар збільшується втроє.

Зацікавленим наслідком демократизації капіталу є загибель Людини з Уолл-стріт: капіталізм з'їдає капіталістів. Хто б міг подумати, що із самого серця капіталізму виросте антикапіталістична пропаганда? Уключите телевизор і ви неодмінно побачите рекламні оголошення який-небудь онлайнової брокерської компанії, що радить вам звільнити вашого брокера, оскільки його ради нічого не коштують. Те ж саме незабаром будуть говорити про брокерів вищого класу – інвестиційних банкірах.

Усього за кілька років статусна революція перевернула фінансовий світ. Коли підприємець перестрибує через венчурного капіталіста, останній перестрибує через інвестиційного банкіра. Успішний венчурний капіталіст заробляє в 10 разів більше, ніж успішний інвестиційний банкір. Зараз інвестиційні банкіри присмокталися до венчурним капіталістів, а не навпаки, як було раніш. Молоді люди, що тільки що закінчили бізнес-школи, йдуть в інвестиційні банки тільки після того, як їхній не прийняли у венчурні фірми.

Демократизуючи, капітал скидає із себе завісу таємниці. Якщо ця завіса упала, то ніякими силами її вже не підняти. Запитайте венчурного капіталіста, чим він заробляє на життя. Він дасть вам довге і складне пояснення. Він підкреслить, що консультує підприємців, знаходить працівників і менеджерів для фірм, з якими співробітничає. Він навіть похвастається, що продавав продукцію. Але він ніколи не згадає про свою основну функцію – збирати капітал в інвесторів і передавати його підприємцям. Венчурні капіталісти образяться, якщо ви припустите, що вони «просто» надають капітал. Причина їхньої непохитної пози в тім, що капітал стає товаром, оскільки є люди, що його поставляють, і вони знають це.

У найближчому майбутньому наступить день, коли підприємці будуть одержувати капітали, пересилаючи свої бізнес-плани по Інтернету. І яка тоді буде роль венчурних капіталістів?

Якщо трактувати капітал просто як один з видів товару, а не як щось сакральне, то це спричиняє й інші наслідки. Люди, що мають доступ до капіталу, уже не розглядаються як члени ексклюзивного клуба, оскільки в повітрі уже витає нове відчуття, що теоретично усі мають до нього доступ. Це спричинило ще одну більш-менш стійку зміну в соціальних відносинах, що одержали сильний імпульс від Інтернет-бума. Тепер виходить, що розбагатіти швидко – уже не настільки сумнівно.

Венчурний капітал і прискорення розвитку економіки

Хрестоматійним стало твердження про те, що розвиток України стримується хронічним недоліком інвестицій в економіку країни. Держава не має бюджетних ресурсів для фінансування вітчизняної економіки, населення усунулося від інвестиційної діяльності в силу того, що "обпеклося" на внесках в Ощадбанк СРСР і вже на національних "фінансових пірамідах", а консервативний іноземний інвестор усе ще не має довіри до українського ринку. Стриманість масових інвесторів пояснюють не тільки нестабільність вітчизняної правової бази, олігополістичний характер конкуренції  і недостатня розвиненість ринкової інфраструктури, але і недостатній купівельний попит на внутрішньому ринку. Не секрет, що такі відомі компанії, як "Coca-Cola", "Nestle", "Sony", "МсDоnаld's" освоюють нові для них ринки для того, щоб забезпечити своєї продукції постійне місце в споживчому кошику місцевого населення. При цьому, природно, частина платоспроможного попиту "відтягається" від товарів і послуг національних компаній.

Як виявляється зі світового досвіду, є один вид міжнародного капіталу, приплив якого в країну без усяких застережень сприяє прискоренню її економічного розвитку. Мова йде про венчурний капітал. Хотілося б звернути увагу на те, що традиційно венчурний бізнес трактується як ризиковане підприємництво, ведення справ з високою імовірністю ділової невдачі. Однак, можна і потрібно розглядати венчурний бізнес насамперед як підприємницький. Він багато в чому базується на особистісних якостях бізнесмена, його таланті, і в цьому змісті до деякої міри протистоїть корпоративному бізнесу, у якому роль "першої скрипки" грає команда технократів.

У сучасних умовах країні з недостатньо високою кредитною й інвестиційною репутацією важко залучити інтерес з боку зовнішніх інвесторів. Тому велика частина загального обсягу прямих іноземних інвестицій (ПІІ) як і раніше направляється в розвинені країни. У багатьох країнах з так називаними ринками, що розвиваються, (Польща, Угорщина, Бразилія, Китай і ін.) сформувалася цілісна ринкова інфраструктура, мається стабільна і транспарентна нормативно-правова база ведення підприємницької діяльності, існують сприятливі умови для одержання високого прибутку. Не дивно, що якщо Україні в 1999 році (за даними UNCTAD) удалося залучити лише 750 млн доларів США у виді прямих іноземних інвестицій, то Польщі - 7,5 млрд доларів США, Чехії - 2, 7 млрд доларів США, Угорщині і Румунії більш 2 млрд доларів США кожної.

У сформованій ситуації на міжнародному ринку фінансових ресурсів Україні необхідно дуже дбайливо відноситися до вже наявних іноземних інвесторів і представників закордонних компаній, що діють на території країни. Світовий досвід показує, що для забезпечення приходу в Україну довгострокових приватних і інституціональних інвесторів, а не фінансових спекулянтів, що спеціалізуються на угодах з борговими зобов'язаннями, необхідно істотне поліпшення в країні бізнесу-клімату. Причому, "позитивним сигналом" для іноземних інвесторів є швидкість і радикальність економічних перетворень, зміцнення позицій місцевих підприємців. Особливо відзначимо, що динамічний розвиток вітчизняних товаровиробників є  умовою подальшого припливу іноземного капіталу, оскільки формується платоспроможний попит на товари і послуги.

Для того, щоб закласти основи для "спуртового" розвитку вітчизняного підприємництва і припливу іноземних інвестицій, в Україні необхідно забезпечити: стабільне зростання макроекономічних показників і удосконалювання структури народного господарства; відповідність міжнародним нормам і незмінність правової бази; легкість входу і виходу з ринку; відсутність бар'єрів на шляху руху товарів і факторів виробництва; повноцінне введення приватної власності на землю, включаючи право на її покупку/продаж нерезидентами країни; ефективну податкову систему з домінуванням її стимулюючої компонента; стабільність політичної ситуації.

Пряму заинтересованость у цьому виражають самі іноземні інвестори. Інвестиційна компанія "SigmaBleyzer" у 2000 році вийшла з пропозицією про створення робочої групи по розвитку ринків капіталів в Україні і залученню в країну іноземних інвестицій непозикового характеру. Ініціатива одержала підтримку з боку міжнародних фінансових інститутів, часток іноземних інвесторів, а також державних структур України.

Венчурний непозиковий капітал має істотні розходження і зі спекулятивним. Венчурний інвестор приходить на тривалий термін, зацікавлений в одержанні контролю над об'єктом інвестиції, прагне підвищити його ринкову ціну за рахунок позитивних економічних дій (раціоналізація структури і керування, упровадження технологічних інновацій, реінвестування прибутку). Серед інвесторів існує значна група, що орієнтується на доход вище того, котрий можна одержати в країнах зі стабільною економікою, навіть за умови вкладення коштів у ризиковані проекти. Такого роду інвестори представлені як приватними особами, так і солідними компаніями.

Для країни-реципієнта особливий інтерес представляє приплив капіталів за допомогою іноземних інвестиційних фондів розвитку. Дані інвестиційні фонди вибирають акції тих компаній, ціна яких, по оцінках фахівців фонду, має більший потенціал для швидкого росту, чим ринок у цілому. Фонд ставить своєю задачею різке збільшення вартості компанії для того, щоб надалі продати весь приналежний йому пакет акцій і дістати прибуток у виді різниці між ціною придбання акцій і виторгом від їхнього продажу. Відмітною рисою таких фондів є те, що весь поточний прибуток контрольованого фондом підприємства реінвестується. Фактично фонд і його пайовики не зацікавлені в одержанні дивідендів, оскільки орієнтовані на більш перспективні цілі.

Природно, що в умовах ринкової економіки і неоднозначності технологічних змін, що відбуваються, інвестори венчурних інвестиційних фондів можуть і втратити частину своїх інвестицій. Однак наявність в авторитетних глобальних інвестиційних банків (керуючих інвестиційними фондами) колосального досвіду роботи, великих інформаційно-аналітичних центрів і висококваліфікованих команд фінансових менеджерів дозволяє звести ризик утрат до прийнятного мінімуму і гарантувати одержання запланованого прибутку.

Треба сказати, що країни з ринками, що розвиваються, а також країни з економіками перехідного типу представляють широкі можливості саме для інвестиційних фондів розвитку і венчурного підприємництва в цілому.

По-перше, значна кількість підприємств, що пройшли корпоратизацію, але усе що ще знаходяться під контролем держави, мають низьку ринкову ціну і привабливість для потенційних інвесторів у силу обтяженості боргами, наявністю неефективного вторинного виробництва, нераціональної системи керування. Багато підприємств в Україні можуть вирости в ціні тільки за рахунок проведення санації, причому не потребуючих значних витрат.