Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6 | Следующая страница реферата

В Україні при підготовці баз даних часто використовуються інші бази даних, різні довідники і т.п. При рішенні питання про можливість формування баз даних на основі інформаційних масивів, отриманих від інших центрів-генераторів і інформаційно-комунікаційних мереж, генератори-центри-генератори мають на увазі наступні обставини:

в Україні і СНД інформаційна культура і законодавство в області захисту баз даних як інтелектуальної власності розвиті так низько, незважаючи на прийняте законодавство в даній області, що інформаційні організації часто розпоряджаються чужими базами даних як своїми власними, не піклуючись про права і законні економічні інтереси їхніх генераторів,

західні генератор-центри-генератори і центри обробки баз даних, як правило, встановлюють у своїх договорах обмеження на використання їхніх інформаційних продуктів, по твердості далеко переважаючі межі, дозволені законодавством, а також перевищуючі звичайно прийняту практику роботи в інформаційній області. Вивчення контрактів і договорів, пропонованих своїм користувачам закордонними центрами наводить на думку, що використання інформації з баз даних для підготовки нових інформаційних продуктів і послуг узагалі неможливо за винятком виконання конкретних запитів для конкретних споживачів.

Насправді як необмежена експлуатація чужих інформаційних ресурсів, створених в Україні і СНД, так і тверді обмеження, установлені західними центрами-генераторами і центрами обробки баз даних на використання їхніх ресурсів, є невиправданими. І в тім і в іншому випадку повинні цілком дотримуватися авторські права і правила звертання з продукцією інтелектуальної праці. Однак значна частина інформаційних ресурсів узагалі не може розглядатися як об'єкт інтелектуальної власності, що, до речі, не враховується недавно прийнятим українським законом

На Заході в останні 2-3 року в цих питаннях удалося досягти деякої ясності. У вересні 1991 р. Федеральний апеляційний суд США установив, що повторне використання довідкової інформації типу "жовтих сторінок" (довідкової адресної інформації з підприємств і організацій) не є порушенням авторських прав. У рішенні суду встановлено, що "жовті сторінки" не можуть бути об'єктом авторського права, і захищатися може і повинне тільки форма організації і представлення матеріалу, наприклад, предметні і тематичні рубрики і їхні формулювання і розташування. Крім того, укладач нового довідника має право не проводити повторного дослідження об'єктів довідкової інформації у відношенні даних, що містилися в колишньому довіднику, тому що дослідження об'єктів для одержання довідкової інформації не може розглядатися як творча діяльність, що дає в результаті продукт інтелектуальної праці.

В Україні можна чекати аналогічних рішень, тому що бази даних, що користаються правовою охороною як збірники, законом розглядаються як результат творчої праці по підборі й організації даних, а не відповідно до концепції "витрачених зусиль", що саме і потерпіла поразку в США.

Американські експерти вважають, що ці рішення являють собою перемогу в інформаційних війнах, що кілька років назад пророчив О. Тоффлер у своїй книзі "Зрушення влади: Знання, багатство і насильство на рубежі XXI століття". Окремі фахівці упевнені, що в результаті даних рішень у кінцевому рахунку виграв споживач, хоча комерційні інформаційні служби і спробують інтерпретувати рішення вузьке і всіляко його обмежити, тому що конкуренція, що підсилилася, і перешкоди, що зруйнувалися, зведеним монополізмом, істотно збагачують інформаційний ринок.

Міжнародні аспекти.

Наступний коло задач зв'язане з законодавчим регулюванням трансграничних потоків інформації (у тому числі в електронній формі), які забезпечують ефективне включення України у всесвітні економічні і науково-технічні зв'язки з урахуванням взаємних інтересів до специфіки взаємодії:

із країнами СНД;

з розвитими країнами і країнами Східної Європи;

з іншим світом.

Тут повинна бути. зокрема, забезпечена "відкритість" українських інформаційних систем у змісті можливості обміну інформацією з закордонними партнерами на основі використання відповідних міжнародних стандартів. В Україні в даний час не існує практично ніяких обмежень правового характеру на передачу відкритої інформації з України в будь-якій формі і на будь-якому носії. Відпрацьовано і відповідні механізми митного оформлення. Фактично також немає і правових проблем доступу з України до закордонної інформації.

Більш того, відкритий Заходом із другої половини 80-х вільний і фактично безкоштовний доступ у Internet для радянських вчених і фахівців уплинув на відкриття для широкого користувача українських відомчих інформаційних мереж і систем, сприяв формуванню в суспільстві моделі відкритого і вільного обміну будь-якою інформацією як основи національної інформаційної інфраструктури. З іншого боку, проблеми трансграничних потоків інформації, що будоражили світову громадськість із середини 70-х до середини 80-х років, поки ще не усвідомлені. Вони неминуче виникнуть у зв'язку з ростом обсягів інформаційного обміну.

Негативний вплив на розвиток міжнародного обміну інформацією мають постійні спроби жорсткості митного законодавства і правил валютного регулювання і контролю. Зрозуміло, що навіть при найвищих темпах розвитку міжнародного співробітництва в області інформації, його частка в загальному зовнішньоторговельному обороті країни навряд чи перевищить кілька відсотків, однак митний і валютний контроль застосовується до них майже також жорстко, як до експортерів сировини чи імпортерам продовольства.

Важливою практичною правовою проблемою для початківців комерційних і колишніх некомерційних служб у розвитку ринкових відносин в інформаційній діяльності стали постійні зміни законодавства, що регулює господарську діяльність і, насамперед, податкового. Аналіз українського ринку інформаційних послуг і продуктів показує, що він усе ще розвитий слабко. Інформаційна діяльність в Україні в цілому як і раніше збиткова. Навіть висока рентабельність комерційних інформаційних служб не в змозі поліпшити результати в цілому, оскільки державний сектор поки не переборов границі планової збитковості і не зміг вийти хоча б на рівень безприбуткової роботи. Проте, усього за кілька років нові українські підприємці проробили величезний шлях від примітивного перепродажу державних інформаційних ресурсів до інвестицій хоча б частини зароблених засобів у розвиток бізнесу. На жаль, в інформаційній діяльності, на відміну від багатьох інших областей української економіки, процес утворення єдиного підприємницького співтовариства, який усе більш розуміє свої інтереси і мети, відбувається уповільненими темпами. Аналіз результатів останніх років показав, що, власне кажучи, в українській інформаційній інфраструктурі не виявилося елементів, що могли б узяти на себе задачу реформування - перекладу інформаційної діяльності на ринкові рейки. Це підсилює ізоляцію даного сектора українського ринку від відповідного сектора світового ринку.

Ясно, що інформаційна діяльність в Україні вже не може довше залишатися в стані вільного падіння й ізоляції. Маючи на увазі, що країна такого рівня просто не може розвиватися без національної інформаційної інфраструктури, уже найближчим часом необхідно почати розробку розумної програми модернізації української інформаційної інфраструктури чи хоча б елементів такої програми. При цьому важливо буде вийти за рамки вже звичних схем розвитку інформаційної діяльності й інформатизації, тому що тільки нові підходи зможуть дати щось, що відповідає новим реаліям.

У закордонних, а часто й в українських публікаціях проблеми забезпечення суспільства й економіки інформацією й інформаційними послугами трактуються занадто примітивно. З одного боку, що здається легкість заміщення послуг і продуктів власного виробництва імпортними створює видимість природного, ринкового рішення проблеми інформаційного забезпечення. Нехай мол вітчизняна інформаційна інфраструктура скоротиться в міру неефективності і низкою конкурентноздатності Тоді значні бюджетні засоби, що направляються на підтримку інформаційної діяльності, можна буде передати на інші, більш пріоритетні напрямки.

Є й інша крайність, що орієнтує суспільство на свого роду інформаційну автаркію, що спирається на ідею інформаційної незалежності країни. Дійсно, заміщення вітчизняних інформаційних послуг імпортними, чи послугами, підготовлюваними і філіями західних компаній, що робляться в Україні, що спостерігається в найбільш прибуткових секторах інформаційного ринку, націлених на обслуговування підприємців, робить актуальним питання інформаційної безпеки країни. Державні структури не усвідомили, що їхня задача в інформаційній діяльності полягає не тільки в підтримці старих інститутів, але й у тім, щоб:

віддати скрізь, де можливо по розуміннях безпеки, рішення задач інформаційного забезпечення державних інформаційних потреб приватним структурам;

підтримати становлення нових приватних інформаційних служб, що працюють у напрямках крапок росту сьогоднішньої української економіки (в основному це ділова і комерційна інформація) як за рахунок бюджетних засобів, так і засобів, одержуваних по лінії міжнародних фінансових інститутів і проектів.

При цьому не можна не враховувати, що в області наукової і технічної інформації творцями баз і банків даних є винятково державні структури. Малі структури часто намагаються використовувати результати цієї діяльності, не вступаючи ні в які правові відносини з центрами-генераторами. Сьогодні малим структурам просто не під силу створення і підтримка великих баз даних. Сприяння ж їхньому поширенню, доведенню до кінцевих споживачів при відрегульованих на правовій основі взаєминах, може і повинне стати функцією малих структур.

Зрозуміло, що результати первісної бібліографічної обробки і самих першоджерел повинні бути доступні всьому суспільству в сучасній формі, принаймні, у машиночитаному виді, у тому числі і державним і комерційним інформаційним службам, що працює на кінцевого споживача. При цьому не потрібно децентралізації підготовки рефератів в окремих областях, що держава і суспільство в стані підтримувати. Інфраструктура і досвід існуючих центрів, можуть використовуватися при фінансуванні їх у рамках спеціальних цільових програм чи контрактів з комерційними організаціями.

Держава повинна б стежити за тим, щоб усі програми допомоги України по лінії міжнародного співтовариства обов'язково включали інформаційний компонент, насамперед, по придбанню першоджерел інформації і залученню українських інформаційних організацій як співвиконавців цих програм.

Висновки і пропозиції

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: рефераты, реферат на тему мова, онегин сочинение.





Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6 | Следующая страница реферата