Західноукраїнська преса часів Другої Світової війни

| Категория реферата: Топики по английскому языку
| Теги реферата: шпаргалки, антикризисное управление
| Добавил(а) на сайт: Привалов.

Натомість стрімко зростає популярність підпільної преси ОУН-УПА (листівок, прокламацій, які друкувались на машинці, переписувались від руки). Вони містили заклик до боротьби і проти Сталина, і проти Гітлера, за відродження національно і державно незалежної України. Ця преса проіснувала до приходу на Галичину Червоної армії, продовжувала працювати й пізніше, знову в підпіллі, виходячи у схронах-бункерах серед лісів або поблизу сіл. Яскрава історія цієї преси міститься у монографії С. І. Горєвалова, з якою обов’язково мусять ознайомитися студенти.

Прогітлерівська тенденційність відштовхнула від колабораціоністських видань широкий читацький загал. А підпільна преса ОУН-УПА в період від 1942 по початок 1950 рр. набуває великого впливу та авторитету, хоч і не має ні серйозної друкарської бази, ні фахівців. Саме тому поруч з часописами “За самостійну Україну”, “До зброї”, “Самостійник” та ін. видаються неперіодичні “Чорний ліс” (місце розташування однієї з крупних баз повстанців), “Маківка” (місце перемоги УСС над російською армією під час І світової війни). Найцікавіше, що в підпіллі випускалися офіційні видання “Вістник УГВР”, “Бюро інформації УГВР”, “Самостійність”. Серед провідних публіцистів слід, на думку львівського вченого С. Костя, назвати П.. Полтаву, О. Горнового, П. Думу, Л. Кужіля та ін.

Історичний досвід виходу української періодики в Галичині під час гітлерівської окупації дозволяє зробити кілька висновків:

за будь-якої найменшої можливості, зміни історичних обставин українська інтеліґенція, населення відновляли вихід незалежних друкованих видань національно-патріотичного, самостійніцького характеру;

до кінця 1930-х років українська преса опинилася під сильним впливом і відверто співпрацювала з ОУН, а потім і з УПА, отримуючи від них підтримку та вбачаючи в них реальну силу, що може відстояти українську ідею та захистити інтереси місцевого населення. Наступний історичний досвід показав, що на той час такої сили забракло;

окупаційний німецько-фашистський режим встановив структуру керування пресою, що мало чим відрізнялася від “партійного керівництва” нею під час встановлення радянської влади: механізми розподілу кадрів, цензурування, забезпечення папером і друкарськими послугами і навіть експедіювання були дзеркально схожі між собою. Різниця полягала лише тому, що компартійна пропаганда видавала свої дії як заходи боротьби з буржуазно-націоналістичним рухом на користь трудящих Галичини, простих українців, і тому мала певну підтримку, а гітлерівська окупаційна влада все робила задля Фатерлянду, не прикриваючи своїх намірів надто складними пропагандистськими вигадками;

прислужництво гітлерівському окупаційному режиму привело друковані часописи до найстрашнішого: втрати народного довір’я, тобто до самознищення.