КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. Т.Г.ШЕВЧЕНКО

План:

|1. Вступ |2 |
|2. Поняття припинення адміністративних правопорушень. |3 |
|3. Види заходів адміністративного припинення, їх правова |6 |
|характеристика: | |
|а) Адміністративне затримання; |8 |
|б) Вказівка порушникові на протиправність його дій та вимога їх |10 |
|негайного припинення; | |
|в) Вилучення речей та документів; |10 |
|г) Тимчасове відсторонення від виконання певних робіт або |11 |
|вилучення документів на право їх ведення чи експлуатацію | |
|механізмів; | |
|д) Перевірочний огляд; |11 |
|е) Застосування заходів фізичного впливу та спецзасобів. |12 |
|4. Висновок. |14 |

1. Вступ.

Керівництво суспільством, забезпечення громадської дисципліни та правопорядку здійснюється за допомогою активних засобів цілеспрямованого впливу на свідомість та поведінку людей. В якості цих засобів виступають і такі методи державної і громадської діяльності, як переконання та примус.
Переконання та примус, як методи державного управління, явища суспільні, так як вони знаходять свій вияв у змісті зв’язків між учасниками конкретних суспільних відносин. «Переконання передує примусові, який застосовується до громадян, не здатних скеровувати свою поведінку у відповідності з державною волею».[1] Примус існує у будь-якому суспільстві і є необхідним елементом організації самого суспільства. Якщо на ранніх етапах розвитку суспільства він грунтувався на авторитеті старійшин, вождів, то в сучасному суспільстві
— на владі держави. Отже, примус тісно пов’язаний з державною владою та визначає характер цієї влади.

«Інтереси охорони законності і правопорядку, підтримки державної дисциплини потребують, щоб органи держави забезпечували проведення в життя державної волі, застосовуючи в разі необхідності до тих, хто не слідує цій волі добровільно, і примусові заходи, які допускаються законом».[2]
Державний примус застосовується на підставі переконання, у суворих рамках законності. «Найбільш важливими принципами боротьби з правопорушеннями є неминучість впливу на правопорушника..., законність, справедливість, гуманізм».[3] Державний примус — це засіб захисту інтересів суспільства, вимушена реакція на неправомірні дії. Адміністративний примус — різновид державного, окремий, самостійний інститут адміністративного права. По суті це втручання у сферу правових інтересів правопорушника, інших суб’єктів права. Адміністративний примус включає в себе заходи припинення адміністративних правопорушень, адміністративного попередження та адміністративні стягнення. Основою ж застосування цих заходів є кодекс про адміністративні проступки та митний кодекс, закони про міліцію, про службу безпеки, про державний кордон тощо.

2. Поняття припинення адміністративних правопорушень.

Вирішальна роль в боротьбі з правопорушеннями належить державі. Вона має спеціальний апарат примусу. Правові норми визначають, в яких випадках державні органи можуть застосовувати заходи адміністративного припинення, адміністративного попередження та адміністративні стягнення, види та розміри примусових заходів (санкцій) та порядок їх застосування. Державний примус, «опосередковуючись у праві, виступає у формі правового примусу і, як правило, виявляється в конкретних заходах примусового характеру, які застосовуються уповноваженними на це органами держави (посадовими особами) у зв’язку з невиконанням правових норм.»[4]

Але потрібно усвідомлювати, що самі види адміністративного примусу
(адміністративне припинення, попередження та стягнення) різняться між собою. Так «заходи припинення і попередження мають запобіжно-захисний характер»[5], в той час як адміністративне стягнення є покаранням, формою відповідальності. Воно не може застосовуватися без юридичної оцінки вчиненого діяння, встановлення вини правопорушника, наявності інших елементів складу конкретного правопорушення. На відміну від стягнення для застосування адміністративного припинення не потрібне встановлення вищезгаданих факторів. Адміністративне припинення стосується майбутнього діяння. Заходи адміністративного припинення впливають на поведінку особи, а не безпосередньо на особу, як це відбувається у випадку застосування адміністративного стягнення. Саме ж припинення, на відміну від покарання взагалі, чітко не визначається у законі за обсягом дій. Тому ототожнювати заходи припинення з іншими заходами адміністративного примусу немає підстав.

Таким чином адміністративне припинення можна визначити як «сукупність заходів державно-примусового припинення відповідних правопорушень, що розпочалися або готуються, поновлення порушених ними юридичних відносин, попередження шкідливих наслідків діянь, забезпечення умов для притягнення винних до відповідальності».[6]

Виділення заходів адміністративного припинення, як і взагалі класифікація видів адміністративного примусу, має, на думку В.Е.Севрюгина, велике теоретичне та практичне значення. По-перше, для усвідомлення сутності різноманітних заходів примусу, їх мети та взаємодії. По-друге, це має велике значення для застосування цих заходів та забезпечення їх ефективності. По-третє, вірна класифікація є необхідною для їх наукової кодифікації.

Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що заходи адміністративного припинення спрямовані на припинення протиправних дій, вони використовуються для того, щоб не допустити нових правопорушень та настання шкідливих наслідків.

Взагалі з приводу класифікації заходів адміністративного примусу в науці адміністративного права існує дві основні точки зору.

Перша була запропонована наприкінці 40-х років Студенкіним С.С.,
Ямпольською Ц.А. та іншими та зводилася до виділення адміністративного стягнення та інших заходів адміністративного примусу. В основу цього поділу була закладена формальна ознака — наявність адміністративних санкцій.

Інша була висунута М.І.Єропкіним наприкінці 50-х років та отримала найбільше розповсюдження. Ця точка зору передбачає існування трьох видів заходів адміністративного примусу, серед яких виділяються і заходи припинення.

Заходи адміністративного припинення використовуються як засіб примусового припинення провопорушень та відвернення їх шкідливих наслідків.
Заходи припинення відрізняються від адміністративних стягнень та заходів адміністративного попередження за своєю метою, яка полягає у припиненні протиправної поведінки, усуненні протиправної ситуації, примушенні правопорушника діяти у рамках встановлених правил співжиття.

Точки зору щодо застосування заходів адміністративного припинення у конкретних випадках існують різні. Одні автори вважають, що ці заходи можуть застосовуватися тільки при наявності правопорушення, тобто у зв’язку з вчиненим правопорушенням. Інші — як при наявності, так і при відсутності правопорушення, тобто для припинення майбутніх правопорушень.

Наприклад, Севрюгин В.Е. вважає, що заходи припинення застосовуються тільки у зв’язку з вчиненим правопорушенням і, як усі примусові заходи, є передбаченою законом реакцією на неправомірні дії. В одному випадку припиняється конкретна дія — неправомірна лінія поведінки. В інших випадках підставою застосування заходів припинення є конкретний адміністративний проступок (наприклад, дрібне хуліганство). В третіх — систематичні порушення. Але в усіх випадках ці заходи є засобом охорони суспілних відносин від наявних або можливих посягань.

Заходи адміністративного припинення можуть застосовуватися як самостійно (закриття у зв’язку з антисанітарним станом закладу громадського харчування), так і в сукупності з адміністративними стягненнями, при цьому вони забезпечують можливість стягнення і, як правило, йому передують
(затримання порушника громадського порядку з наступним накладенням на нього адміністративного штрафу).

Усі заходи адміністративного припинення застосовуються виключно на таких принципах, як:

- демократизм;

- гуманізм;

- законність;

- оптимальність;

- диференціація заходів припинення.