Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 | Следующая страница реферата

Перше, на що має звертатися увага, це власне грошова вартість забезпечення, яка повинна бути, як мінімум, не менше суми самої позички. Це міркування особливо важливо в тих випадках, коли вартість майна, цінних паперів тощо, які пропонуються позичальником в якості забезпечення позики, може змінитися, особливо це стосується тих самих цінних паперів. Слід сказати, що в банківській практиці, загалом існують визначені норми, стосовно співвідношення вартості окремих видів забезпечення до суми позики, що надається під це забезпечення, але про це докладніше згадаємо згодом конкретно до окремих способів забезпечення.

Наступним є обов’язкова перевірка майнового статусу позичальника та юридичне оформлення забезпечення: чим цей процес простіше, тим краще як для банка, так і для позичальника. Хоча, як у зарубіжній, так і у вітчизняній банківській практиці, адміністративні та юридичні витрати звичайно переносяться на клієнта, можливі проблеми з перевіркою та оформленням забезпеченням сильно знижують його бажаність як забезпечення.

З вищесказаним тісно пов’язана легкість, з якою зацікавленість банка в забезпеченні позики може бути захищена. Важливим також є те, наскільки ефективно вона захищена.

Чи не найбільш важливим, з комерційної точки зору, є легкість, з якою забезпечення може бути продано або реалізовано якимось іншим шляхом. Адже комерційні банки займаються, як вже відмічалось вище, переважно короткостроковим кредитування, а тому було б комерційним нонсенсом надавати позику на двохрічний строк і при цьому сподіватися на забезпечення, для реалізації якого буде потрібно ще два роки.

Отже, підсумувавши, підведемо, що вартість забезпечення, легкість юридичного оформлення прав на нього банком та реалізації цих самих прав є основними принципами, чи можна сказати, вимогами, до забезпечення в будь- якій формі. Звичайно, що в розрізі окремих способів забезпечення це вимоги можуть дещо змінюватися та доповнюватися.

Як вже відзначалось, матеріальне забезпечення кредитів, а саме застава матеріальних цінностей та майнових прав є класичним та найбільш поширеним в банківській практиці[7]. З цього приводу можна відзначити, що використання застави в практиці організації кредитних відносин передбачає наявність спеціального механізму її застосування. Заставний механізм в класичній формі включає в себе процес підготовки, укладання та виконання договору застави. Заставний механізм виникає в момент розгляду кредитної заявки як умова укладання кредитної угоди та супроводжує весь період користування позикою. Реальне звертання до виконання заставного механізму виникає на заключній стадії руху кредиту – погашення позики – і лише в окремих випадках, коли позичальник не в змозі погасити кредит виручкою чи іншим доходом.

Перш ніж перейти далі, зобразимо заставний механізм схематично, як це зробив вже згадуваний Лаврушин О.І. (мал.1).

Малюнок 1. Структура заставного механізму. [8]

Отже нині застава є найпоширенішим засобом забезпечення виконання зобов'язань. Таке її застосування викликано намаганням гарантувати належне виконання зобов'язань. В умовах економічної кризи, що склалася в Україні, коли відсутня стабільність договірних зв'язків і немає переконаності у надійності партнера, кредитор зацікавлений у одержанні додаткових гарантій належного виконання боржником своїх зобов'язань за договором.

Як вже було зазначено, загальні вимоги до забезпечення, наведені вище можуть бути дещо змінені та доповнені, стосовно окремих способів забезпечення. Отже, що стосується застави майна як способу забезпечення, то до неї загалом можуть такі основні вимоги[9]:

1. Висока ліквідність. Під ліквідністю активів (товарно-матеріальних цінностей, цінних паперів, фінансових вимог до третіх осіб тощо) розуміється здатність активів до конверсії в готівкові гроші. (Цікавим з цього приводу є досвід підрозділів служб безпеки деяких банківських установ, що організували маркетингове дослідження попиту на майно, що передається у заставу, як серед своїх клієнтів, так і серед інших організацій, що дало можливість, по-перше, своєчасно визначитись з таким критерієм, як ліквідність застави, і, по-друге, забезпечити швидкий процес реалізації заставленого майна у випадку невиконання позичальником зобов’язань, прийнятих перед банком.[10])

2. Здатність до тривалого зберігання (як мінімум, на термін користування позикою), що стосується в першу чергу таких товарно- матеріальних цінностей як готова продукція, товари на зберігання чи в переробці.

3. Стабільність цін на заставлене майно. Тут можна додати легкість у визначенні ціни даного товару, у зв`язку з чим банк майже завжди при прийнятті товарно-матеріальних цінностей позичальника в якості забезпечення кредиту надає перевагу біржовим товарам, тобто тим, що виступають предметом угод на товарних біржах.

4. Мінімальні витрати по зберіганню та реалізації застави.

Звернемося до вітчизняного законодавства. В Україні спеціальним нормативно-правовим актом, в якому визначені основні положення щодо застави, є прийнятий 02.10.1992 р. Закон "Про заставу". Окремі норми про заставу містяться у деяких інших актах, зокрема у Типовому статуті ломбарду.

Отже, за законодавством України застава — це спосіб забезпечення зобов'язань, в силу якого кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами[11]. Таким чином, наголошується на зобов'язально- правовій стороні застави. Між тим, як у римському приватному праві і у сучасному цивільному праві іноземних держав, вона визначається як речове право на чуже майно. Слід зазначити, що у Цивільному кодексі УРСР 1922 р. застава була віднесена до категорії речових прав. Проте, із запереченням приватної власності і критикою концепції речових прав вона стала способом забезпечення зобов'язань, що й було закріплено у законодавстві.[12]

Згідно того ж Закону предметом застави може бути майно, яке у відповідності із законодавством України може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. З цього слід відзначити, що предметом застави в банківській практиці можуть бути товарно-матеріальні цінності
(сировина, матеріали, напівфабрикати, товари та готова продукція, валютні цінності, дорогоцінні метали, ювелірні вироби, предмети мистецтва та антикваріат, крім предметів, що є національними культурними та історичними цінностями), цінні папери, включаючи векселя, депозити, нерухоме майно.

Окремо слід виділити, що предметом застави можуть бути майнові права, тобто права користування майном, у тому числі й об'єктами права інтелектуальної власності, а також права вимоги, які випливають з різних цивільно-правових угод, такі як права орендатора, права автора на авторську винагороду, права замовника по угоді підряду, права комісіонера по договору комісії. Важливо, що у деяких законодавчих актах містяться обмеження у використанні того або іншого майна як предмета застави Не може бути предметом застави, зокрема, майно, вилучене з цивільного обігу, наприклад, дозволю собі повторитися, предмети, що представляють культурну чи історичну цінність.

Отже, повертаючись до вищесказаного, щоб те чи інше майно позичальника могло стати предметом застави, необхідна його відповідність двом критеріям: критерію прийнятності та критерію достатності. Критерій достатності відображає якісну визначеність предмету застави, а критерій достатності – кількісну. Загальними вимогами до кількісної визначеності предметів застави є перевищення вартості заставленого майна порівняно з основним зобов’язанням, яке має заставодавець по відношенню до заставодержателя, тобто вартість заставленого майна повинна бути більшою суми позички і відсотків, що належать по ній. Так, зокрема прийнято в практиці банківського кредитування, що, при використанні в якості забезпечення кредиту застави нерухомого майна (іпотеки) максимальна сума кредиту в сумі забезпечення має складати не більше 60-80 %, при використанні застави цінних паперів, відповідно, - 50-60% для акцій та 70-80% для цінних паперів, що приносять твердий процент, а для застави товарів на зберіганні чи переробці, іншого рухомого майна (транспортних засобів, різноманітного обладнання тощо) - взагалі не більше 25-50%.

Прийнятність товарно-матеріальних цінностей для застави визначається двома факторами: якістю товарно-матеріальних цінностей та можливістю кредитора здійснювати контроль за їх зберіганням. Отже, важливо не лише визначити критерії якості, вибрати у відповідності до них товарно- матеріальні цінності, але ї забезпечити їх збереження. Тільки в цьому випадку застава цінностей може бути гарантією повернення позики.

Найбільш надійним способом забезпечення збереження заставлених цінностей є передача їх кредитору, тобто банку. В даному випадку позичальник залишається власником заставленого майна, з опосередкованим володінням. Він не може розпоряджатися та користуватися закладеними цінностями. Зазначений вид застави часто називають в практиці кредитування закладом. Кредитор набуває при закладі права користування заставленим майном. Одночасно на нього переходить зобов’язання належним чином утримувати та зберігати предмет закладу, нести відповідальність за його втрату чи пошкодження.

Зважаючи на переважну відсутність у банків складських приміщень та досить високі витрати на організацію належних умов зберігання та охорони товарно-матеріальних цінностей цей вид застави має обмежену сферу застосування. Але разом з тим, заклад передбачає можливість по домовленості сторін залишення закладених товарно-матеріальних цінностей на зберіганні позичальника під замком та печаткою останнього. Оскільки в цьому випадку позичальника не має права користуватись закладеними цінностями, даний вид застави часто називають твердою заставою. Але як показує практика, даний вид застави теж має обмежену сферу застосування, оскільки розрахований на цінності, не призначені для поточного споживання.

Отже, чи не найбільш поширеним видом застави залишається класичний вид застави, коли заставодавець, тобто позичальник, безпосередньо володіє заставленими цінностями, але й може їх використовувати. У такій формі застави найчастіше виступає застава товарів в обігу та застава товарів в переробці, а в якості забезпечення кредиту виступають партії сировини, матеріалів, готової продукції, інші товарно-матеріальні цінності. При цьому умовою використання товарних запасів як застави є їх застрахованість.

Існує два способи оформлення цього забезпечення: під складські квитанції (свідоцтва) і під зберігальні розписки. При першому способі заставлені товари передаються позичальником на зберігання складській компанії. Забезпеченням кредиту в такому випадку служать власне складські квитанції (свідоцтва), які в свою чергу можуть бути передатними або непередатними. В першому випадку право отримання товару може бути передане іншій особі за допомогою передатного надпису, а в іншому – товар видається тільки початковому власнику.

При оформленні забезпечення під зберігальні розписки. товари знаходяться на відповідальному зберіганні у позичальника, однак контроль за ними доручається представникам банку або третьої особи (складській компанії). В цьому випадку забезпеченням служать зберігальні розписки.
Переважним способом зберігання застави для позичальника виявляється другий, бо перший пов’язаний з високими видатками, що відбивається на ціні позики.
Другий спосіб дозволяє знизити видатки по зберіганню застави, однак збільшує ризик банку. Видача позики під зберігальні розписки потребує високої надійності позичальника.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: скачать контрольную, шпоры бесплатно.





Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 | Следующая страница реферата