Предыдущая страница реферата | 2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12 | Следующая страница реферата

Широкомасштабне практичне застосування векселів пов'язане з необхідністю подолання кризи неплатежів, що глибоко вразила фінансово- розрахункову систему України.

Введення повномасштабного вексельного обігу дозво-лило б внести елемент самоорганізації у процес погашення боргів, додавши йому за допомогою векселя форми товару.

Першими нормативними актами у створенні ринку боргових зобов'язань були: Указ Президента України від 14 вересня 1994 р. "Про випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльно-сті"[4]; “Порядок проведення заліку взаємної заборгованості і оформлення її векселями”, розроблений Національним банком у відповідності до цього Указу[5].
Незважаючи на те, що широкомасштабне введення векселя до господарського обігу проводилося адміністратив-ними заходами, необхідність проведення таких заходів була викликана об'єктивним станом фінансово-кредитної системи.

За даними Міністерства статистики, кредиторська і дебіторська заборгованість в Україні на 1 серпня 1994 року досягла відповідно 280 і 240 трлн. крб., що майже у тридцять разів перевищувало суму всіх (готівкових і безготівкових) грошей, що знаходяться в обігу[6]. Взаємна заборгованість підприємств так переплелася, що навряд чи вони самі могли б розібратися у своїх фінансах. Розплутати вузол взаємних боргів повинен був Указ
Президента України від 14 вересня 1994 року[7].

У відповідності до п.1 цього Указу суб'єкти підприєм-ницької діяльності за результатами взаємозаліку повинні були до 1 листопада 1994 року оформити прострочену заборго-ваність звичайними векселями з терміном платежу 28 лютого 1995 року.

Пізніше, коли стало ясно, що ні банки, ні підприємства в термін до 1 грудня 1994 р. не укладаються, Указом Президента України від 14 листопада
1994 р. "Про опера-тивну міжвідомчу комісію з питань подолання платіжної кризи та про деякі заходи з упорядкування розрахунків і платежів"[8] термін оформлення заборгованості було продовжено до 21 листопада 1994 року.

Підприємство-боржник ставало векселедавцем, підприєм-ство-кредитор - векселедержателем. Сума зобов'язань за одним векселем мала не перевищувати сто мільйонів карбо-ванців. З метою активізації процесу оформлення заборговано-сті векселями були передбачені спеціальні правила, спрямова-ні на його стимулювання. Пункт 3 Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. передбачав, що у разі відмови боржника оформити заборгованість векселем кредитор має право безакцептного списання суми заборгованості або оголошення такого суб'єкта підприємницької діяльності нездатним задо- вольнити пред'явлені до нього вимоги. У той же час, вказаний пункт Указу
Президента України від 14 вересня 1994 р. встановлював, що суб'єкти підприємницької діяльності, які не вимагають оформлення векселем кредиторської заборгова-ності, втрачають право на повернення такої заборгованості без будь-якого відшкодування і повинні списати її на власні збитки. Передбачалося, що ці заходи мають дисциплінувати як кредиторів, так і боржників, і, зрештою, підвищити ефектив-ність кроків, спрямованих на подолання кризи неплатежів.

Указ Президента України "Про випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України" передбачав можливість передачі векселя шляхом індосаменту (в тому числі і під заставу), а також для здійснення інших операцій відповідно до чинного законодавства.
З точки зору розвитку вексельного обігу досить привабливим є положення, відповідно до якого норма дисконту з суми векселя при здійсненні облікових операцій не обмежується. У разі відмови в платежі при настанні вказаного у векселі терміну, вексель підлягає опротестуванню за встановленим порядком.
Уявляється, що центральною пробле-мою у подоланні кризи неплатежів є можливість оперативного і повного стягнення боргу. Причому механізм стягнення боргу повинен бути: чітким (тобто гранично регламентованим); ясним, що не допускає альтернативних, двозначних тлумачень; простим
(тобто таким, що є спроможним практич-но застосовуватись) і, нарешті, оперативним. Пункт 6 Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. передбачає майнову відповідальність за вексельними зобов'язаннями, відсилаючи, в плані реалізації цієї відповідальності, до меха-нізму, зафіксованого Законом України від 14 травня 1992р. "Про банкрутство"[9].
Однак незрозуміло, яким чином цей механізм стосовно векселів мав виявитися ефективним, якщо до цього він практично не працював.
Пункт 7 вищеназваного Указу Президента України передбачав санацію тих підприємств державної власності, які не підлягають приватизації. З точки зору подолання кризи неплатежів або покарання недбайливого керівника під- приємства, санація, ймовірно, має позитивне значення. Однак, з позицій вексельного кредитора, немає ясності в головному – як у разі санації підприємств будуть захищені його інтереси.

Позитивним економічним методом, покликаним стиму-лювати банківські операції з векселями, безумовно можна вважати рекомендацію, що міститься в
Указі, Національному банку України надавати комерційним банкам України протягом листопада 1994 - лютого 1995 року до 10% всієї кредитної емісії під ці операції. З цих же позицій потрібно розглядати і пункт 2 Указу
Президента України, відповідно до якого суб'єкти підприємницької діяльності звільняються від сплати державного мита за вексельні бланки, що купуються для оформлення взаємної заборгованості. Необхідно відмітити, що дія даного
Указу Президента України розповсюджується на операції з векселями, які виписуються для оформлення простроченої заборгованості. Істотним є те, що норми Указу мають не одноразовий характер, а передбачають періодичне проведення взаємозаліку і оформлення заборгованості векселями. Рівно через місяць після підписання Указу Президента України "Про випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності" був виданий Указ Президента України від 14 вересня 1994р. "Про оперативну міжвідомчу комісію з питань подолання платіжної кризи і про деякі заходи з упорядкування розрахунків і платежів"[10]. Цей правовий акт вніс певні корективи у терміни проведення взаємного заліку заборгованості і оформлення простроченої заборгованості звичайними векселями, а також доповнення в плані визна-чення відповідальності кредиторів, що не вимагали оформлен-ня векселем заборгованості.

Поряд з вищепереліченими питаннями, даний Указ Пре-зидента України містить перелік проектів Указів Президента України і законів, які повинні бути розроблені для подолання кризи неплатежів, у тому числі для стимулювання вексельного обігу.
Укази Президента України про вексельний обіг переслідували досягнення кількох цілей, зокрема:

1) пожвавлення платіжної системи;
2) здійснення заліків і погашення взаємних боргів суб'єктів підприємницької діяльності;
3) розблокування господарської діяльності.
Положення Указу Президента України від 14.09.94 р. були деталізовані в нормативно-правових актах Національного банку:
- Порядок проведення заліку взаємної заборгованості і оформлення її векселями від 22.09.94 р. № 193[11];
- Роз'яснення відносно використання векселів в господарському обізі від 22.02.95 р., № 150010/48.
Відповідно до Порядку проведення заліку взаємної заборгованості і оформлення її векселями оформлення заборгованості векселями здійснюється безпосередньо в банку дебітора в присутності осіб, уповноважених наказом керівника установи банку. По кожному клієнту складається протокольне рішення у двох примірниках з вказівкою платежів, оформле-них векселями. У протоколі вказується доручення векселедав-ця обслуговуючому банку на інкасування векселів до векселедержателя. Протокольні рішення повинні бути підписані з боку банку і боржника. Після цього перший примірник залишається у банку, другий - видається клієнту (боржнику) на руки під розписку на першому примірнику. Оформлення векселів повинно здійснюватися відповідно до
Положення про переказний і простий вексель.

Після оформлення заборгованості векселями банк дебітора (боржника) формує векселі по банках кредиторів, включаючи їх до відповідних реєстрів.
Перший примірник реєстру з прикладеними векселями надсилається до банку кредитора спецзв'язком, а другий залишається у банку векселедавця.

Відповідно до протокольного рішення векселі реєструються у банку дебітора в спеціальній книзі, де вказується: 1) найменування векселедавця і одержувач векселя; 2) термін платежів і номер кожного векселя; 3) підпис векселедавця.

Інформація про оформлення взаємної заборгованості векселями повинна прямувати в регіональні управління Національного банку України, а звідти - до місцевих органів виконавчої влади і Національного банку України.

Банк кредитора, отримавши реєстр і векселі, реєструє їх в аналогічній книзі і звіряє суми отриманих векселів за кожним векселедержателем із сумами його платіжних вимог, після чого вручає йому під розписку векселі і примірник реєстру.

У випадку, якщо боржник відмовляється оформити прострочену заборгованість векселями, в банку дебітора складається протокольне рішення у трьох примірниках за кожним кредитором окремо. Другий і третій примірники протокольного рішення разом з примірником платіжної вимоги дебітора з відміткою банку на зворотному боці про відмову, завірені підписом керівника банку і відбитком печатки, надсилаються банком боржника до банку кредитора спецзв'язком з одночасним списанням відповідних сум. Один примірник протокольного рішення банк кредитора надсилає кредитору. Кредитор на підставі отри-маної інформації має право безакцептного списання сум заборгованості з боржників у встановленому порядку, однак тільки після отримання ним протокольних рішень боржників про відмову оформлення заборгованості векселями.

Операції з векселями здійснюються відповідно до Порядку проведення банками операцій з векселями, затвер-дженої постановою Правління
Національного банку України 25.12.93 р. №22001/85[12].

У міру наближення терміну платежу за векселями, актуальними стали питання можливих неплатежів за векселями та їх опротестування. Саме цим проблемам була приділена значна увага в спеціальних Роз'ясненнях з питань, пов'язаних з використанням векселів в господарському обізі, спрямованих до комерційних банків телеграмою Національного банку України від 22.02.95 р. №
15010/48.

Перший вексельний взаємозалік показав: по-перше, визначена конкретна сума заборгованості; по-друге – 30,6% акцептованих платіжних документів було погашено за заліком[13].

Однак перший вексельний взаємозалік вивів вельми тривожні цифри щодо ефективності використання векселів. Зокрема, якщо оплачених векселів 45%, а неоплачених - 55%, це означає, що кожний другий вексель був неоплачений. Ще більш тривожним виявилося опротестування векселів на суму всього в 0,7 трлн. крб., з неоплачених - 18,7 трлн. крб.[14]

Узагальнення практики вексельного взаємозаліку дозволило виявити наступні причини низької ефективності використання для цих цілей векселів:
1. Підприємці і банкіри ще не знали, як користуватися векселем.
2. Багато керівників сприйняло використання векселів як разову кампанію і поставилося до цього вельми скептично.
3. Вексель не використовувався як інструмент для заміни фінансової власності на майнову і засіб переходу від фінансо-вої відповідальності до майнової.
4. Недосконалість організаційного і технічного аспектів застосування векселів, особливо механізму їх опротестування, розгляд відповідних позовів в судах.

Практично за тією ж схемою, що і перший вексельний взаємозалік, був проведений в червні 1995 р. другий взаємо-залік. Нормативною базою його здійснення стала Постанова Кабінету Міністрів України від 31 травня 1995 року № 379 "Про проведення заліку взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України і оформлення простроче-ної заборгованості векселями”[15].

Головною відмінністю другого взаємозаліку від першого було допущення оформлення простроченої заборгованості як звичайними, так і переказними векселями.

Потрібно відмітити, що, як показала практика, оформлення простроченої заборгованості векселями в червні 1995 р., очікуваних результатів не дало.
Зокрема, при червневому взаємозаліку підприємствам Міністерства проми- словості було пред'явлено вимог на 12% загальної суми боргів, що значилися на балансах, з них акцептовано було 45%, а погашено - тільки 2,2%. З усіх пред'явлених вимог, які підлягали оформленню векселями, тільки 21% був оформле-ний; та й ті до вексельного обігу практично не потрапили.

Потім, відповідно до спільної Постанови Кабінету Міністрів України і
Національного банку України "Про проведення заліку взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України і оформлення заборго-ваності векселями" від 01.12.95 р. № 960[16], був проведений третій вексельний взаємозалік.

Вказана Постанова передбачала проведення заліку взаємної заборгованості за станом на 5 грудня 1995 року, з оформленням непогашеної заліком заборгованості векселями терміном платежу не більш 90 днів від дня складання, з можливістю здійснення дисконту. Термін протесту в неплатежі за векселями, випущеними відповідно до цієї Постанови, визначався у 15 днів.

Для уточнення багатьох питань Національним банком України була розроблена методика проведення заліку, яка була розіслана листом "Про проведення заліку взаємної заборгованості" від 04.12.95 р. № 22017/940-5855-
322[17].

Відповідно до вказаних нормативних актів простроченазаборгованість могла оформлятися простими і переказними векселями. Цікавий механізм, запропонований відносно переказних векселів: векселедавцем є кредитор, його боржник - платником, кредитор кредитора - векселедержателем. Заборгованість може бути оформлена переказним векселем, якщо боржник відмовився від видачі простого векселя. На перший погляд, застосування переказного векселя має свідчи-ти про певний прогрес у розвитку вексельного обігу. Однак низка невирішених питань не дозволяє, на жаль, це констатувати.

Передусім залишилося незрозумілим, чому боржник, відмовившись оформляти заборгованість простим векселем, погодиться оформляти її переказним. Іншими словами, чому боржник не бажає платити векселем своєму кредитору, а захоче платити кредитору кредитора. Так і для векселе- держателя мало втіхи, що платником за векселем буде особа, що відмовилася оформити заборгованість простим векселем. Вказана Методика Національного банку України містить більш широкі роз'яснення відносно інкасації векселів, не виходячи, проте, за межі Положення про переказний і простий вексель і
Порядку проведення банками операцій з векселями, затвердженого Правлінням
Національного банку України 25 лютого 1993 року[18].

На підставі вищеназваних нормативних актів у Методиці роз'яснюється також можливість видачі векселя, що не підлягає опротестуванню в обов'язковому порядку.

Оформлення заборгованості векселями було встановлено з 12 грудня 1995 року до 10 січня 1996 року. Однак пройшло майже півтора року після початку першого вексельного взаємозаліку, а нормативна база, що його регулює, не зазнала істотних змін у бік активізації вексельного обігу.

У телеграмі Національного банку України від 21.11.95 р. № 22017/911-
5492 "Про взаємну заборгованість суб'єктів підприємництва" зазначалося, що за 9 місяців 1995 року взаємна заборгованість зросла в 5,4 раза, криза неплатежів торкнулася кожного п'ятого підприємства, 44% всіх підприємств мають заборгованість від 3 місяців до 1 року, 4% - більше року[19].

Для з'ясування причин неефективності заходів, що вживаються Урядом з впровадження векселів, Міністерством промисловості спільно з Українським вексельним центром (Укрвекселем) і Українською фондовою біржею в рамках експерименту, передбаченого Указом Президента "Про заходи з нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" від 16.03.95 р. №
227[20], була узагальнена існуюча практика і підготовлені конкретні пропозиції щодо подальших можливостей використання вексельного обігу в
Україні.

Не чекаючи змін і доповнень у чинному законодавстві з питань правового регулювання вексельного обігу в рамках чинного законодавства Міністерство промисловості, Міністер-ство енергетики і електрифікації і Міністерство вугільної промисловості, з одного боку, і Асоціація "Український век- сельний центр", - з іншого, уклали Генеральну угоду про подальший розвиток вексельного обігу (далі - Угода), якою передбачається таке:

1)Поряд з безготівковими розрахунками за поставлену продукцію, виконані роботи і послуги за договорами між підприємствами, які входять у сферу управління міністерств, можуть проводитися розрахунки векселями;
2) Векселі як засіб платежу за вироблену продукцію, виконані роботи і послуги, товарне і майнове забезпечення яких підтверджується експертним висновком Укрвекселя, підлягають обов’язковому прийому підприємствами-креди- торами від підприємств-боржників за умови їх підвідомчості міністерствам;
3) Підприємства-боржники, що виступають векселедав-цем, купують вексельні бланки в обслуговуючих їх банках і під час оформлення розрахунків векселями надають Укрвекселю необхідну інформацію про товарний характер договорів;
4) Векселедавці шляхом перепоручительного індосаменту можуть користуватися послугами Центральної вексельної палати як презентанта (пред'явника векселя трасату для акцепту) при виконанні дій з отримання платежів за векселем.

На підставі вищезазначеної Угоди були розроблені Тимчасові правила вексельного обігу між підприємствами низки базових галузей економіки
України, покликаних регламентувати питання застосування векселів підприємства-ми зазначених міністерств. Тимчасові правила визначали органи, що координують вексельний обіг, передбачили створення єдиного вексельного реєстру всіх векселів, що обертаються, і розробку системи страхових гарантій за векселями.

Для визначення порядку відкритих вексельних торгів і попередження зловживань у сфері вексельного обігу Українською фондовою біржею був розроблений і затвер-джений Порядок проведення відкритих торгів з продажу векселів на Українській фондовій біржі. Відповідно до цього Порядку по четвергах можуть бути виставлені до продажу векселів підприємств.
Позабіржові операції з векселями і ведіння Єдиного вексельного реєстру здійснює Центральна вексельна палата. У цей час підготовчу роботу для проведення експерименту на базі згаданих міністерств практично завершено.
До експерименту приєдналися також Мінмашпром, Мінтранс і інші відомства.

Потрібно відзначити, що на ринку цінних паперів з векселями працюють
"Промінвестбанк", банк "Україна", "Приватбанк" та ряд інших комерційних банків. Уявляється, що при наявності ефективного механізму звернення стягнення на майно боржника при неналежному виконанні ним вексельного зобов'язання, вексель займе гідне місце в господарському житті країни.

2.2 Практика вексельного обігу в різних галузях народного господарства.

В Україні діє ряд особливостей процесу вексельного обігу, які необхідно враховувати при укладанні угод з партнерами, в тому числі іноземними.
На відміну від вексельного законодавства багатьох країн українське законодавство не визнає фізичну особу (громадянина України або іншої держави) учасником вексельних взаємовідносин. Використовувати векселі, виступати векселедавцем, акцептантом, індосантом або авалістом можуть тільки юридичні особи і суб'єкти підприємницької діяльності, визнані такими відповідно до діючого законодавства України.

Вказані положення закріплені у Правилах виготовлення і використання вексельних бланків, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України і
Національного банку України від 10.09.1992 р. №528 і діють до затвердження
Порядку випуску та обігу векселів.

До зняття зазначених обмежень векселедавець або індосант, який бажає передати своє право на отримання заборгованості фізичній особі або іноземному партнеру, може здійснити уступку вимоги у загальноцивільному порядку.

На сьогоднішній день можна виділити декілька видів векселів, що користуються попитом в Україні. Це, перш за все, векселі електричні, газові, телефонні. Є попит також на казначейські векселі, залізних доріг, металургійні комбінати, хімічну промисловість, але на ці векселі покупці досить специфічні, у них, як правило, є свій круг торговців і на фондовий ринок заявки на купівлю цих векселів виходять дуже рідко.

Протягом останніх декількох років незмінним лідером по популярності являлися векселі Національного Диспетчерського Центру (НДЦ), або як їх ще попросту називають - “електричні” векселі. Маючи такий вексель на руках, можна оплатити ним (по номіналу) власну заборгованість за електроенергію.
Весною 1997р. ціна на цей вексель становила 35-40 % від номіналу. Через рік ціна впевнено трималась на рівні 64-66 %, і лише з початком літа 1998 р. попит на векселі НДЦ різко скоротився і ціна становила 49-50 %.
На Українській фондовій біржі (УФБ) торгівля векселями НДЦ почалася у березні 1996 р. Торгівля векселями проводиться також на Київській міжнародній фондовій біржі. Але треба відмітити, що жодній з бірж поки що не вдалося налагодити активну торгівлю векселями. Правила торгів на фондових біржах та низький інтерес до біржової торгівлі взагалі створювали умови для формування цін, які значно відрізняються від цін на позабіржовому ринку. Наприклад, в кінці 1996 р. на УФБ векселі НДЦ продавалися по ціні
50% від номіналу, в той час, коли на позабіржовому ринку ці самі векселі можна було купити по ціні 30% від номіналу. Завищення ціни на біржі пояснюється монополізмом продавця. Зменшенню зацікавленості до бірж також сприяє біржовий збір.

А ось позабіржовий вексельний ринок в Україні отримав набагато більший розвиток, ніж біржовий. По рівні організації позабіржовий ринок підрозділяється на:
Організований ( представлений ПФТС. Більшість угод по векселях, заключених в ПФТС, мають невелику контрольну суму, і на загальні результати торгів не впливають. Крупні угоди по векселях заключаються дуже рідко. Сьогодні навіть деякі фінансові організації (і навіть банки) відключаються від ПФТС, адже це не зовсім дешеве задоволення, а угоди, в основному, заключаються на позасистемному ринку.
“Сірий” — зконцентрувавший в собі основну масу вексельного обороту та формуючий реальну ринкову ціну. Саме цей ринок, як не дивно, являється на сьогодні в Україні найбільш прогресивним, чітко відпрацьованим (порівняно), з реальними цінами, з наявністю чітко працюючими надійними торговцями та фінансовими посередниками. Цікаво, що серед самих учасників фондового ринку слово “сірий” ніколи не вживається. Можливо тому, що цей так званий
“сірий” ринок являється основним, єдиним сформованим, зі своїми неписаними законами честі (джентльменська домовленість, тверда обіцянка, конфіденційність, культура торгу, комісійні виплати і т.п.), і тому різні не зовсім позитивні назви як то “сірий”, “чорний”, “нелегальний”, сприймається учасниками вторинного ринку цінних паперів не зовсім позитивно. Адже так званий “сірий” ринок — це ринок, який диктує життя!
Переваги “сірого” ринку очевидні:
Свобода участі. Немає жодних обмежень (ліцензій, регістрацій); не потрібні процедури лістингу цінних паперів, що знаходяться в обігу. Саме через це серед учасників вексельного обігу можна зустріти як банки та ліцензійованих торговців цінними паперами, так і юридичних осіб, не маючих ліцензію на торгівлю цінними паперами. І немає нічого дивного в тому, що деякі юридичні особи являються активними учасниками вексельного обігу навіть при відсутності ліцензії на торгівлю ЦП. По-перше: кожна юридична особа має право на проведення операцій з цінними паперами на суму, не перевищуючу 170
000 (сто сімдесят тисяч) гривень за календарний рік при відсутності ліцензії; по-друге: якщо юридична особа проводить угоду по векселях, але з однієї сторони (при купівлі чи при продажу) відсутні фінансові відношення
(тобто вексель продається або купується за що завгодно тільки не за живі гроші), то така угода не попадає під статус “операція з цінними паперами” і таких угод юридична особа може здійснювати безліч.

Учасники вексельного обігу в Україні широко використовують ці дві можливості. Деякі торговці, в яких закінчився ліміт (170 000 грн) на торгівлю ЦП, швидко відкривають свої дочірні підприємства і продовжують заключати угоди по купівлі-продажу векселів лише з тією різницею, що на договорах купівлі-продажу змінюються реквізити (навіть прізвища керівників і юридична адреса не змінюються). Наприклад саме так використовує цю можливість харківська фірма ООО “Богатир”. Не маючи ліцензії фірма торгує векселями ХДПЗ ім. Шевченко та акцептованих ВАТ “Укртелеком” у значних об’ємах.
Деякі господарчі підприємства використовують вексельну форму для погашення власних боргів за споживання газу, електроенергії, води, для взаєморозрахунку з іншими підприємствами. Наприклад, інститут ім. Патона
(Київ, вул. Боженко 11), не маючи ліцензії щомісячно закриває свій борг перед ВАТ “Укртелеком” на суму 30 – 35 тис. грн. Отже, ліцензія потрібна лише для чистої спекуляції цінними паперами і лише у випадку, коли сума угоди перевищує 170 тис. грн за календарний рік.
Мінімум часу на заключення угоди та на оформлення всіх необхідних документів. Оскільки факсимільна копія договору має юридичну силу, то договір заключається буквально за лічені хвилини. Оскільки гроші йдуть по
Україні не більше кількох годин, то покупець може отримати куплений ним вексель уже через добу. Наприклад, продаючи вексель з Києва у Сімферополь, використовуючи пошту DHL, покупець отримає вексель приблизно через 15-20 годин після виклику кур’єра DHL до офісу продавця. Крім DHL широко використовується також банківська пошта, фельд’єгерська пошта, широко розповсюджена доставка векселів звичайним поїздом через бригадира поїзда, очевидно, схильність до ризику мабуть просто в крові у вітчизняних учасників фондового ринку. Але треба відмітити, що як не дивно, але саме такі ризикові способи доставки векселів являються одними з самих надійних, і навіть деякі банки віддають перевагу саме такому способу зв’язку.

Але якщо продавець і покупець знаходяться в одному місті, то процедура купівлі-продажу може зайняти всього 2-3 години. Договір купівлі-продажу векселів нічим не відрізняється від договору купівлі-продажу будь-якого іншого цінного паперу, єдине, що додається — це акт прийому – передачі векселів, де зазначено номінал векселя, його номер, дату складання, дату погашення, і іноді, за вимогою покупця, продавець робить передаточний індосамент, що також займає буквально лічені хвилини.
Зручність для продавця та покупця, для яких простота та швидкість заключення угоди мають найважливіше значення (після ціни, звичайно). Адже в умовах сучасного ринку, особливо для спекулянтів на фондовому ринку саме швидкість процедури оформлення угоди дозволяє випереджати конкурентів.

Для покупця іноді також буває дуже важливо швидкість отримання векселя. Наприклад, холдинговій компанії “Реле та автоматика” (м. Київ вул. І.Лепсе 6) за заборгованість перед Жовтневим телефонним вузлом відключили телефони. Щоб зекономити гроші, ХК “Реле та автоматика” змушена була терміново купити векселі ХДПЗ ім. Шевченко та акцептованих ВАТ
“Укртелеком” на суму 30 тис. грн. та швидко віднести їх на Жовтневий телефонний вузол (м. Київ, вул. Г. Севастополя 39). В результаті телефони були включені буквально через 5-6 годин після відключення.

У практиці вексельного обігу досить часто трапляються випадки, коли господарчі підприємства терміново купують той чи інший вексель, адже постійно когось відключають за неоплату — за газ, електроенергію, воду, телефон. Особливо терміново намагаються закрити свою заборгованість підприємства, які здали в оренду свої площі, тому що орендатори — часто основне і навіть єдине джерело доходу.
Біржовий збір не платиться.

В результаті усіх цих переваг “сірого” ринку лише в серпні-вересні
1997 р. загальний об’єм заключених угод лише по векселях НДЦ становив 3-4 млн. грн. на тиждень.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: экзамены, реферати українською мовою.





Предыдущая страница реферата | 2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12 | Следующая страница реферата