Предыдущая страница реферата | 2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12 | Следующая страница реферата

Використовуючи в процесі управління ефективністю необоротних активів показники рентабельності і фондовіддачі, варто враховувати два важливих моменти, що забезпечують об'єктивність оцінки. Перший з них полягає в тому, що при оцінці завжди повинна використовуватися відновна вартість необоротних активів на момент проведення оцінки (у цьому випадку буде врахований фактор інфляції, що у прибутку й обсязі продукції відбивається автоматично). Другий з них полягає в тому, що при оцінці варто використовувати залишкову вартість необоротних активів, тому що в процесі зносу вони втрачають, як правило, частину своєї продуктивності.

Ріст ефективності використання необоротних активів дозволяє скоротити потребу в них, тому що між цими двома показниками існує зворотна залежність. Отже, заходи щодо забезпечення підвищення ефективності використання необоротних активів можна розглядати одночасно як заходи щодо зниження потреби в позиковому капіталі і підвищенню темпів економічного розвитку підприємства за рахунок більш раціонального використання власних фінансових ресурсів.

5. Формування оптимальної структури джерел фінансування необоротних активів. Підходи до фінансування необоротних активів не настільки багатоваріантні, як до фінансування оборотних активів. Виходячи з розглянутих раніше принципів фінансування, можна стверджувати, що в процесі фінансування необоротних активів переважає в основному консервативний підхід, який полягає в тому, що весь обсяг необоротних активів, що формуються, фінансується винятково за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу. Винятком з цього правила, тобто фінансування необоротних активів за рахунок короткострокового позикового капіталу, на практиці зустрічається дуже рідко і може розглядатися як вкрай агресивний підхід до фінансування, коли рівень ризику фінансової стійкості і платоспроможності значно переважає над рівнем ефективності використання капіталу.

З урахуванням вищевикладеного, підходи до формування оптимальної структури джерел фінансування власних необоротних активів зводяться до двох варіантів. Перший з них ґрунтується на тому, що весь обсяг необоротних активів, що формуються, фінансується винятково за рахунок власного капіталу
(являючи собою вкрай консервативний підхід до фінансування, він забезпечує ріст фінансової стійкості і платоспроможності підприємства, хоча і знижує до деякої міри ефект фінансового левериджу). Другий з них заснований на змішаному фінансуванні необоротних активів за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу (у сучасних економічних умовах основну частку у фінансуванні необоротних активів складає власний капітал, тому що довгостроковий кредит у силу високого рівня фінансового ризику банками видається вкрай рідко, а вартість його залучення дуже висока).

З урахуванням сформованої структури джерел розроблюється баланс фінансування необоротних активів.

3.2. Критерії прийняття управлінських рішень про придбання або оренду необоротних активів

У процесі управління необоротними активами одним з найбільш складних завдань є вибір варіанта придбання або оренди окремих їхніх видів.

Об'єктом оренди в цьому випадку можуть виступати: а) цілісні майнові комплекси; б) нерухоме майно, що входить до складу основних фондів; в) рухоме майно, що входить до складу основних фондів, крім того, первісна вартість якого погашається протягом одного виробничо-комерційного циклу; г) окремі види нематеріальних активів.

Перші три групи об'єктів орендуються шляхом оперативної або фінансової оренди (лізингу), а четверта - шляхом селенга.

Оперативна оренда (лізинг) являє собою господарську операцію суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає передачу орендареві права користування матеріальними цінностями, що належать орендодавцеві, на термін, що не перевищує їхньої повної амортизації з обов'язковим поверненням цих матеріальних цінностей орендодавцеві. При цьому право власності на орендоване майно залишається в орендодавця протягом усього терміну оренди.

Фінансова оренда (лізинг) являє собою господарську операцію суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає придбання орендодавцем матеріальних цінностей за замовленням орендаря з наступною передачею орендареві права користування такими матеріальними цінностями на термін, не менший терміну їхньої повної амортизації з обов'язковою наступною передачею права власності на такі матеріальні цінності орендареві. При цьому ризики раптової загибелі й ушкодження об'єкта оренди, усі види цивільної відповідальності, що можуть виникнути в зв'язку з використанням орендованого майна, а також витрати на поточний і капітальний ремонт цього майна несе орендар.

Селенг являє собою господарську операцію суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає передачу йому у використання і розпорядження за визначену плату майнових прав юридичних і фізичних осіб. В якості такого майна, поряд з матеріальними цінностями, що входять до складу основних фондів, входять майнові права на окремі види нематеріальних активів, а також грошові кошти (переважно фізичних осіб). За своєю економічною сутністю селенг являє собою більш розширений по об'єктах оренди варіант оперативного лізингу.

Вирішуючи дилему оренди або придбання окремих видів матеріальних і нематеріальних цінностей, що входять до складу необоротних активів підприємства, варто виходити з переваг і недоліків орендних операцій.
Розглянемо основні фінансові аспекти цих операцій.

Основними перевагами оренди є: а) збільшення ринкової вартості підприємства за рахунок одержання додаткового прибутку без придбання необоротних активів у власність; б) збільшення обсягу і розширення диверсифікованості господарської діяльності підприємства без істотного розширення обсягу фінансування його необоротних активів; в) істотна економія фінансових ресурсів на первісному етапі використання орендованих необоротних активів; г) зниження ризику фінансової стійкості, тому що оренда не веде до росту фінансових зобов'язань (пасивів), а являє собою так називане позабалансове фінансування необоротних активів; д) зниження потреби в активах підприємства на одиницю виробленої
(реалізованої) продукції, тому що орендовані види необоротних активів перебувають на балансі орендодавця. В умовах оподатковування майна це дозволяє знизити податкові платежі; е) зниження бази оподаткування прибутку підприємства. Відповідно до діючого законодавства орендна плата включається до складу собівартості продукції (витрат), що знижує розмір балансового прибутку підприємства. В умовах високого оподаткування прибутку це дозволяє одержати істотний ефект; ж) звільнення орендаря від тривалого використання капіталу в незавершених формах необоротних активів при самостійному їхньому формуванні
(проектно-конструкторських робіт, фінансування наукових розробок, будівельно-монтажних робіт, освоєння нового виробництва і т.ін.); з) зниження фінансових ризиків, зв'язаних з моральним старінням і необхідністю прискореного відновлення окремих видів необоротних активів
(при оперативному лізингу і селензі); и) більш проста процедура одержання й оформлення в порівнянні з одержанням і оформленням довгострокового кредиту.

Основними недоліками оренди є: а) подорожчання собівартості продукції у зв'язку з тим, що розмір орендної плати звичайно набагато вище, ніж розмір амортизаційних відрахувань. Це може послабити позиції підприємства в ціновій конкуренції або знизити рівень рентабельності поточних витрат; б) здійснення прискореної амортизації може бути зроблено лише за згодою орендодавця, що обмежує можливості підприємства в проведенні необхідної амортизаційної політики; в) неможливість істотної модернізації використовуваного майна без згоди орендодавця, що обмежує швидкість його відновлення з метою збільшення рентабельності використання; г) більш висока вартість в окремих випадках у порівнянні з банківським кредитом (особливо фінансового лізингу); д) неотримання доходу у формі ліквідаційної вартості майна при оперативному лізингу або селензі, якщо термін оренди збігається з терміном повної амортизації цього майна; е) ризик непродовження оренди при оперативному лізингу або селензі в період високої господарської кон'юнктури, коли орендовані види необоротних активів використовуються найбільше ефективно (це зв'язано з терміновим характером орендних відносин при цих формах).

Критерієм прийняття управлінських рішень про придбання або оренду окремих видів необоротних активів, поряд з оцінкою вищевикладених переваг і недоліків оренди і їхньою значимістю для даного підприємства з позицій фінансового менеджменту, є порівняння ефективності грошових потоків.

Ефективність грошових потоків порівнюється по таких основних варіантах рішень:

1) оренда окремих видів активів (при одній із трьох форм орендних відносин);

2) придбання окремих видів активів за рахунок кредитів банків
(довгострокових або короткострокових, за аналогією з терміном оренди);

3) придбання окремих видів активів за рахунок власних фінансових ресурсів.

Основу грошового потоку оренди складає розмір орендної плати (при більш точних розрахунках у грошовий потік можуть бути включені і розміри економії податкових платежів). Відповідно до діючого законодавства розмір орендної плати визначається за згодою сторін. При оренді майна державних підприємств використовується спеціальна методика розрахунку розміру орендної плати.

Так, розмір орендної плати при оренді цілісних майнових комплексів державних підприємств визначається виходячи з вартості орендованого майна, конкретних орендних ставок (диференційованих стосовно загальної орендної ставки) і індексу інфляції.

Конкретні орендні ставки визначаються у відсотках до вартості майна окремо для пасивної частини основних засобів (будинків, споруджень), включаючи незавершені капітальні вкладення, і для активної частини основних засобів (машин, механізмів і т.ін.), а також інших видів активів
(нематеріальних активів, оборотних активів і т.ін.), з урахуванням рентабельності виробництва. Розрахунок конкретних розмірів орендних ставок здійснюється за наступними формулами:

ОСз = ЧП/ЗВп + ЗВа х 0,3 х 100;

ОСкп = ОСо/1,4; ОСка = FСо/0,8, де

ОСз - загальна орендна ставка, %;

ЧП - сума чистого прибутку (балансовий прибуток за мінусом податку на прибуток);

ЗВп - залишкова вартість пасивної частини основних засобів і вартість незавершених капітальних вкладень;

ЗВа - залишкова вартість активної частини основних засобів і вартість інших видів активів по балансу;

ОСкп - конкретна орендна ставка до вартості пасивної частини основних засобів і вартості незавершених капітальних вкладень;

ОСка - конкретна орендна ставка до вартості активної частини основних засобів і вартості інших видів активів по балансу;

0,3 - коефіцієнт, що враховує частину прибутку, що направляється на орендну плату;

1,4 і 0,8 - коефіцієнти диференціації загальної орендної ставки відповідно для пасивної й активної частин основних фондів і інших активів балансу.

Розмір орендної плати при оренді окремих видів майна державних підприємств установлюється за згодою сторін, але не менш 50% від залишкової вартості цього майна.

Розмір орендної плати при оренді нежилих приміщень визначається виходячи з вартості орендованого майна, збільшеної відповідно до зональних коефіцієнтів і орендних ставок (зональні коефіцієнти й орендні ставки встановлюються місцевими органами самоврядування за місцем перебування об'єкта оренди).

Основу грошового потоку придбання необоротних активів за рахунок кредитів банків складають: а) загальна сума кредиту на придбання відповідного активу; б) загальний термін використання кредиту; в) умови погашення основної суми боргу; г) ставка відсотка за кредит і умови його виплати; д) зміна дисконтної ставки Національного банку і темпу інфляції (якщо передбачається відповідне коректування ставки відсотка за кредит).

Основу грошового потоку придбання необоротних активів за рахунок власних фінансових ресурсів складають: а) загальна сума власних фінансових ресурсів, що відволікаються на придбання відповідного активу; б) загальний період відволікання власних фінансових ресурсів
(порівнянний з періодом оренди); в) рівень депозитної ставки на грошовому ринку або рівень рентабельності власного капіталу; г) темп інфляції (для відповідного коригування депозитної ставки або рівня рентабельності).

Слід зазначити, що хоча темп інфляції суттєво впливає на кожний з грошових потоків, що розглядаються, при порівняльній оцінці їх ефективності цей показник можна не брати до уваги (т.я. він здійснює однаковий коригуючий вплив на ці потоки).

Порівняння грошових потоків здійснюється шляхом їх приведення до теперішньої вартості. При цьому дисконтний множник, у відповідності з яким майбутня вартість платежів приводиться до теперішньої їхньої вартості, повинен бути встановлений однаковим (незалежно від розміру конкретної депозитної чи кредитної ставки, за якою будуть формуватися платежі підприємства).

Результати порівняння підсумкових (кінцевих) показників грошових потоків та значимості для підприємства окремих переваг та недоліків різних способів формування необоротних активів дозволяють прийняти остаточне рішення про більш сприятливий спосіб їх формування.

4.УПРАВЛІННЯ ФІНАНСУВАННЯМ необоротних активів на прикладі ВАТ “Ластівка”

4.1.Загальна характеристика ВАТ “Ластівка”, аналіз основних показників його діяльності

ВАТ “Ластівка” (в минулому швейне об’єднання ім. Смірнова-Ласточкіна) – це перша швейна фабрика України, яка була заснована ще у 1919 році на базі швейних майстерень, що існували понад 100 років на території чоловічого монастиря самого стародавнього району м.Києва. З того часу фабрика шиє одяг для чоловіків, жінок та дітей. Асортимент фабрики нараховує понад 30 найменувань: пальто, куртки, плащі, брюки, спідниці, жилети, блузи та плаття.

Відкрите акціонерне товариство “Ластівка” було викуплене у 1993 році колективом фабрики. У держави акцій цього підприємства немає.

Колектив підприємства стабільний і нараховує понад 700 чоловік.
Технічний персонал кваліфікований, плинності кадрів немає. Робітники підготовлені базовим професійно-технічним училищем після 2-х років навчання. Соціальна сфера підприємства досить розвинена і включає в себе: їдальню, медичну службу, базу відпочинку. В м.Києві розташовано 4 спеціалізовані магазини для реалізації продукції підприємства.

На підприємстві працює 6 пошивочних ліній, де зайнято по 80-90 осіб. Є експериментальний цех для моделювання, конструювання та виготовлення зразків понад 450 моделей на рік.

Підприємство працює на обладнанні фірм “Дюркоп”, “Бразер”, “Пфафф”,
“Дісукі” “Мейер”, “Фейт”, “Кянегіссер” та ін. Виготовляти продукцію більшого асортименту із різних тканин дозволяє комплекс автоматизованого розкрійного управління типу “Інвестроніка” із застуванням комп’ютерної техніки графопобудови та плоттер для вирізування лекал.

Якість виробів контролюються стовідсотково на всіх рівнях виробництва: тканини, фурнітура, конструкції, технологія та готові вироби. За останні 7 років роботи з інофірмами (США, Канада, Німеччина, Італія, Англія, Бельгія,
Франція, Нідерланди, Данія) претензій до якості продукції немає.

Протягом майже 10 років через низьку купівельну спроможність вітчизняного споживача та велику конкуренцію дешевого товару з Польщі,
Туреччини та Китаю ВАТ “Ластівка” була вимушена працювати тільки за давальницькими схемами. За цей час за сезонними договорами фабрика виконувала замовлення 35 країн. Серед її постійних партнерів Франція,
Данія, Нідерланди, Німеччина, США. Для європейських країн закінчили пошив колекції весна-літо/2002.

В останні роки динаміка розвитку підприємства дещо змінилась – продукція фабрики стала поступати і на внутрішній ринок. Сьогоднішнє співвідношення продукції, що відправляється за кордон, до тієї, що шиють для українського покупця, складає 70% до 30%. Це співвідношення повільно, але змінюється: у 2001 році для київського ринку було випущено виробів на
5% більше, ніж у 2000 році.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: переплет диплома, реферат данные.





Предыдущая страница реферата | 2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12 | Следующая страница реферата