Історія єкономічної теорії

| Категория реферата: Рефераты по экологии
| Теги реферата: спортивные рефераты, курсовая работа по психологии
| Добавил(а) на сайт: Шувалов.

економічної науки.

У галузі історії економічної думки процес інтеграції української економічної науки у світову відбувається специфічно і складно.
Віднайти можливі засоби творчого вирішення цих труднощів — важливе і актуальне

завдання.

Наукова революція. Стан загальної економічної теорії та історико-економічних наук, що склався в Україні з початку 90-х років, на наш погляд, можна охарактеризувати, як наукову революцію. Дійсно, визріли і вступили у взаємодію всі ключові елементи моделі розвитку науки, що були розроблені і досліджені відомим американським вченим Т. Куном: парадигма, наукове товариство, нормальна наука, криза, екстраординарне дослідження, традиція, наукова революція та ін. Коротко суть ситуації і вихід з неї виявилися такими. Панівна марксистська парадигма опинилася у глибокій

кризі. Методи, що були прийняті в теорії, не могли вирішити поставлені парадигмою основні завдання, а сама теорія не відповідала новим реаліям, не давала відповіді на актуальні питання. Вихід з кризи відбувається шляхом наукової революції, сутність якої полягає у заміні попередньої

парадигми новою. На прикладі економічної науки підтвердилися положення моделі Т. Куна про те, що “будь-яка криза розпочинається з сумніву щодо парадигми”, що “нова теорія з’являється як безпосередня реакція на кризу”

[2].

Специфіка наукової революції в галузі історії економічної думки у постсоціалістичних країнах, і в Україні також, полягає насамперед у відмові від марксистської моделі розвитку економічної науки як від неспроможної. Всім відомі ключові поняття марксизму: класовий, партійний підхід до економічної теорії та оцінки економічних вчень; поділ науки за класовою ознакою (буржуазна, дрібнобуржуазна, пролетарська); загострення ідеологічної форми класової боротьби; поділ розвитку науки відповідно до так званого критерію проникнення дослідника у глибину явищ та процесів

(“класична” — в цілому наукова і “вульгарна” — ненаукова, апологетична);

“перманентна криза” “вульгарної” економічної теорії; формаційний підхід до аналізу суспільно-економічних процесів; основоположні теорії — трудової вартості, додаткової вартості, нагромадження капіталу та ін.
Специфічно трактувався і предмет історії економічної думки, специфічним був і базовий категоріальний інструментарій за повної безапеляційності нормативних суджень. Йдеться також про відкидання “марксистсько”- і

“соціалізмоцентристської” структуризації економічних вчень та відповідного характеру дослідження й викладання матеріалу в курсі історії економічних вчень.

Та чи обмежується наукова революція лише відмовою від корінних положень парадигми ортодоксального марксизму? Ствердна відповідь свідчила б фактично про “антимарксистську революцію”, яка справді має місце, з урахуванням переходу на нові парадигми. Проте цей перехід доповнюється новими важливими процесами.

Нова парадигма освоюється у принципово відмінних від минулого умовах:

духовної свободи, творчості, концептуального плюралізму, вільних дискусій, неупередженого пошуку істини тощо. Цитати основоположників марксизму,

рішення партійних лідерів і з’їздів, монолітність поглядів (вимушена,

штучна), згода більшості тощо перестали діяти як критерій істини або істина в останній інстанції. Значно активізувалось вивчення історії економічної думки України. З початку 90-х років вийшло у світ близько двох десятків монографій з цієї проблематики, які заповнили деякі “білі плями” у вітчизняній економічній науці, підняли нові актуальні теми.

Згідно з моделлю розвитку науки Т. Куна зміна парадигми в результаті наукової революції не обов’язково означає цілковиту відмову від попередніх знань. Положення старої парадигми можуть слугувати новій як
“частковий випадок” загальніших поглядів. З огляду на це важливим є використання в ході освоєння нової парадигми дійсно цінних елементів марксового підходу: діалектичного та історичного методів дослідження, врахування суперечностей соціально-економічного розвитку, допущення моментів дискретності в розвитку науки, врахування досягнень загальнолюдської й національної культури та ін. Парадигми, альтернативні марксовій, не виключають всіх цих елементів за умови “зняття” з них класових, ідеологічних та інших шкідливих нашарувань.

Безперечно, марксизм як напрям (течія) світової економічної думки залишається об’єктом вивчення в курсі історії економічних вчень, хоч це вивчення й оцінка його історичного місця в економічній науці принципово змінюється. Нового осмислення та оцінок вимагає також розкол
(наприкінці

ХІХ ст.) марксизму на два табори: ортодоксальний марксизм і ревізіонізм

(критичний марксизм), боротьба між ними, її наслідки, вплив на сучасність.

Отже, наукова революція в економічній науці на теренах України відбулась.

ЇЇ не можуть відмінити чи спростувати ніякі недоліки в економічній теорії та історії економічної думки, у викладанні цих наукових дисциплін, помилки у здійсненні радикальних економічних перетворень чи ще якісь внутрішні або зовнішні обставини. На відміну від загальної економічної теорії, де наукова революція супроводжувалась масовою зміною вивісок, перейменувань колишніх кафедр політичної економії і навчального предмета, дискусіями про співвідношення політичної економії, економічної теорії та
“економікс”, шараханням у крайнощі, в історії економічної думки зовнішньо революція пройшла майже непомітно. Не довелося міняти вивісок і вдаватися до перейменувань з кількох причин. По-перше, через відсутність в Україні

відповідних кафедр. (Цей факт — одне з яскравих свідчень жалюгідного значення, яке надавалося історії економічної думки українських, і не лише в українських, вузах.) На жаль, на рівні вузів ситуація щодо цього майже не змінилася. По-друге, тому що у всьому світі, і в колишніх соціалістичних країнах також, у ХХ ст. історія економічної думки
(вчень) завжди досліджувалась і викладалась відповідно як наукова й навчальна

дисципліна. Відрадно, що завдяки новій стратегії Міністерства освіти

України значно розширилося коло майбутніх спеціалістів у галузі економіки, зобов’язаних вивчати історико-економічні науки. До цього залучені студенти державних і недержавних економічних вузів, де курси економічної історії та історії економічних вчень набули статусу нормативного.