Предыдущая страница реферата | 8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18 | Следующая страница реферата

Інвестиційні цінні папери розраховані на більш довший термін, ніж цінні папери вторинних резервів. Граничні терміни цінних паперів, котрі відносяться до вторинних резервів, залежать від керівництва банку. Тому цінні папери весь час переходять із категорії інвестицій в вторинні резерви. Наприклад, якщо по довгостроковим облігаціям уряду (котрі при придбанні були віднесені до інвестицій) залишився строк до погашення, рівний строку, який встановив банк по цінним паперам вторинних резервів, їх можна віднести до ліквідних активів.

Як вже відмічалось, здійснюючи інвестиції в цінні папери комерційний банк переслідує найважливішу ціль - регулювання платоспроможності і ліквідності. Для безперервності платежів по кореспонденському рахунку банк може використати різні методи. Так, багато банків зберігають на кореспондентському рахунку великі суми коштів для забезпечення майбутніх платежів, беруть кредити в інших банках. Однак ці методи мають в собі деякі недоліки.

Найбільш прийнятним та раціональним методом підтримки ліквідності є розглянутий вище метод вкладення коштів в високоліквідні цінні папери, котрі при винекненні потреби легко реалізуються. За рахунок одержаної виручки від реалізації здійснюються платежі по кореспондентському рахунку.

З метою підвищення доходів, зменшення ризику втрат через зниження курсу цінних паперів в сучасних умовах банки застосовують сильну техніку управління інвестиційним портфелем.

Основним методом зменшення ризику втрат є диверсифікація вкладень, коли капітал розподіляється між багатьма цінними паперами різної якості та різних термінів погашення.

Слід також відмітити, що за допомогою диверсифікації неможна уникнути ризику, але можна його зиеншити.

При диверсифікації рекомендується обмежувати вкладення коштів в певний вид цінних паперів в розмірі 10% загальної вартості портфеля. По мірі розширення вмісту портфеля цей рубіж може зменшуватись до 5% і менше.

Інший метод зменшення ризику, це метод “Штанги”.

Багато які з комерційних банків в інвестиційній діяльності дотримуються стратегії “Штанги”. При такому підході суттєва доля інвестиційного портфеля складається із довгострокових зобов`язань, зрівноважених короткостроковими цінними паперами, при відсутності або невеликій кількості середньострокових цінних паперів.

При використанні метода “Штанги” сума вкладень в довгострокові боргові зобов’язання і час, коли вони здійснюються, залежать від рівня і динаміки довгострокових ставок.

Якщо прогноз банку вказує на зниження довгострокових процентних ставок, здійснюється купівля довгострокових цінних паперів. При зниженні короткострокових процентних ставок доцільно вкладення в короткострокові зобов’язання.

Стратегію “Штанги” можуть вільно використовувати банки, котрі мають точні прогнози по відношенню динаміки процентних ставок. При таких умовах цей метод є дуже результативний і раціональний.

Однак диверсифікація не означає придбання любих цінних паперів різних видів, а має на меті кваліфікований підхід і точні розрахунки.
Диверсифікацію не можна розцінювати тільки як скрупульозний розподіл цінних паперів по їх строкам і якості. Надто велика диверсифікація може негативно вплинути на ефективність інвестиційного портфелю.

В останній час великого значення набувають такі операції банку як факторинг і лізинг. Факторинг - це одна з нетрадиційних послуг, що виникла в США у 1890 р. Він являє собою купівлю банком у клієнта права вимоги боргу. Як правило, банк купує дебіторські рахунки, пов`язані з поставкою товарів чи наданням послуг. Факторинг оформляється складанням між банком і клієнтом спеціального договору. До обов`язків банку входять не тільки стягнення боргу, але й функції по обслуговуванню останнього: аналіз кредитної можливості боржника, інкасація, прийняття на себе ризику несплати і т.д. Клієнт, що продав дебіторський борг, отримує від банку гроші у розмірі 80-90% суми боргу; 10-20% суми, що залишились, банк тимчасово стягує у вигляді компенсації ризику до погашення боргу в розмірі 1-2% загальної суми куплених банком рахунків; позичкового процента, нарахованого на виданий клієнту аванс.

Другий вид операцій - лізинг - також виник у США в 50-ті роки і являє собою різновид довгострокового кредиту, який надається у натуральній формі і погашається клієнтом в розстрочку.

Лізинговий механізм полягає у наступному. На прохання клієнта банк набуває певне майно, (устаткування, транспортні засоби, коип`ютери тощо) і приймає на себе практично всі зобов`язання власника, включаючи відповідальність за збереження майна, внесення страхових платежів, оплату майнових податків. Клієнт, на прохання якого було куплено майно, складає з банком строковий договір оренди, в якому визначаються, поряд з іншими умовами, розмір орендної плати і періодичність її внесення. Орендна плата складається з двох величин: вартості майна і комісійної винагороди за лізінгові послуги, що дорівнює відсотку за кредит. Прибуток банку від лізингових операцій складається з: лізингового відсотка і залишкової вартості майна до моменту закінчення строку оренди. Відсоткова плата за лізингову послугу нижча від позичкового відсотка, тому клієнту вигідніше користуватися лізингом, ніж брати грошову позику для купівлі дорогого обладнання.

Існує три форми лізингу:

- оперативний - 3-5 років;

- лізинг нерухомості - 15-20 років;

- фінансовий лізинг - 2-6 років.

Висновки.

Інвестиційна діяльність в Україні ще перебуває в стані становлення, причому цей процес відстає від потреб реформування економіки. У цьому виявляється взаємозалежність всієї економічної системи та інвестиційної діяльності, яка є джерелом фінансування господарського механізму. Основною причиною слабкості інвестиційної діяльності в Україні є не стільки законодавча та правова база, скільки економічна криза, спад виробництва, розрив традиційних господарських зв’язків.

Лібералізація та безконрольне зростання цін спричинило велику нестачу оборотних засобів і коштів для інвестицій.

При написанні роботи були виявлені такі недоліки: мала частка банківських інвестицій, в зв’язку із складним становищем в
Україні.

Необхідно змінити цю частку, оскільки це є одним із найважливіших компонентів НТП. Для зміни цієї частки потрібно: залучити іноземні інвестиції; під’єднати Україну до ЄЕС; отримувати інвестиції іноземних банків; законодавчими актами стимулювати банки, інвестувати кошти.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: конспект, государство курсовая работа.





Предыдущая страница реферата | 8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18 | Следующая страница реферата