смотреть на рефераты похожие на "Шпоры Агробизнес "

2/ У 50 .роки XX ст. в індустріально розвинутих країнах відбулася так звана
"зелена революція." Вона проявилась у різкому підвищенні урожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин, що відбулося в результаті стрибкоподібного зростання продуктивності праці, зумовленого широким проникненням науково-технічної революції у сільське господарство.
У ряді країн /наприклад, ФРН, Франції, Італії/ приймались так звані
"зелені плани". Це були спеціальні законодавчі акти окремих держав, які визначали умови, норми і характер державного втручання у сільське господарство, а також довгострокові плани його розвитку. Конкретизуються
"зелені плани" в довгострокових і річних планах, у яких визначаються розміри державних асигнувань на сільське господарство, розподіл їх за видами витрат, специфічні для кожної країни конкретні форми державного втручання та впливу на сільськогосподарське виробництво. "Зелені плани" передбачають основні напрямки державних капіталовкладень. Для здійснення
"зелених планів" із держбюджетів відповідних країн виділялись значні кошти на іригацію, меліорацію, боротьбу з ерозією грунту і створення інфраструктури. Податкові пільги, дотації на купівлю пального, сільськогосподарських машин та добрив сприяли економічному стимулюванню життєздатних господарств. "Зелена революція" привела до ліквідації класу селянства у цих І країнах, його місце зайняв клас фермерів-підприємців.

3. В економіці і індустріально розвинутих країн утворюється комплекс взазмопов'язаних виробництв, який складаються з трьох основних груп галузей або сфер:І. Галузі, які виробляють засоби виробництва для сільського господарства, переробної промисловості, заготівель;2. Власне сільське господарство та його виробнича і соціальна інфраструктура.3. Галузі та виробництва, які забезпечують заготівлю, зберігання, транспортування, переробку сільськогосподарської сировини і реалізацій виробленої з неї продукції. Система виробничо-економічних відносин між цими сферами утворює агропромисловий комплекс - АПК.Виробничі агропромислові формування складають мікроструктуру АПК. Макроструктуру АПК складають галузі і сфери діяльності в масштабі країни, супермакроструктуру - у міжнародному масштабі.

4. Всі передумови формування міжнародної системи агро бізнесу можна розділити на дві групи: об'єктивні і суб'єктивні. До об'єктивних передумов відносяться природні умови, які визначають можливість та спеціалізацію ведення сільськогосподарського виробництва. Перша природна умова - наявність земельних фондів, придатних для вирощування певних сільськогосподарських культур та для пасовищного скотарства. Земельні фонди розподілені на земній кулі нерівномірно. Так, на долю Євразії припадає 60% оброблюваних земель світу. Але забезпеченість земельними фондами визначається з розрахунку їх кількості, яка припадає на душу населення. І тоді виявляється, що найменш забезпеченими сільськогосподарськими землями є країни Європи і Азії. До іншої об'єктивної передумови слід віднести нерівномірність розподілу населення по території земної кулі.
Землезабезпеченість і кількість населення в окремих регіонах світу та окремих країнах не завжди співпадають. Крім того, певні сільськогосподарські культури вимагають відповідної якості землі і відповідного клімату, а тому можуть бути вирощені тільки у відповідних агрокліматичних умовах /напр, цитрусові, чай, кава та інш/. А тому виникав необхідність доставки такої продукції до місць споживання у міжнародному масштабі. Су б'єктивні передумови визначаються технічним рівнем сільськогосподарського виробництва і формами його організації, наявністю ринкового середовища та відповідного законодавства. Транспортний фактор особливо важливий коли необхідно реалізовувати продукцію, яка швидко псується. Важливою передумовою формування міжнародної системи агробізнесу є форми організації сільськогосподарського виробництва. Від того, як організується ведення сільськогосподарського виробництва в певній мірі залежить рівень його товарності.

5. У будь-якій підприємницькій діяльності наявні суб'єкти цієї діяльності та певні економічні відносини, які виникають між ними. Суб'єктами міжнародного агробізнесу є окремі країни, одні з яких експортують сільськогосподарську продукцію і продовольство, а інші - імнортують; окремі міжнародні продовольчі компанії, які займають відповідні позиції на світових ринках. Між цими суб'єктами міжнародного агробізнесу в процесі їх підприємницької діяльності виникають певні економічні відносини, які проявляються у здійсненні актів продажу - купівлі тих чи інших видів продукції. У більшості випадків це здійснюється на міжнародних біржах сільськогосподарської продукції та продовольства. При цьому можуть укладатися договори контрактації на поставки і закупки продукції. Сутність контрактації полягає в тому, що це - тимчасові зобов'язання однієї незалежної компанії виробити або купити певну продукцію у іншої незалежної компанії. Вирішальним моментом цих відносин є процес ціноутворення на світовому ринку, який регулюється попитом і пропозицією. Але тут виникають протиріччя між продавцями і покупцями, їх інтереси не завжди, співпадають.

6. Виходячі з визначення сутності агробізнесу, можна встановити предмет і задачі вивчення даного спецкурсу. Предметом спецкурсу "Основи агробізнесу" е система економічних відносин між сферами агропромислового комплексу. Ця система складається з двох різновидів економічних відносин: а) відносини між двома сферами АПК; б) відносини між всіма сферами та ланками, що утворюють саму систему. Так, наприклад, до предмету спецкурсу відносяться економічні відносини, які виникають між виробниками сільськогосподарської техніки та її споживачами. Разом з тим, до предмету даного курсу відноситься вся система економічних відносин АПК, починаючи від вирощування сільськогосподарської сировини і закінчуючи продажем виробленої з неї готової продукції. Характер економічних відносин в АПК визначається їх цільовою функцією, яка полягає в отриманні прибутку в результаті реалізації продукції кожної з його сфер. У предметі даного курсу можна розрізняти його теоретичні основи і визначення прикладного характеру, які взаємно поєднуються. Так, узагальнення досвіду функціонування АПК дозволяє зробити певні теоретичні висновки, які потім можуть бути корисні для практики агробізнесу. Вивчення практики дає можливість формувати теоретичні положення. Основи агробізнесу відносяться до спеціальних економічних дисциплін і вивчаються на другому етапі вищої освіти. Для оволодіння цією дисципліною необхідні знання таких фундаментальних дисциплін як основи загальної економічної теорії, загальної теорії бізнесу і маркетингу, макро- і мікроекономіки, галузевих економік, економіки регіонів та ін.

7.Система агробизнеса функционирует в результате соединения процессов производства с/х сырья, его переработке, сохранения, транспортирования и доведения до потребителя. Разные виды предпринимательской деятельности, способствующие такому соединению, создают комплекс экономических отношений, который получил название продовольственного маркетинга. Система продовольственного маркетинга состоит из альтернативных фирм-посредников и многочисленных видов предпринимательской деятельности, которые представляют различные функции маркетингу. Система продовольственного маркетинга состоит из двух главных типов деятельности. Один из них касается физического манипулирования (сбор, погрузка, разгрузка, транспортировка), сохранение, переработка и передача сырья и готовой продукции во время их движения от производителей к потребителям. Другой тип деятельности касается процессов обмена и ценообразования в рыночной системе.

9/ Цільова функція агробізнесу здійснюється з урахуванням трьох основних факторів: фізіологічної потреби у продуктах харчування платоспроможного попиту населення і товарної пропозиції виробників. Фізіологічна потреба у продуктах харчування або попросту потреба у їжі відрізняється від багатьох інших потреб людини. Ця відміна полягає у тому, що така потреба повинна бути задоволена безумовно; задоволення цієї потреби не може бути замінене іншим способом. Существует определенная ограниченность в потреблении.
Удовлетворение потребности в еде ограничеваются платежеспособностью потребителя товарного предложения: продукт, который находится на рынке или может быть на него доставлен. Все продукты можно поделить на: продукты ежедневного спроса, продукты длительного потребления. Чтобы определить объем товарного предложения нужно знать объем однодневного розничного товарооборота и его колебание по временам года. Чтобы удовлетворить потребности потребителей нужно иметь товарные запасы. Реализация товарного предложения зависит от цены товара, покупатель готов платить больше за лучшее качество. Проблемы: -рац.потребления продуктов. В мире увеличилась мода на здоровый образ жизни. –Требования к рекламе (содержание, адрес, рецепт). –в каком виде реализуется продукт, в какой расфасовке.
–экологическая чистота продуктов питания.

10. Фізіологічна потреба у продуктах харчування або попросту потреба у їжі відрізняється від багатьох інших потреб людини. Ця відміна полягає у тому, що така потреба повинна бути задоволена безумовно; задоволення цієї потреби не може бути замінене іншим способом, наприклад, людина може обійтись без автомобіля або телевізора. У першому випадку вона може скористатися громадським транспортом, велосипедом і т. п.; у другому — послухати радіо, відвідати кінотеатр. Разом з тим, потреба у їжі обмежена фізіологічними потребами людського організму. Людина споживає їжі стільки скільки потрібно для підтримання життєвих функцій організму. Ця потреба не може бути задоволена взапас. Однак в умовах товарного виробництва і ринку можливість задоволення потреби у їжі обмежується платоспроможністю споживача. В результаті виникає таке поняття як платоспроможний попит населення.

11. В умовах товарного виробництва і ринку можливість задоволення потреби у їжі обмежується платоспроможністю споживача. В результаті виникає таке поняття як платоспроможний попит населення. Він характеризується тією сумою грошових коштів, яку споживач може витратити на купівлю продуктів харчування. На такій основі відбувається перетворення платоспроможного попиту в купівельну спроможність населення - здатність купувати продукти харчування у відповідності з наявністю у споживача грошових коштів. Однак реалізація цієї здатності і купівельного попиту залежить також і від таких категорій як товарне пропонування і ціна продукту. Платежный спрос и товарное предложение входят в состав основных факторов целевой функции агробизнеса. Товарное предложение- продукт, который находиться на рынке или может быть на него доставлен. Все продукты можно поделить на: продукты ежедневного спроса и продукты долгосрочного потребления. Чтобы определить объем товарного предлдожения нужно знать объем однодневного розничного товарооборота и его колебания по времени года. Чтобы удовлетворить потребности потребителя нужно иметь товарные запасы. Реализация товарного предложения зависит от цены товара, покупатель готов платить больше за лучшее качество.

12. Чутливість продовольчого споживання відносно підвищення доходів називається гнучкістю доходу. Чим більш чутливе споживання щодо зміни доходів, тим вище гнучкість доходу. Якщо кількість їжі збільшується разом із зростанням доходів то продукт кваліфікують як нормальний товар. Якщо його кількість зменшується з ростом доходів, то продукт харчування називається низько-сортним, низькоякісним товаром. У цілому продукти харчування мають більш низьку гнучкістьдоходу, ніж інші споживчі товари. Як показали дослідження, чим вище доход, тим "краще" раціон. Але на якість харчування впливають і інші фактори, і високий доход ще не забезпечує кращого раціону. По-перше, споживачі не купують набагато більше їжі при збільшенні доходів, а покращують раціон. По-друге, при зростанні доходів падає їх доля, яка використовується на харчування. Витрати на продовольство не збільшуються так же швидко, як і доходи. Із зростанням доходу доля витрат у ньому на харчування знижується. Це закон Енгеля - німецького статистика, який першим звернув увагу на цю тенденцію у Європі середині XIX ст. Третій наслідок підвищення доходів - розширення продовольчої "зв'язки" атрибутів, важливих для споживача. При підвищенні доходів споживачі до бажаного набору продовольчих атрибутів додають якість, різноманітність, зручність вживання та сервіс.

14/ Саме на фермі повинні розпочинатися процеси концентраці у сфері маркетингу. Фермерам необхідно краще розуміти продовольчий маркетинг та споживача продовольства, в той час як споживачі і працівники продовольчого маркетингу повинні усвідомлювати проблеми сільського господарства і фермерів. Зростає інтерес фермерів до маркетингу. У порівнянні з більшістю товарів для с/г продуктів характерні підвищена громіздкість та схильність до швидкого псування. Через швидке псування необхідні термінове навантаження, доставка, розвантаження і, можливо, спеціальне охолодження.
Контроль і збереження якості нерідко стають реальною та дорогою проблемою.
А тому кращий вихід для фермера — швидка реалізація. Обсяг виробленої продукції фермерського- господарства змінюється з року в рік, що зумовлено реакцією фермерів на ціни, урядові заходи, а також такими факторами, як погода і хвороби. Ці зміни в обсягах випуску продукції впливають на процес продовольчого маркетингу. Зміни у поставках продукції з ферм мають істотний вплив на закупівельні ціни, потреби у місткостях сховищ та ступінь завантаження виробничих потужностей переробки, які належать фірмам продовольчого маркетингу. Прагнення зменшити ризик та невизначеність, які спричиняються коливаннями поставок продукції з ферм— одна з рушійних сил, що створюють більш тісні договірні, контрактні зв'язки між маркетинговими агентствами і фермерами. Інша сторона проблеми фермерського маркетингу полягає у дуже малому розриві між ціною реалізації і собівартістю. Умови конкуренції у сільському господарстві звичайно утримують фермерські ціни близько до собівартості продукції.

14a/ Знання маркетингу та його проблем допомагає фермеру приймати важливі господарські рішення, які дають відповіді на такі питання: 1. Що виробляти і як підготовлювати продукцію для продажу? 2. Коли і де купувати і продавати? 3. Яку частину роботи з маркетингу повинен виконувати сам фермер індивідуально або у складі групи? 4. Що можна зробити для розширення ринків? 5. Які угоди та заходи з маркетингу бажані? 6. Як виправити небажані результати дій? Весь комплекс цілей, стратегій і тактики, які допомагають фермеру розробляти і приймати рішення щодо виробництва і маркетингу — це так званий фермерський план маркетингу. Методика розробки плану маркетингу на підприємствах АПК буде розглянута у наступній темі.
Фермери керуються цілим рядом цілей: розширення господарства; підвищення виробничої ефективності; збереження сімейної ферми; досягнення економічної незалежності і свободи ринкових І відносин; стабільність виробництва; забезпечення якісного життя та ін. Кожний фермер робить вибір з цих цілей або надає їм різну, ступінь важливості, що, в свою чергу, визначає усі його маркетингові, а також виробничі рішення.

18/ На звичайному підприємстві у агропромисловому виробництві процес впровадження маркетингової діяльності здійснюється поступово і, як правило, проходить п'ять стадій. На першій стадії маркетинг розглядається під кутом зору таких понять, як реклама і стимулювання збуту. На другій стадії формується більш широкий підхід до управління маркетингом: основна ціль — щоб покупець був задоволений придбанням продукції, після реалізаційним обслуговуванням та ін. При цьому запити і потреби споживачів можуть змінюватися, що необхідно враховувати при виробництві і збуті продукції. А тому на третій стадії слід постійно оновлювати виробництво та підвищувати якість пропонованих послуг. На четвертій стадії впровадження маркетингу підприємство повинно вивчити наявні можливості і зайняти певне положення на ринку. Це означає — спробувати виділитись на фоні інших підприємств, які виробляють аналогічну продукцію для ринкового сектору. Останній, п'ятій стадії впровадження маркетингу відповідає виконання усіх функції щодо аналізу ринків та потреб, плануванню, обліку і регулюванню роботи у галузі освоєння ринків збуту.

19. При усій різноманітності конкретних схем маркетингу усі вони грунтуються на сукупності загальних принципів, а саме: — вивчення стану та динаміки споживацького попиту і використання одержаних даних у процесі розробки і прийняття господарських рішень; — максимальне пристосування виробництва до потреб ринку з метою підвищення ефективності функціонування підприємства, критерієм чого виступає значення узагальнюючого показника його діяльності — прибутку; — вплив на ринок і споживацький попит за допомогою таких засобів, як реклама, стимулювання збуту з метою формування їх у необхідному для підприємства напрямку.

22/ Для успішного просування на ринку нових виробів або послуг використовуються шість основних видів цін: 1) "зняття вершків" на ринку, тобто встановлення з самого початку просування на ринку нового або вдосконаленого продукту високої ціни на нього в розрахунку на споживачів, готових купити продукт за таку ціну; 2) ціна за впровадження продукту на ринок, тобто встановлення значно більш низької ціни, ніж є на ринку на аналогічні товари; 3) "психологічна ціна", яка встановлюється трохи нижче будь-якої круглої суми (наприклад, 99 коп.) і створює у споживача суто психологічну уяву більш низької ціни; 4) ціна лідера на ринку або в галузі, яка встановлюється у відповідності з ціною, що пропонується головним конкурентом на ринку звичайно провідною фірмою галузі; 5) ціна з відшкодуванням витрат виробництва, тобто визначенняцін на свою нову продукцію з урахуванням фактичних витрат її виробництва і середньої норми прибутку на ринку або в галузі; 6) престижна ціна, тобто ціна на вироби дуже високої якості, які мають особливі, неперевершені якості.

24/ Існують два основних типи каналів руху товарів — прямі і посередні.
Прямі канали пов'язані з переміщенням продукції від виробника до споживача без використання незалежних посередників. Цей тип каналів сільськогосподарське підприємство використовує через свої торговельні точки. Посередні канали пов'язані з переміщенням продукції від виробника до незалежного учасника руху товарів, а потім споживача. Таких посередників може бути один або декілька. Прямі канали відносяться до каналів нульового рівня, які є характерними для реалізації сільськогосподарської продукції на ринку безпосередньо, або дитячим, лікувальним закладам, всередині самих сільськогосподарських підприємств робітникам і службовцям. Цей канал передбачає в основному реалізацію дрібних партій продукції (плоди, овочі, м'ясо, молоко). Однорівневий канал включає в себе одного посередника. Такий канал передбачає реалізацію малих партій товару магазинам. Двохрівневий канал включає в себе двох посередників. На споживчих ринках такими посередниками стають оптовий і роздрібний торговці. Для АПК цей рівень більш всього є характерним, тому що реалізація продукції відбувається із сільськогосподарського підприємства на переробні заводи або оптово—закупочні бази і холодильники, а потім товари надходять у торгову мережу і до кінцевого споживача. Трьохрівиевий канал включає в себе трьох посередників. Наприклад, на Заході у м'ясопереробній промисловості між оптовиками і роздрібними торговцями звичайно стоїть дрібний оптовик. Такий дрібний оптовик купує товари у крупних торговців і перепродає їх невеликим підприємствам роздрібної торговлі, яких звичайно не обслуговують крупні оптові фірми.

33/ Прибуток у значній мірі залежить від того, наскільки прийнятий фермером порядок вибору чо розробка нормативів задовольняє таким чотирьом основним вимогам: 1. Економічні принципи повинні визначати аналіз і знаходити чітке відображення в його результатах. 2. Усі стандарти чи нормативи повинні точно відображати сукупність матеріальних, економічних або суспільне — правових факторів в їх конкретному відношенні до окремих ферм. 3. Ці нормативи, особливо нормативи витрат випуску продукції, повинні взаємно узгоджуватися та відповідати один одному. 4. Нормативи повинні обиратись чи розроблюватись з достатнім ступенем конкретності і гарантувати, що кінцеві результати забезпечують виразне уявлення про внутрішні матеріально-технічні зв'язки чи фермерського господарства в цілому. Фахівець, який займається аналізом, повинен сам вибрати або розробити нормативи, що відтворюють умови, які за його розрахунками, можуть вплинути на виробництво. У кожній конкретній ділянці земельної площі чи одиниці поголів'я худоби нормативи повинні включати велике коло відомостей: 1. За видами матеріалів і послуг, необхідних для вирощування кожної культури, яка підлягає оцінці: насіння, добрива, отрутохімікати, кількість праці, робота тракторів і машин в годинах та ін. 2. За видами матеріалів і послуг, які використовуються для вирощування кожного виду худоби чи виробництва продукції для її утримання, ветеринарного обслуговування, перевозок, отрутохімікатів та інших матеріалів та послуг. 3. Про кількісні показники усіх витрат для кожної культури чи галузі тваринництва, що підлягають оцінці. 4. Про купівельні ціни чи розмір витрат для усіх видів затрат, матеріалів та послуг. 5. Про розміри продукції кожного виду виробництва. 6. Про продажні ціни продуктів.
Першою важливою вимогою у виборі чи розробці нормативів витрати — випуск продукції для економічної оцінки виробничої одиниці і бюджетного аналізу е гарантія повної відповідності нормативів земельному фондові, кліматичним умовам і, якщо на фермі буде введено зрошення, забезпечення системи зрошення водою. Нормативи, які використовуються при плануванні, повинні відповідати усім наявним у фермерському господарстві засобам виробництва — господарським будівлям і спорудам, тракторам і транспортним засобам, машинам і обладнанню, продуктивній худобі, а при іригації — іригаційному обладнанню. Економічна оцінка виробничої одиниці дає лише часткову інформацію з проблем загальної господарської діяльності ферми, яку доводиться вирішувати фермеру. Вона являє собою ефективний інструмент аналізу, який дає фермеру відомості відносно того, які види культур і породи худоби вирощувати, але надає невелику допомогу у визначенні розмірів виробництва. Для відповіді на це питання може бути ефективно використаний бюджетний аналіз господарської діяльності ферми.

44/ В останній час в світі з'явилися прогнози, які визначають перспективи зростання виробництва продовольства і попиту на нього. Однією з перших робіт була книга двох американських вчених Г. Кана та Є. Вінера "Рік 2000".
Вони розрахували, скільки років потрібно окремим країнам для того, щоб досягнути рівня національного доходу США 1965 р., який становить 3600 доларів на душу населення. За їх розрахунками, Канаді необхідно для цього
12 років, Швеції - 11 р., Індонезії — 593 р. Основна ідея авторів полягала в тому, що період історичного розвитку до 2000 року буде безкризовим, без великих війн та неозброєних конфронтацій і у всіх країнах зусилля будуть зосередженні на внутрішньому розвитку. Найбільш відомою моделлю світу є робота авторів із Масачусетського технологічного інституту США "Межі зростання". За розрахунками авторів цієї моделі на початку XXI сторіччя економічне зростання наблизиться до природної межі. На розвиток світу будуть незадовільно впливати такі фактори, як зростання забруднення навколишнього середовища, виснаження природних ресурсів, катастрофічні масштаби світового голоду та зниження народжуваності. Ця модель зазнала як ніщивної критики, так і схвалення. Потім з'явилась робота М. Масаровича і
Є. Пестеля "Людство на перехресті". На відміну від "Межі зростання" робота колективу вчених під керівництвом лауреата Нобелівської премії Я.
Тінбергена (доповідь так званого Римського Клубу) не має фатальних теорій загального краху, песимістичних передбачень, а пропонує засоби рішень, необхідних для уникнення небезпеки, що наближається: 1. Зниження темпів зростання попиту на продовольство шляхом регулювання народжуваності, або за рахунок використання більш ефективних методів господарювання. 2. Покращення розподілу продовольства, в процесі якого недоїдаючі країни отримали б більше продуктів за рахунок тих країн, які мають надлишки продуктів харчування. 3. Збільшення'виробництва продовольства. Нарешті, був розроблений прогноз ФАО. Відносно цього прогнозу споживання найважливіших продуктів харчування у світі в 2000 році, порівняно з 1970 р. збільшиться удвічі. Попит буде змінюватися у бік більш високого рівня споживання продуктів, багатих на білки, за рахунок повільного зростання споживання таких продуктів, яе зернові та картопляні. В той же час буде зростати попит на фуражне зерно.

40.Для вирішення продовольчої проблеми Організацією Об'єднаних Націй у
1945 році було створено продовольчу та сільськогосподарську організацій -
ФАО. До її складу входить 169 держав і Європейський Союз. Україна не е членом ФАО. Головна мета ФАО - ліквідація голоду й покращення харчування через підвищення продуктивності сільського господарства, рибальства й лісництва та через справедливий розподіл продовольства. Функції ФАО: - розробка й здійснення програм допомоги сільському господарству; - надання консультацій урядам з питань політики й планування в галузі сільського господарства; - аналіз і розповсюдження інформації про сільське господарство й продовольчу ситуацій в світі; - обговорення на міжурядовому рівні проблем продовольства й сільського господарства. Діяльність ФАО здійсняється в двох напрямках:- регулярні програми, що фінансуються ФАО, спрямовані на організацій консультацій та послуг членам організації; - програми на місцях, що фінансуються національним трастовими фондами, ПРООН і ФАО, забезпечують надання допомоги урядам і сільському населенню.
Джерелами фінансування коштів для реалізації програм е: внески держав- членів; трастові фонди членів; ПРООН; внески Світового банку.Для вирішення продовольчої проблеми Організацією Об'єднаних Націй у 1945 році було створено продовольчу та сільськогосподарську організацій - ФАО. До її складу входить 169 держав і Європейський Союз. Україна не е членом ФАО.
Головна мета ФАО - ліквідація голоду й покращення харчування через підвищення продуктивності сільського господарства, рибальства й лісництва та через справедливий розподіл продовольства. Функції ФАО: - розробка й здійснення програм допомоги сільському господарству; - надання консультацій урядам з питань політики й планування в галузі сільського господарства; - аналіз і розповсюдження інформації про сільське господарство й продовольчу ситуацій в світі; - обговорення на міжурядовому рівні проблем продовольства й сільського господарства. Діяльність ФАО здійсняється в двох напрямках:- регулярні програми, що фінансуються ФАО, спрямовані на організацій консультацій та послуг членам організації; - програми на місцях, що фінансуються національним трастовими фондами, ПРООН і ФАО, забезпечують надання допомоги урядам і сільському населенню. Джерелами фінансування коштів для реалізації програм е: внески держав-членів; трастові фонди членів; ПРООН; внески Світового банку.

45/ Ці напрями визначаються, в основному, двома причинами; нерівномірністю розвитку виробництва продовольства в окремих країнах або групах країн; особливостями природних умов окремих регіонів світу, які визначають спеціалізація сільськогосподарського виробництва. Наявність першої причини проявляється у тому, що домінуюче становище у світовій продовольчій системі займають індустріально розвинуті країни. Вони вироблять і споживають понад
2/3 світового продовольства /у вартісному виразі/, хоча в них проживав менше 15% населення світу, їх питома вага у світовому експорті продовольства складає біля 64% / у тому числі 65% готових Продуктів і 61% сільськогосподарської сировини/, а в 'імпорті 67% /відповідно 69 і 64%/.
Імпорт набував все більаіої двлі у продовольчих системах індустріальне розвинутих країн. На внутрішньому ринку продовольства попит тут зростав на імпортну продукція, причому не стільки на доповнюючі, скільки на заміщуючі товари. У першій половині 90-х років намітилася тенденція до скорочення частки індустріально розвинутих країн у світовій продовольчій торгівлі / у експорті готових продуктів - з 68 до 65%/, сільськогосподарської сировини - з 66 до 60%, а в імпорті, відповідно, з 70 до 69% і з 71 до 64%/. Причина - більш високі темпи економічного зростання у більшості країн, що розвиваються. Країни, що розвиваються, в яких проживав майже 4/5 всього населення планети, виробляють приблизно І/З всього продовольства, а споживають трохи більше третини його загальносвітового споживання. Питома вага цих країн у світовому експорті продовольства складає біля 32% / у рівній мірі в експорті перероблених продуктів і сільськогосподарської сировини/, а в імпорті - приблизно 26% /26% імпорту готових продуктів і 29%
- сировини/. Наявність другої причини - природних умов окремих регіонів світу - визначається, в основному, двома, факторами. Першій - сприятливі природні умови окремих регіонів створюють можливість виробляти таку кількість сільськогосподарської продукції, яка значно переважає потреби місцевого населення; другий - деякі сільськогосподарські культури можуть бути вирощені лише в певних агрокліматачних умовах тропічного і субтропічного поясу Це такі культури як цитрусові, чай. кава, банани, рис тощо.З усієї сільськогосподарської продукції у найбільша обсягах експортується та імпортується зерно. Щодо продукції тваринництва, то більш жвава торгівля відбувається між країнами Західної Європи. В Західній
Європі відбувається жвавий зовнішньоторговельний обмін фруктами і овочами, чому сприяє різносезонність надходвення продукції та різноманітність її асортименту. Щодо торгівлі рисом, то вона замкнута переважно в регіональних рамках мусонної Азії: головні поставщики - Таїланд, Бірма; головні імпортери - Індонезія, Південна Корея, Індія.

46. З Україною у більшості людей /як відмічають іноземні фахівці/ найчастіше асоціюються два слова - "хлібниця" і житниця". І це не давно, адже Україна має надзвичайно сприятливі агрокліматичні умови для виробництва зерна. Але виробництво зерна в Україні з початку процесу переходу до ринкової економіки різко впало. В наступні роки відбувалося подальше скороченням. В результаті Укр перетворилася з одного з провідних експортерів зерна на його імпортера. Для того, щоб збільшити обсяги виробництва і експорту зерна для економічного добробуту України в цілому, треба вжити політичних заходів: І. Необхідно лібералізувати ринок землі, ввести довгострокову оренду та заставу землі. Прийняття нового Закону про оренду від І.І.1999 уже приносить перші плода. 2. Терміново необхідно демонополізувати структури, що займаються збутом зерна. 3. Потрібно приватизувати державне підприємство "Хліб України". 4. Необхідно ліквідувати штучні адміністративні монополії у сфері збуту зерна. 5.
Потрібно поліпшити прозорість на внутрішньому ринку зерна. В майбутньому держава має проводити закупівлю зерна у конкуренції з приватними торговцями на аграрних біржах. Це підвищить ліквідність бірж та ціни виробника. 6.
Необхідно не лише формально, а й фактично скасувати державне замовлення. В перспективі лише приватне постачання ресурсів та приватна торгівля зерном можуть дозволити Україні стати одним з головних гравців на світових ринках зерна. Нарешті, треба мати на увазі, що в сучасному світі держави, які є експортерами зерна надають фінансову допомогу агробізнесу в цій сфері, вважаючи це важливим фактором не тільки продовольчої, але й національної безпеки країни.

48/ Значні експортні можливості має лікеро-горілчана промисловість і виноробства в Україні. Це одна з тих галузей, яка своєю діяльністю справляє значний вплив на економічний потенціал країни. Головною сировиною для виготовлення спирту-ректифікату є зерно, картопля, меляса і тому Україна завада зайшла одне з провідних місць з виробництва лікеро-горілчаної продукції. Однак в останні роки відбулося скорочення урожайності картоплі і спад у виробництві цукрового буряка, що відбилося на:, -роботі лікерогорілчаних заводів. Сьогодні приблизно половина українського алкогольного ринку на лежить імпортерам та підпільним виробникам різноманітних спиртомістких сурогатів. Критичне становище виникло на лікерогорілчаних заводах при введенні акцизів, сягавших 75%. Україна має власні унікальні традації у виробництві високоякісних вин, прикладом чому може бути Масандра, яка нещодавно відмітила свій віковий ювілей / понад 100 років тому князь Голіцин заклав перший підвал знаменитого виноробного підприємства/. З 1950 року Масандра стала виходити на міжнародний ринок, переживши антиалкогольну кампанію. І це при тому, що сьогодні у світі існує двохрічний запас вин основних країн-виробників: Франції, Італії, Іспанії,
Португалії, Німеччини. На світовий ринок вина активно вкорінюються
Болгарія, Угорщина, Нова-Зеландія, Австралія, Південна Африка. Так що продавати вино досить важко. 1 все ж з підвалів Масандри щорічно виходить біля мільйона літрів високо якісних вин, частина яких поставляється у
СІІІА, Швейцарію, Японію, країни ближнього зарубіжжя. При відповідній підтримці держави, Україна те всі можливості успіиіно конкурувати на світових ринках лікерогорілчаної і винної продукції.

1 Опыт предпринимательской деятельности в агробизнесе позволяет выделить различные уровни его функционирования : 1-ый уровень – агробизнес в фермерских хозяйствах , кооперативах, агропромышленных объединениях, фирмах; 2-ой – агробизнес в масштабе нац.эк. страны; 3-ий уровень – агробизнес в международном масштабе. На практике все три уровня агробизнеса взаимосвязаны. В современном мире сформировалась международная агропродовольственная система или международная система агробизнеса, которая представляет собой многоотраслевой и многофункциональный комплекс в котором объединяется производство. Хранение, транспортировка и реализация продовольственной продукции в мировом масштабе. Экономические отношения в этом комплексе формируются на основе международного разделения труда и глобализации региональных агропромышленных рынков.Таким образом, сущность международного агробизнеса можно определить как вид предпринимательской деятельности в эк. отношениях м/д странами мира, отдельными организационными структурами АПК в международном масштабе по отношению к производству, переработке, хранению и реализации с/х продукции и товаров из нее. Международный агробизнесне может существовать без первичных форм агробизнеса.

27. Какие особенности земли как средства производства.Исходной материальной основой хозяйствования в системе агробизнеса является земля. С использования плодородных свойств земли начинается процесс агропромышленного пр-ва. На земле размещаются посевы, а также животноводческие фермы и сороужения, она используется также как пастбища д/животных. Как ср-во пр-ва земля имеет ряд особенностей: она является незаменимым ресурсом, её использование с целью с/х-го пр-ва ограниченно и обусловлено теми климатическими условиями, в которых находится данный удел; она характеризуется постоянным месторасположением, её размеры пространственно ограничены; расширить земельные уделы можно только с помощью значительных вложений труда и средств; земля относится к категории основных фондов АПК. Но она отличается от других основных фондов тем, что не имеет особенностей физического и морального износа. При рациональном использовании её плодородность возрастает, а при чрезмерной эксплуатации падает.