смотреть на рефераты похожие на "Банкротство"

ПЛАН

1. Оцінка майнового стану підприємства.

2. Особливості проведення банкрутства державного підприємства.

ОЦІНКА МАЙНОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА.

Важлива проблема, з якою доводиться часто стикатися у процесі санації, реорганізації чи ліквідації підприємств, полягає в оцінюванні вартості їх майна. Ця проблема належить до найскладніших фінансових проблем. З метою вироблення уніфікованих підходів до методології та порядку проведення оцінювання в 1981 р. був створений Міжнародний комітет із стандартів оцінки вартості майна. Згідно з вітчизняним законодавством, оцінюючи майно підприємства, слід керуватися Методикою оцінювання вартості майна під час приватизації. Встановлено, що для майна, яке продається на аукціоні, оцінка вартості є початковою. Для оцінювання уповноважені на це органи (власники майна, арбітражний керуючий, Фонд держмайна) мають право залучати на підставі договору експертів з оцінювання майна. Відповідно, розрізняють два способи оцінювання: масове та експертне.

Масове оцінювання майна — це визначення вартості майна з використанням стандартного набору вихідних даних без залучення експертів. Експертне оцінювання полягає у визначені оцінної вартості майна експертом відповідно до договору із замовником.

Оцінюючи майно слід дотримуватися певних принципів. До основних таких принципів можна віднести:
. принцип заміщення — полягає в тому, що покупець не заплатить за об”єкт ціну, яка перевищує існуючу мінімальну ціну майна з аналогічною корисністю;
. принцип корисності — зводиться до того, що об”єкт має вартість лише тоді, коли він є корисним для потенціального власника. Корисність може бути пов”язана з очікуванням майбутніх доходів чи інших вигод;
. принцип оптимального розміру – полягає в тому, що найвищим попитом користуються об”єкти оптимальних розмірів;
. принцип зміни вартості — вартість об”єкта оцінювання поступово змінюється із зміною внутрішнього стану та під дією зовнішніх чинників;
. принцип ефективного використання — слідуючи якому, серед усіх можливих варіантів експлуатації об”єкта вибирається той, що забезпечує найефективніше використання його функціональних характеристик;
. принцип розумної обережності оцінок — оцінювач має критично ставитися до всієї інформації, яку йому надає адміністрація об”єкта оцінювання а, по змозі, перевіряти цю інформацію, звертаючись до незалежних джерел;
. принцип альтернативності оцінок — використання різних методів оцінювання та порівняння показників вартості, здобутих у результаті застосування альтернативних методів.

Щоб правильно організувати роботу з оцінювання вартості майна, необхідно додержуватися певної послідовності дій, вибравши оптимальну для конкретного об”єкта методику оцінювання. Загалом оцінювання вартості майна підприємства складається з семи етапів:
1. збір інформації про об”єкт оцінювання;
2. інвентаризація майна;
3. аудиторська перевірка фінансової звітності підприємства;
4. складання акта обстеження та технічного стану об”єкта оцінювання;
5. експертне або масове оцінювання;
6. складання акту оцінювання вартості майна або звіту про його експертне оцінювання та висновків експерта про оціночну (ліквідаційну) вартість майна;
7. затвердження результатів оцінювання.

У зарубіжній та вітчизняній практиці оцінювання вартості майна найбільшого поширення набули три методи:
. метод балансової вартості;
. метод ринкової вартості;
. метод капіталізованої вартості.

Жоден з них не має принципіальної переваги перед іншими. Вибір того чи іншого залежить від конкретних умов та об”єктів оцінювання.

Метод балансової вартості базується на використанні відбитої в бухгалтерському балансі підприємства інформації про вартість активів.
Найчастіше застосовується така модифікація цього методу як оцінювання за відновною вартістю активів, який базується на показниках первісної вартості активів, ступеня їх зносу та індексації.

Первісна вартість основних засобів — це вартість окремих об”єктів основних фондів, за якою їх було взято на баланс. Коли йдеться про оцінювання вартості майна, первісна вартість розглядається як вартість відтворення основних засобів на дату оцінювання, з врахуванням індексації і витрат, пов”язаних з їх поліпшенням.

Відновна вартість — це вартість відтворення об”єкта оцінювання на дату оцінки, яка визначається множенням первісної вартості активів на коефіцієнт індексації, встановлений Держкомстатом. Індексуючи первісну вартість, індексують водночас і ступінь морального та фізичного зносу.

Реальна вартість матеріальних та нематеріальних активів характеризується їх залишковою вартістю, яка визначається як різниця між їх відновною (первісною) вартістю та проіндексованою сумою зносу.

Цей метод прийнятний лише тоді, коли балансова та ринкова вартості активів істотно не різняться між собою. Але на практиці це майже ніколи не відбувається: на вітчизняних підприємствах балансова вартість активів може бути занижена, а залишкова — завищена.

Щоб уникнути зазначених недоліків, вартість майна оцінюють методом ринкової вартості. На практиці застосовують два його різновиди:
. метод витрат;
. метод аналогів.

Метод витрат доцільно застосовувати у разі оцінювання вартості основних засобів. Він грунтується, як і метод балансової вартості, на визначенні відновної вартості активів. Але вона визначається на підставі інформації про вартість відтворення майна в існуючому вигляді в ринкових цінах на момент оцінювання. На відміну від методу балансової вартості вартість об”єкта оцінювання за методом витрат — це ринкова ціна, а отже відновна вартість визначається на підставі реальних витрат на придбання основних фондів та реального рівня інфляції, а реальний ступінь зносу об”єкта оцінювання встановлюється з врахуванням не лише фізичного, а й морального старіння.

Метод витрат має багато спільного з методом аналогів, який базується на оцінюванні вартості майна з огляду на ціну аналогічних об”єктів.
Труднощі в застосуванні цього методу для оцінювання майна зумовлені тим, що в Україні реальні ціни купівлі-продажу зазначених об”єктів офіціальна статистика відбиває дуже рідко.

Метод капіталізованої вартості в економічній літературі називають методом прибутковості або методом майбутнього чистого грошового потоку. Цей метод доцільно застосовувати, оцінюючи вартість підприємства як цілісного майнового комплексу, а також корпоративного права підприємства. В основу покладено тезу про те, що інвестор, вкладаючи капітал у купівлю підприємства, насамперед має на меті отримати стабільні доходи.

1. ОСОБЛИВОСТІ БАНКРУТСТВА ДЕРЖАВНИХ ПІДПРИЄМСТВ.

Згідно Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” боржником є суб”єкт підприємницької діяльності, неспроможній виконати свої грошові зобов”язання перед кредиторами, у тому числі зобов”язання щодо сплати податків і зборів, протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати. Ця умова відноситься і до державних підприємств. Крім того, відповідно до нової редакції Закону, можливим суб”єктом банкрутства визнаються також і підприємства, що перебувають у стані приватизації (раніше, до завершення приватизації підприємства, його кредитори були фактично позбавлені права ініціювати процедуру банкрутства).

Державну політику щодо запобігання банкутству, а також забезпеченя умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств здійснює державний орган з питань банкрутства, який виконує наступні функції:
. сприяє створенню організаційних, економічних та інших вимог, які є необхідними для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;
. пропонує арбітражному суду кандидатури арбітражних керуючих, розпорядників майна, керуючих санацією або ліквідаторів для державних підприємств, щодо яких порушена справа про банкрутство;
. організовує проведення експертизи фінансового становища державних підприємств при підготовці справи про банкрутство до розгляду або у разі її призначення арбітражним судом під час проведення справи про банкрутство;
. готує на запити суду, прокуратури або іншого уповноваженого органу висновки про наявність ознак приховуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства щодо державних підприємств;
. ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено справу про банкрутство;
. та інше.

До початку провадження справи про банкрутство власником майна боржника державного підприємства в межах заходів щодо запобігання банкрутству може бути надана фінансова допомога в розмірі, достатньому для погашення зобов”язань боржника перед кредиторами або проведена досудова санація. Її ініціатором можуть виступати уповноважений орган підприємства, кредитори або інші особи. Така санація проводиться за рахунок коштів державних підприємств та інших джерел фінансування. Обсяг коштів для її проведення за рахунок коштів Державного бюджету України щорічно встановлюється законом про державний бюджет України.

Умови проведення досудової санації за рахунок інших джерел фінансування погоджуються з органом, що уповноважений управляти майном підприємства-боржника, у встановленому Кабінетом Міністрів порядку. Для розроблення плану досудової санації на підприємстві створюється робоча група за участю керівника підприємства, представника уповноваженого органу, кредитори (за їх згодою) та інвестори, у разі надходження пропозицій з їх боку. Досудова санація проводиться не більше ніж 12 місяців.