Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6 | Следующая страница реферата

. принцип “природної” регіональної належності, а також

. принцип культурно-цивілізаційної належності.

Причому акцентовану увагу, на наш погляд, варто приділити саме першому варіанту класифікації, оскільки саме він висвітлює найбільш нагальні виклики для України (другий варіант є відносно механічним, в той час як третій дещо виходить за межі дії власне економічного інструментарія дослідження та має стосовно нього екзогенну природу). Адже другий класифікаційний підхід більш тяжіє до описовості, тоді як третій, задля свого висвітлення, потребує окремої уваги та застосування не властивого для даної статті інструментарія.

Отже, згідно критерія градації економічних досягнень та геоконкурентних переваг, можна запропонувати наступну геополітичну класифікацію.

1. Індустріально розвинуті країни;

2. Нові індустріальні країни;

3. Група динамічних, але все ще відносно бідних “важковаговиків” – передусім Китай та Індія;

4. Трансформаційні країни;

5. Ресурсозабезпечені країни, що розвиваються;

6. Світ аутсайдерів.

Особливістю розміщення окремих країн у цій схемі є те, що практично усі вони настільки “органічно” належать до тієї або іншої групи, що перехід до іншої категорії країн для них є неможливим за вийнятком таких ситуацій, коли успішний розвиток дозволяє тій або іншій з них вийти на якісно більш високий щабель або у невластиву цивілізаційну якість, в інший культурно- історичний простір.

Так, група індустріально розвинутих країн виступає своєрідним замкненим клубом – адже стати його членом та, фактично, забезпечити для себе значний стрибок в рівні добробуту до рівня так званого “золотого мільярда” означає дещо змінити глобальну систему перерозподілу виробленого в світі сукупного продукта, валютно-фінансових, капітальних ресурсів, інакше кажучи – обмеженого економічного об'єкта споживання.

Природне прагнення найбільш успішних країн до замкненості, до виключного володіння ключовими стратегічними ресурсами (в сучасному світі це передусім високі технології та інформація), хоча і виступає своєрідним правилом при проведенні геополітики, припускає й вийнятки, які диктуються геополітичними міркуваннями. Так, саме означений вийняток, який окреслює межі дії наведеного “правила”, характеризує важливий історичний момент, що його переживають Польща, Угорщина та інші трансформаційні країни, моделі ринкових реформ в яких виявилися найбільш ефективними. Ці країни реально можуть здобути собі місце під надійним “європейським дахом” і, як свого часу Іспанія та Португалія, прискорити свій соціально-економічний поступ, перебуваючи в статусі підтягуваної до загального рівня провінції ЄС
(щоправда, таке “підтягування” зовсім не означає уніфікації прав і позбавлення від “другорядності”).

Згідно більшості експертних оцінок та прогнозів, зокрема Bank Austria – провідного банку, який надає фінансові послуги країнам регіону Центральної та Східної Європи, колишні країни Східного блоку, передусім із західної частини даного субрегіону, в коротко- та навіть середньостроковій перспективі можуть мати вищі темпи економічного зростання, ніж держави
Євросоюзу (особливо враховуючи незначний динамізм ЄС на початку нового століття), і це може відіграти роль інтеграційного прискорювача, певного уніфікатора рівнів економічного добробуту.

Слід враховувати й швидкі темпи пристосування найбільш успішних перехідних економік до реалій світового ринку. Втім, по-перше, сприятливі темпи росту властиві тим країнам, яким вже обіцяно місце в Євросоюзі, а по- друге, зростання може виявитися нетривалим, можливості розвитку експортної спеціалізації також обмежені, отже до помітних змін геополітичного пас'янсу воно не приведе.

Такі країни, як Китай та Індія, дуже важко віднести до тієї або іншої групи країн, оскільки їх перебування у тому або іншому формальному статусі змінить характеристики й самої групи, до якої їх теоретично можна віднести.
Разом з тим, можна казати про наявність спільних рис у моделі розвитку
Китаю, а також Індії одночасно і з новими індустріальними країнами, і з трансформаційними країнами Європи, і також із країнами-аутсайдерами. Разом з тим, є й специфіка, яка диктується розмірами Китаю й Індії. Китай вже серйозно претендує на роль лідера в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, яку традиційно відігравала Японія. Причому йдеться не тільки про валові параметри такої міждержавної конкуренції: вдовольнившись спочатку статусом технологічно наздоганаючої країни, Китай дедалі більше завойовує й технологічні ніші на ринку регіону та світу.

Щодо України, Росії та ряду інших нових незалежних країн, то їхня належність до очевидно тимчасової класифікаційної групи держав ставить їх перед історичним викликом: вони мають або наслідувати успіху лідерів ринкової трансформації, або деградувати до стану ресурсозабезпечених напівринкових країн (5-а група, причому це актуально для Росії) або до стану аутсайдерів (6-а група, входження до якої поки що реально загрожує
Україні). Щодо останнього, то про реальність зміни українського статусу свідчить те, що вже в 2001 році Світовий Банк разом з Киргизією і Беніном відніс Україну до найбідніших країн світу, причому Україна витіснила зі списку найбідніших країн світу той самий Китай. (Україна ж виявилася в списку найбідніших країн після того, як річний доход на душу населення в країні уперше опустився нижче за відмітку $750.) [[i]].

Виходячи зі сказаного, можна здійснити більш грунтовну оцінку можливих рішень щодо ділеми “Схід-Захід” для України.

Європейський вектор відкритої економіки України

Умовою розв`язання кардинальних проблем внутрішнього розвитку, необхідною складовою зовнішньої стратегії України постало питання про її ставлення до тих або інших міжнародно-економічних об`єднань та коопераційних, інтеграційних процесів. Виходячи з цього, особливий інтерес становить оцінка окремих географічних векторів зовнішньоекономічної орієнтації України, з яких європейський є особливо важливим.

Європейська інтеграція, яка із запровадженням на початку 2002 року євро перейшла у нову, більш високу якість (тільки запровадження нової грошової одиниці має принести виграш від 40 до 50 млрд. дол. щорічно, не кажучи про зниження інфляції, процентних ставок, податків, зменшення потреб підприємств в обігових коштах, стабілізацію фінансого сектора, зниження валютних ризиків, скороченню накладних витрат з обслуговання операцій, прискорення та здешевлення міжвалютних переказів), є важливим фактором формування відкритої економіки України. Адже європейська інтеграція не тільки виступає фактором прискорення економічного розвитку країн ЄС, але зумовлює зростання їх значення в міжнародній торгівлі, валютно-фінансових відносинах, перетворює їх на центр тяжіння геополітичних інтересів багатьох країн.

Зважаючи на пострадянські умови – неконкурентність технологічно відсталої промисловості, успадковану штучну однобічність зовнішньої орієнтації та транспортної інфраструктури, здатність України налагодити ефективне співробітництво з ЄС постала в 90-х роках та на початку нового століття індикатором її реального суверенітету. Дійсно, після здобуття
Україною державної незалежності поступова інтеграція в загальноєвропейські структури і налагодження багатосторонньої кооперації з ЄС постали її головними геостратегічними пріоритетами. Отримання Україною повноцінного членства в провідних континентальних економічних та політичних організаціях можна вважати необхідними передумовами найбільш органічної моделі реалізації її інтересів на світовій арені, перетворення на активного учасника життя світового співтовариства.

Згідно урядових програм розвитку економіки України, в результаті значної диверсифікації міжнародної торгівлі, близько 65-70% її об'єму до
2010 року буде припадати на країни «далекого зарубіжжя». І відносини з
Євросоюзом в цьому контексті розглядаються як базовий вектор геостратегічної реорієнтації.

Слід враховувати й стабільність моделі розвитку країн Європи. Так, за умов загострення фінансової кризи, від якої особливо постраждала Росія, не кажучи, навіть, про держави Азіатсько-Тихоокеанського регіону, відносна стабільність європейських країн може розглядатися як, до певної міри, стабілізуючий фактор через стабільність попиту на український експорт.

Відносини з ЄС та близькими до нього країнами набувають для України дедалі більшого геополітичного значення. Так, своєрідною “компенсацією” за експортні втрати машинобудівників та харчовиків України на ринках СНД постало збільшення експортних постачань продукції металургії до країн
Заходу, перш за все Західної Європи. Збільшилися експортні постачання олійного насіння, головними імпортерами якого з України є Нідерланди,
Іспанія. Зросли обсяги експорту органічних хімічних сполук в такі країни, як Фінляндія, Німеччина. Головним споживачем шкіряної сировини українського походження (а її експортні обсяги значно зросли) є Італія. Збільшилися обсяги експортних постачань одягу та предметів одягу до Німеччини та інших країн. Головним торговельним партнером України в торгівлі міддю та виробами з неї є та ж сама Німеччина.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: конспект изложения, решебник по английскому языку.





Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6 | Следующая страница реферата