Предыдущая страница реферата | 4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14 | Следующая страница реферата

На думку західних дослідників ринок лізингових послуг на Україні перебуває на ранній стадії розвитку, а «чистого» лізингу в Україні практично немає, є схожі за формою операції.

Більшість лізингових компаній виконують швидше ролі агентів або посередників між виробниками та споживачами обладнання, ніж повноцінних лізингодавців. Лізингові операції в основному фінансуються міжнародними постачальниками техніки, асигнування за рахунок внутрішніх джерел оцінюються лише на рівні $10 млн.

Експерти зазначають, що, попри наявність законодавчої бази, існуючі юридична, регулююча та податкова системи не сприяють розвиткові лізингу в
Україні, де сфера фінансових послуг помітно відстає від потреб, які нині значно зросли, промисловості й торгівлі. Загальна сума банківських кредитів стосовно ВВП замала: в Україні 1996 р. вона становила 5%, тоді як в розвинених країнах Європи -- понад 80% від ВВП.

Щоби придбати техніку для сільського господарства, промисловості, сфери послуг і будівництва, потрібні позики на термін від 3-х до 7 -- 10 років, що в Україні практично неможливо. Лише 12% кредитів, котрі надаються, можна, за українськими мірками, вважати довготерміновими (понад два роки). У країні відсутні альтернативні банківським кредитам джерела довготермінового фінансування, у зв'язку з чим у лізингових компаній виникають істотні труднощі.

Тим часом в умовах України лізинг є майже ідеальним механізмом для залучення техніки: порівняно з іншими формами інвестування він має безперечні переваги. Експерти підрахували, що обсяг ринку лізингу в Україні може становити 1630 млн. грн.

Для досягнення цього показника (за середнього рівня зростання 20% на рік) може знадобитися п'ять років. Природно, це станеться лише за умови створення найсприятливішого середовища.

Незважаючи на наявність законодавчого поля, фінансовий лізинг в
Україні пребуває в комі.

Першою перепоною для розвитку лізингу в Україні на думку фахівців є... той самий Закон «Про лізинг». Експерти пригадують, як важко було працювати у період до його прийняття. Але після, стало ще гірше: законодавство написане неохайно і містить помилки, насамперед методологічні.

Багато експертів зауважують некоректність визначень фінансового та операційного лізингу, казуси з термінологією, невідповідність нормативам з амортизації, суперечності з постановами Кабінету Міністрів.

Але головне, що заважає, -- це орієнтація документа на стару систему бухобліку з її основоположним принципом амортизації. Сьогодні амортизаційна політика уряду в сфері лізингу просто заперечує міжнародні стандарти бухобліку, що грунтуються на перекладенні всіх ризиків і винагород щодо права власності на лізингоодержувача. Світова практика лізингу взагалі не використовує такого терміну як амортизація.

На додаток до цього закладена в Законі «Про лізинг» амортизаційна планка в 60% вартості майна в лізингу призводить до того, що його амортизаційний термін значно перевищує п'ять років.

Це створює суперечності між відповідними постановами Кабінету
Міністрів, які ввели цю вимогу, і Законом «Про лізинг». Постанова Кабінету
Міністрів про збільшення терміну лізингу до семи років -- взагалі зі сфери абсурду: сьогодні і дворічні лізингові контракти -- велика рідкість.

Заважає і невпорядкованість процедури укладання лізингової угоди.
Міністерство юстиції її не регламентувало, а в Законі «Про лізинг» реєстрація лізингових договорів розглядається не як обов'язкова, а як можлива. Тим часом більшість експертів сходяться на думці, що правова некоректність Закону «Про лізинг» тягне за собою безліч ускладнень. По- перше, це отримання кількох кредитів під одну заставу, тривалі судові процеси тощо.

Проблема нотаріальної реєстрації договорів має й фінансовий підтекст.
Вартість цієї нотаріальної послуги (державне мито) сьогодні дорівнює 5% від вартості договору, що б'є і по лізингоодержувачу, і по лізингодавцю.
Натомість рекомендацій ввести пільгову ставку державного мита при реєстрації договорів лізингу уряд так і не підтримав.

Важко сказати, чи на благо й постанова Кабінету Міністрів про обмеження критичного імпорту, що є перепоною ввезенню за лізингом техніки з- за кордону через високе мито. Поки що результат один: споживач скутий у виборі нової техніки, попит на неї не задоволений, міжнародні кредитні лінії, які могли б супроводжувати лізингові операції (а це не просто гроші, це -- дешеві гроші), в Україну так і не йдуть.

Другою перешкодою на шляху впровадження лізингових схем в економіку
України є високі ставки за кредитними ресурсами комерційних банків. Щоб лізингова операція була ефективною і приносила хоч би мінімальний прибуток, кредитна ставка, за розрахунками фахівців, не повинна перевищувати 22%. А в нас тільки одна облікова ставка Національного банку України вдвічі вища за цю цифру. Як наслідок, за офіційною статистикою, майже 90% усіх кредитів, що їх надають вітчизняні комерційні банки, є короткостроковими, тобто наданими на термін до 12 місяців. Кредити, що були надані на термін понад 2 роки, можна перерахувати на пальцях, тоді як у світовій практиці мінімальний період дії лізингового проекту -- 4-5 років.

Але й банкірів можна зрозуміти. Через надзвичайно мінливі економічні та грошово-кредитні умови і попередня, і нинішня політика банків спрямована на мінімізацію ризику змін процентної ставки та неповернення кредитів, а отже, на короткострокові кредити.

Податкове законодавство, яке постійно змінюється, також не дозволяє спрогнозувати результат будь-якої лізингової операції. Крім того, воно часто спирається на стару інструкцію з бухобліку. Так, лізингодавець виявляється позбавленим права показувати амортизацію наданого в лізинг майна у витратах. Навіть нібито прогресивний захід -- зняття ПДВ за платежами з лізингу, якщо розібратися, призведе до того, що лізингодавець збільшить вартість майна на ті ж 20%.

Третій антилізинговий чинник -- неготовність до лізингових операцій як потенційних лізингодавців, так і лізингоодержувачів. За повідомленням представників Харківського лізингового фонду 95% директорів колективних сільськогосподарських підприємств абсолютно не розуміють, у чому полягає сутність лізингових операцій.

Неоднозначна відповідь і на інше важливе запитання: чи потребують підприємства в Україні лізингових послуг? Одне зрозуміло -- потенційний попит великий. Хоч би й тому, що знос обладнання в Україні сягнув 80%, а грошей усе одно немає і не буде, якщо працювати на старому обладнанні. А лізинг видається найпривабливішим механізмом реорганізації та переобладнання виробництва, бо має перед банківським кредитуванням дві істотні переваги:

1) зберігає право власності на активи;

2) безпосередньо пов'язує термін оплати лізингу зі здатністю генерувати кошти й терміном служби активів.

Але проблема навіть не в попиті: заявок від потенційних лізингоодержувачів достатньо. Ось тільки платоспроможним споживачем у кращому випадку є один із п'ятдесяти. Реально оцінити платоспроможність українського підприємства взагалі не видається за можливе.

Сьогодні на ринку фінансового лізингу України діють 16 лізингових компаній, що об'єднані у Всеукраїнську асоціацію лізингу «Укрлізинг».
Більшість із них -- банківські структури і лізингові компанії, створені промисловими організаціями для реалізації своєї продукції. Чистих лізингових угод сьогодні майже не існує, є безліч, які їх лише нагадують
(див. додат. № 1,2).

Для нормального розвитку індустрії лізингу в Україні на думку західних спеціалістів потрібно:

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: реферат, доклад на тему биология.





Предыдущая страница реферата | 4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14 | Следующая страница реферата