1.5. Історія геологічного розвитку.

В формуванні докембрійського фундамента в районі Середнього Побужжя прийнято виділяти період геоксинклінального розвитку з доскладчатою та складчатою стадіями і період платформенного розвитку (Усенко, 1962). Перший з вказанних етапів існування геосинкліналі характеризується стійким та довгим прогибом земної кори з накопиченням потужньої товщі теригенних пород синицьовської свити. Відкладення цього етапа представляють собою породи мергелисто-глинистої формації з перевагою суттєво глинистих осадів. На другомі етапі розвитку геосинкліналі стійке прогинання змінюється серією коливальних рухів, при загальній тенденції до спуску. Амплітуда цих рухів не була постійною, в зв’язку з чим літологія осадів відрізняється значною пестротою. З початковою фазою цього етапа зв’язана седимітація пород кошаро- олесандрівської свити, які відносяться до вуглисто- глинисто- пісчаної флітоїдної формації. В більш пізню фазу другого етапа, яка характеризується енергичним рухом на локальних ділянках, нокопичились напрацьовані осади. З данним етаплм розвитка потрібно зв’язувати появу глибинних розломів, по яким в земну кору упроваджувались базальтовий і перидотитовий розплави. В результаті кристалізації вказаних розплавів виникли парагенетичні асоціації основних і ультраосновних пород. З наступним етапом розвитку геосинклінальної зони пов’язано формування основної складчатості, в результаті якої виникла велика орогенна система. В той же час в результаті регіонального метаморфізма формуються гнейсові серії, а основні породи переходять в метабазити і ортогнейси. Складковий період розвитку геосинкліналі закінчується появою трахітоїдних інтрузинних гранітів.
В платформовий етап розвитка дохембрія, в основному оформлюється блокова його будова. Оновлюються глибинні розломи, з’являються нові дез’юнктивні порушення північно-східного і субширотного напрямку. На протязі усього палеозоя і раннього мезозоя досліджуємий район являвся ділянкою зноса. В юрський і особливо нижнє’меловое’ час встановилась найбільш сприятлива палеографічна обстановка для породоутворення. В межах вивчаємого района континентальні умови збереглись до верхньонеоцінового часу. В київському віці морський режим існував на всій площі района. Після відходу верхньонеоцінового моря весь район представляв собою сушу з перважним розвитком процесів денудації і лише в сармацькому віці мілководний морський басейн періодично захоплює південні ділянки дослідженої території. В местичному і поетичному віках значні ділянки південної і західної частин района все ще представляли собою опріснений басейн з розвиненою цельтовою областю.
В четвертинний часс накопичуються тільки континентальні відклади
(алювіальні, цедюніальні еодові).