Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8 | Следующая страница реферата

Виходячи з цих норм, можна зробити висновок, що певний крок в області правового регулювання діяльності громадян, направленої на припинення, попередження злочинів був зроблений.

Заходи щодо затриманню злочинця та захисні дії дуже схожі між собою.
Оборона і затримання мають активний характер і єдину мету – попередження і припинення нанесення шкоди інтересам, охоронюваним законом.
Відокремлювальна особливість заходів затримання та захисних дій перебує у тому, що перші мають більш широкі межі у часі, тобто право на необхідну оборону виникає в момент появи реальної загрози нападу, а право на затримання може виникнути до появи права на необхідну оборону
(приготування, замах).

Затримання і його місце у системі заходів обмеження свободи.

Затримання - короткочасне позбавлення волі особи, підозрюваного у здійсненні злочину, без санкції прокурора і постанови суду.

Затримання заподіює певні моральні страждання та істотні обмеження у правах (обмеження у спілкуванні, розпорядженні майном, пересування, підтвердження обшуку, підрив репутації, як у трудовому колективі, так і у суспільстві).

Враховуючи все це, необхідно пам'ятати, що до затримання треба вдаватися тільки у виняткових випадках і на вагомих підставах. Іншими словами затримання повинно бути законним і обгрунтованим.

При затриманні, протягом 72 годин господарем положення є міліція.
Підозрюваний, позбавлений юридичної допомоги з боку захисника, не може отримати тямущу юридичну пораду, дух його зломлен, нерідко людина знаходиться у повній розгубленності, особливо якщо він дійсно не винуват. А в результаті він дасть неточні показання, часто оговорює себе або подає неправдиву інформацію, яка перекручує обставини діла. у ст. 1 Положення про короткочасне затримання осіб, що підозрюються в здійсненні злочину, зазначені мета затримання:
1) З'ясування причетності затриманого до злочину;
1) Розв'язування питання про застосування до нього запобіжних заходів утримання під вартою;

Однак мета затримання визначені не зовсім точно, адже усі ці питання можна з’ясувати і без затримання (кінцево, коли людина затримана, то з'ясовувати їх більш зручно і легше). На мій погляд, цілі затримання необхідно формулювати у більш вузькому змісті. Тут можна заперечити, сказавши, що: щоб з’ясувати усіх ці питання необхідно певний час, а за цей час людина, якщо його не затримати може переховатися. Але співробітники міліції наділені певними професійними знаннями і досвідом, щоб швидко оцінювати людину, ситуацію і без помилок застосовувати рішення.

Мета затримання у деяких аспектах співпадають з цілями запобіжних заходів:

– Запобігання ухилення від дізнання, попереднього слідства і суду, припинення його злочинної подальшої діяльності та інше.

Поняття «обмеження свободи» складається з:
1) Покарання за здійснене правопорушення (позбавлення волі, як кримінальне покарання, адміністративний арешт, дисциплінарний арешт);
1) Превентивна процесуальна міра;
1) Примусове приміщення особи до медичного або виховної трудової установи, як міра захисту;
1) Примусове приміщення осіб у психіатрічні установи для проведення експертиз по кримінальним і цивільним справам; 1

Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та у порядку встановлених законом... 2
Однак у кримінально-правовому законодавстві немає такого запобіжного заходу як арешт, а говориться тільки про затримання і заключення під варту. При цьому не вимагається санкція суду або прокурора на затримання, тоді як для заключення під варту ця умова необхідна.

Щодо мого переконання, необхідно дозвіл суду або санкція прокурора і на затримання особи. А такі поняття як затримання і заключення під варту об'єднати одним поняттям - «позбавлення волі».

Було б доцільно розробити і впровадити у життя закон, який б регулював усі види обмеження свободи – підстави, строки застосування, а також суб'єктів їхнього застосування, гарантії прав громадян, підданих обмеженню свободи.

Кримінально-процесуальне затримання – не покарання і не штрафна санкція, а превентивна міра, що застосовується для припинення матеріально правового правопорушення, тільки тоді, коли особа обгрунтовано підозрюється у здійсненні злочину.

Деякі автори стояють на позиції, що «захоплення» і доставка повинні стати складниками кримінально-правового затримання і строки повинні обчислюватися з фактичного позбавлення людини волі. Затриманий не повинен розплачуватися за те, що його так довго доставляли у органи міліції.

Сьогодні ж захоплення і доставка осіб, що підозрюються у здійсненні злочинів немов би «нічийна зона», бо вони напряму не регламентовані кримінально-процесуальним правом.

Кримінально-процесуальне затримання звичайно передує обранню запобіжного заходу. «Звичайно», тому що згодом міра припинення може бути не обрана або не пов'язана з заключенням під варту.

Якщо міра припинення не обрана або не пов’язана з позбавленням волі, утриманням під вартою, той час затримання повинно включатися у строк покарання у співвідношенні 1:1, якщо покарання – позбавлення волі; 3:1, якщо покарання – виправні роботи.

Глава 2 Кримінально-правова характеристика інституту затримання злочинця.

Ознаки, що характеризують затриману особу – особа,яка почала скоювати або скоїла злочин. Так, одним з головних ознак затримання є те, що затриманим може бути тільки злочинець. Мені здається, що таке формулювання не зовсім правильне. По-перше, тільки суд визнає винність людини у здійсненні злочину і таким чином зводить його у ранг «злочинця», іншими словами не всякий, що скоює суспільно-небезпечний вчинок, є злочинець. По- друге, не кожний, що скоює суспільно небезпечний вчинок є суб'єктом злочину
(злочин скоює малолітній, неосудний). На мій погляд, замість терміну злочинець підійшов б термін «особа, що скоїла суспільно небезпечний вчинок».
Друга ознака – особа, що скоїла суспільно небезпечний вчинок повинна бути явною (очевидною). Іншими словами, особа, здійснююче затримання, повинно бути твердо переконана, що іменно дана особа, скоїла дане правопорушення.
Переконання повинно будуватися не на теорії і здогадках, а на підставі чітких даних. Висновок громадянина про здійснення очевидного злочину повинен грунтуватися на єдності двох умов: 1) його обізнаність про заборону того або іншого вчинку кримінальним законом;
2) наявність інформації про те, що даний злочин скоєний або скоюється.
Тільки за наявностю цих умов зводиться до мінімуму можливість помилки.

Підстави затримання.

Одним з гарантів недоторканості і свободи особи є та, що особа, яка підозрюється у здійсненні злочину, може бути затримана тільки у випадках передбачених законом. Є строго регламентовані кримінальним і кримінально- процесуальними кодексами підстави затримання громадянина. Ці підстави ніщо інше, як набір певних «доказуючих ситуацій», що за наявностю хоча б однієї з них, на думку законодавця, достатньо, що б запідозрити особу у здійсненні злочину і затримати його.

Розглянемо кожне з, означених у законі, підстав:
1. Особу застигнута при здійсненні злочину або безпосередньо після його здійснення.

Як правило, службові особи, орган дізнання, попереднього слідства або прокуратури рідко застигають особу при здійсненні злочину. Тому дана підстава адресована особам, що здійснюють фактичне затримання особи
«захват».

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: чехов рассказы, решебник 8.





Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8 | Следующая страница реферата