Розділ І. Становище України на початку 20-х років.

Нова економічна політика та її законодавче оформлення.

Зовнішньоекономічна політика України.

Наприкінці 20-го - початку 21-го року стало зрозуміло, що ідеї більшовиків про перемогу світової пролетарської радянської революції в реальному житті зазнали повного краху. Радянські республіки потрапили у міжнародну ізоляцію з повністю зруйнованими першою світовою і громадянськими війнами промисловістю та сільским господарством. Вихід з цього становища шукали в становленні мирних відносин з капіталістичними країнами. Деякі зрушення в цьому напрямку мали місце. Так, 7 грудня 1921 року було підписано угоду між РСФРР і УСРР, з одного боку, та Австрією - з другого, про встановлення економічних та торгівельних відносин, а 21 січня
1922 р. укладено договір про дружбу між УСРР і Туреччиною. На початку 1922 р. було оголошено про ухвалене в Канах рішення Верховної Ради скликати в
Генуї конференцію з участю радянської Росії та Німеччини для врегулювання економічних і фінансових проблем. Оскільки інші радянські республіки на конференцію не запрошувалися, вони доручили делегації РСФРР від їхнього імені укладати й підписувати міжнародні договори та угоди.

Внутрішнє становище України.

Зрозуміло, що ці та інші зовнішньополітичні акції не могли скільки- небудь глибоко змінити внутрішнє становище в України. На початку 20-х років воно було дуже складним. Загальні збитки за воєнні роки склали 10 млрд золотих карбованців. Найбільших руйнувань зазнала важка промисловість. В
Донбасі до початку 1920 року понад 600 шахт було затоплено. Занепав залізничний, річковий, морський транспорт. Значних руйнувань зазнали легка та харчова промисловість.

У скрутному становищі перебувало сільське господарство республіки.
Його стан ускладнювался продовольчою розверсткою і забороною торгівлі селянам. У 1921 р. в республіці було вироблено лише 25% довоєнного збору.
Розруха в сільському господарстві призвела до голоду.

Незважаючи на кризовий стан у сільському господарстві, повну незацікаленість хліборобів у розширенні виробництва, більшовицьке керівництво не відмовлялося в кінці 1920 р. від воєнно-комуністичної доктрини, продовжуючи продрозверстку за допомогою озброєних робітничих і червоноармійських загонів. У відповідь на це селяни почали чинити збройний опір. По всій Україні поширювався селянський рух, який офіційна пропаганда називала "політичним бандитизмом".

Нова економічна політика (НЕП).

Дедалі очевиднішою ставала потреба якнайшвидче змінити економічну політику, яка грунтувалася на засадах воєнно-комуністичної доктрини.
Реальний перехід до нової економічної політики (непу) в радянських республіках, у тому числі і в УСРР, розпочався після ухвали Х з'їздом
РКБ(б) (березень 1921 р.) рішення "Про заміну розверстки натуральним податком", яке лягло в основу цілої низки законодавчих актів, прийнятих державними органами РСФРР, а потім продубльованих в УСРР. Так, надзвичайна сесія ВУЦВК V скликання ухвалила 27 березня 1921 р. постанову "Про заміну розверстки натуральним податком". Податок був значно меншим у порівнянні з продрозверсткою. 29 березня 1921 р. Раднарком УСРР прийняв постанову про
"Про натуральний податок на зернові продукти", яка заздалегідь визначала селянам розмір податку на зернові продукти врожаю 1921/1922р. 28 травня
1921р. Раднарком УСРР прийняв постанову "Про натуральний податок на хліб, картоплю та олійне насіння". Відповідно до цієї постанови розмір податку визначався для кожного господарства окремо і обчислювався залежно від врожаю в певній місцевості та від кількості ріллі і числа їдців у господарстві. З метою зацікавлення селян у швидкому виконанні зобов'язань перед державою та розгортання товарообміну Раднарком УСРР 19 квітня 1921 р. видав постанову про вільний обмін, купівлю та продаж сільськогосподарських продуктів, що залишалися у селян після виконання податку, а також фабрично- заводських і кустарних виробів. Рішення про скасування продрозверстки і запровадження натурального податку стимулювало розвиток сільського господарства. Селянин знав заздалегідь, що в нього не будуть вилучатися лишки, а існуватиме певний податок: лишками він зможе розпоряджуватися на свій розсуд, зокрема обмінювати їх на необхідні для дальшого піднесення свого господарства промислові товари. Згодом уряд прийняв ще ряд законодавчих актів, котрі стимулювали відбудову сільського господарства.
Серед них важливе значення мала постанова ВУЦВК від 19 квітня 1922 р. "Про відбудову та зміцнення сільського господарства України". В ній накреслювалася програма деякої допомоги селянам. Провідне місце серед правових актів у галузі сільського господарства посіда земельний кодекс
УСРР, затверджений ВУЦВК у листопаді 1922 р. Відбудові сільського господарства сприяли заходи, передбачені декретом ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 19 травня 1923 р. про запровадження єдиного сільськогосподарського податку до грошового. Радянський уряд неухильно проводив у законодавстві трерду класову політику, підтримуючи бідноту. Так, захищаючи бідні верстви селянства, ВУЦВК 8 липня 1922 р. прийняв постанову "Про визнання недійсними кабальних угод на хліб", 1 листопада 1922 р. "Про продовження строку для закріплення майна, відібраного комнезамами". Схвалюючи податкове законодавство, уряд основний тягар податків перекладав на заможні верстви сільського населення.

Запровадження засад непу в сільському господарстві України позитивно впливало на його відбудову. У 1925 р. загальна посівна площа в Україні сягнула довоєнного рівня. Такого ж рівня досягла і середня врожайність сільськогосподарських культур.

Складалися сприятливі умови для відбудови і розвитку промисловості, в тому числі важкої. Але слід було негайно реорганізувати на засадах непу управління націоналізованою промисловістю, надати державним підприємствам господарсько-оперативної самостійності і перевести їх на господарський рахунок. Це пов'язувалося з тим, що реальний перехід до нової економічної політики вимагав функціонування ринку і ринкових відносин. Уже восени 1921 р. радянська держава використовувала товарно-грошові відносини.

Під час впровадження непу поруч з розгортанням ринкових відносин відбувався процес організації планового господарства, формувалася система планових органів. 28 вересня 1921 р. ВУЦВК України і Раднарком УСРР створили Українську економічну раду. У положенні про цей орган вказувалося, що він створювався при Раднаркомі УСРР для об'єднання, систематичного узгодження, планового керівництва, регулювання і контролю роботи економічних наркоматів УСРР, уповноважих наркоматів РСФРР. УЕР була найвищим господарським органом на території України. Почали створюватися губернські економічні ради, а 28 вересня 1921 р. було прийняте положення про ці ради. Одним з найголовніших завдань економічної ради було створення єдиного господарського плану. Для реалізації цього завдання при економіічній раді була заснована Українська державна загально-планова комісія (Укрдержплан). 10 квітня 1925 р. уряд УСРР прийняв нове "Положення про державну планову комісію УСРР". На відміну від попереднього положення, згідно з яким Держплан УСРР підлягав економічній раді, за новим положенням
Держплан УСРР переходив до відання Раднаркому УСРР. Це, безумовно, підвищувало роль і значення Держплану республіки в системі державних органів, пидсилювало планові засади у керівництві народним господарством.
Слід зазначити, що уряд лишав за собою контроль не тільки за важкою промисловістю, а й за такими "командними висотами" в економіці, як банки, транспорт, зовнішня торгівля.

Щоб прискорити відродження промисловості і налагодити обмін між нею і сільським господарством, велику кількість дрібних підприємств держава передала в оренду організаціям (комнезамам, кооперативам, артілям), а також приватним особам, у багатьох випадках - колишнім власникам цих підприємств.
Таким чином, з переходом до непу створювалися умови для виникнення в
Україні так званої нової буржуазії: орендарів, приватних торгівців, комісіонерів та ін. Для підприємців-приватників узагальнюючим стало слово
"непман". Але в цілому економічні позиції непманів завдяки застосовуваним владою різноманітним обмеженням (економічним і адміністративним) були слабкими. Так, на відміну від державної промисловості приватнокапіталістичні підприємства останніми роками відбудовного періоду занепадали. Наприкінці відбудовного періоду в кам'яновугільній, металургійний і цементній галузях промисловості не залишилося жодного приватного підприємства. Таке становище значною мірою було пов'язане з політикою радянської влади стосовно приватних осіб в економіці. Намагаючись не допустити значної концентрації приватного капіталу, держава активно втручалася в приватногосподарський сектор, використовуючи податки.

Запровадження принципу госпрозрахунку викликало необхідність перегляду ряду найважливіших інститутів трудового права, в першу чергу скасування трудової повинності і трудових мобілізацій, а також системи оплати праці. Замість зрівнялівки в постачанні, що існувала в роки
"воєнного комунізму", поступово впроваджувався принцип оплати за кількістю і якістю праці. В Україні був прийнятий ряд законодавчих актів, спрямованих на вдосконалення системи заробітної плати.

Одним з найголовніших складових елементів нової економічної політики була торгівля. Тому не випадково держава значну увагу приділяла законодавчому регулюванню торгівлі, як державної, так і приватно. Тільки за період 1923-1924 рр. були прийняті такі правові акти в галузі торгівельного законодавства: постанова ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 3 січня 1923 р. "Про купівлю-продаж вроздріб із розстрочкою платежу", яка мала особливе значення для сільського населення, бо давала змогу селянам купувати на пільгових умовах сільськогосподарські машини; положення Раднаркому УСРР від 23 лютого
1924 р. "Про товарні біржі", котре визначало структуру бірж; постанова
ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 14 березня 1924 р. "Про боротьбу з дорожнечею", що мала на меті зниження цін; "Інструкція про торгівлю", яка визначала коло осіб, які мали право торгувати; постанова Раднаркому УСРР від 26 вересня
1924 р. "Про фірму", що встановлювала порядок функціонування фірм і самий зміст поняття фірми; постанова Раднаркому УСРР від 2 жовтня 1924 року "Про торговельний реєстр", яка вимагала від усіх торговельних і промислових підприємств реєструватися в органах НКВТ УСРР.

У той час, коли розвиток державної і кооперативної торгівлі державними органами стимулювався, регулювання приватної торгівлі з боку держави було непослідовним і значною мірою зводилося до її всілякого обмеження і витіснення. Основними методами впливу з боку держави на приватний ринок були: вилучення деяких видів торгівлі з приватної сфери, монополізація в руках держави торгівлі цілим рядом об'єктів; податкове обкладання торгівлі і обмежене кредитування; економічне регулювання торгівлі шляхом виходу державних торговельних органів на вільний ринок й використання методів конкуренції і т.д.

Для стримання намагань приватних торгівців порушити встановлені законодавством рамки держава активно використовувала судові і адміністративні органи. Під час непу значну роль у посиленні регулюючого впливу на ринок з боку держави відігравало використання такої форми організації обміну, як біржа, яка обмежувала приватний обіг, сприяла впровадженню планових засад у розвиток товарообігу. В руках урядових установ і держторговельних організацій біржі ставали одним з найбільш дійових важелів із обліку й контролю приватної торгівлі. В Україні формування біржового торгу припадає на 1923 р. Велике значення у зміцненні товарообігу та господарських зв'язків мала ярмаркова торгівля. У грудні
1922 р. Раднарком УСРР прийняв постанову "Про порядок відкриття ярмарок".

Дискримінаційні заходи держави стосовно приватної торгівлі негативно впливали на її стан. Так, вже у 1925/1926 рр. частка приватного капіталу в оптовому товарообігу знизилася до 5,8%. Але в роздрібній торгівлі в перші роки непу приватний капітал займав сильні позиції. Так, за 1922/1923 операційний рік 96,3% роздрібної торгівлі перебувало в руках приватного капіталу.

Перехід до нової економічної політики супроводжувався зміцненням таких галузей державного господарства, як фінанси і кредит. Нормалізації економічного становища України значною мірою сприяла грошова реформа. У жовтні 1922 р. уряд увів банківські білети (червінці), що забезпечувалися золотом, валютою, ходовими товарами. Але сталий червінець спочатку обслуговував тільки потребі оптової торгівлі і розрахунки між державними установами та підприємствами. У роздрібній торгівлі і сільському господарстві продовжував функціонувати несталий радзнак, що за відсутністю інших ресурсів використовувався державою для покриття бюджетного дефіциту.
Із зміцненням змички між промисловістю і сільським господарством, із поліпшенням фінансового становища держави виникла можливість завершити реформу. У лютому 1924 р. згідно з декретом ЦВК і Раднаркому СРСР і обіг надійшли державні казначейські білети вартістю 1, 3, 5 крб. золотом.
Радзнак було вилучено повністю.

На рубежі 1925-1926 рр. закінчувався так званий "відбудовний період", коли в економіці на засадах непу в республіці, як і в цілому в СРСР, були здобуті певні успіхи. Це пов'язувалося з рішеннями XIV з'їзду ВКП(б)
(грудень 1925 р.). Реалізація накреслених більшовицькими з'їздами програм призвела до згортання непу.

XV з'їзд ВКП(б) затвердив директиви першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР, розрахованого на 1928/1929 -
1932/1933 господарські роки. У травні 1929 р. проект першого п'ятирічного плану затвердив V Всесоюзний з'їзд Рад. В УСРР перший п'ятирічний план розвитку народного господарства затвердив ХІ Всеукраїнський з'їзд Рад (7-15 травня 1929 р.). Восени 1929 р. за ініциативою Сталіна було взято курс на
"великий перелом", тобто невпинне підвищення показників першого п'ятирічного плану в галузі індустріалізації і колективізації сільського господарства.

Корективи до прийнятого V Всесоюзним з'їздом Рад першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства країни внесла верхівка ЦК ВКП(б) на чолі зі Сталіним без погодження з верховним органом влади - з'їздом Рад
СРСР. Наслідки здійсненого наприкінці 1929 р. під тиском Сталіна і його найближчого оточення повороту для народного господарства і долі мільйонів громадян виявилися надто тяжкими. Таке "підхльостування" індустріалізації обернулося невиконанням основних завдань п'ятирічки. На початку 30-х років було повністю покінчено з приватним капіталом в економіці. Процес витіснення непманів найбільш активно відбувався протягом 1928-1929 рр.
Одним з основних засобів тиску на приватний капітал в народному господарстві України була жорстка податкова політика радянської влади. Але використовувалися й запозичені від епохи "воєнного комунізму" примусові заходи, наприклад, під час хлібозаготівельної кампанії 1928 року. До селян
- власників хліба, які ухилялися від здачі хлібних лишків за державними цінами, органи влади застосовували надзвичайні заходи, зокрема притягували до кримінальної відповідальності. Згортання непу негативно позначалося на найважливішій системі економічних відносин - відносин між містом і селом.

Повною відмовою від засад непу в сільському господарстві було проведення суцільної колективізації, яка розпочалася наприкінці 1929 р., що фактично означало початок реставрації воєнно-комуністичної політики. З метою забезпечення успіху цієї небувалої в історії людства акції партійно- державна верхівка на чолі зі Сталіним протиставила найбідніші верстви села найзаможнішим та експроприювала останніх під гаслом "ліквідації куркульства як класу" і "загострення класової боротьби". Наслідки колективізації були жахливими. Накладена на колгоспи безрозмірна продрозверстка, жорстка регламентація їхньої господарської діяльності тощо призвела до глибокої деградації продуктивних сил села й нарешті - до голоду початку 30-х років.

Зі згортанням непу створювалася суворо централізована командно- адміністративна система керівництва народним господарством України. Новий господарський механізм грунтувався на директивному плануванні, а не на економічних засадах.