Предыдущая страница реферата | 10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20 | Следующая страница реферата

Під час шлюбу подружжям В. І. та Н. Л.І. Самощенків було споруджено будинок і зареєстровано на ім'я чоловіка — Самощенка В. І. Через деякий час подружжя припинило шлюб, майно (в тому числі і домоволодіння) розділено не було. Самощенко вирішив подарувати свою половину племіннику. Однак нотаріус відмовив у посвідченні договору на дарування половини будинку, бо у правоустановчом) документі власником всього будинку було вказано
Самощенка В. І., який і не приховував, що фактично він є власником лише половини. Його колишня дружина не згодна була провести розділ позасудовим шляхом. Самощенко В. І. звернувся з позовом до суд. Представник Н.
М.Самощенка під час підготовки справи до судового розгляду посилався на незаконність виниклого процесу, бо між сторонами був відсутній спір про право. Суд на цій підставі припинив судочичство, вказавши, що справа не підлягає розгляду в судових органах в зв'язку з відсутністю спору про право.[37]

Я вважаю, що в даному випадку суд діяв неправильно. Пасивне ставлення відповідача в даному випадку служило перешкодою для позивача у здіиснелні його пава, і суд повинен був по суті вирішити дане питання.
Слід відзначити, що у подібних випадках Верховний Суд СРСР займав інколи протилежну позицію.

Б. Процесуальні заперечення відповідача проти виникнення процесу можуть стосуватися випадків недодержання позивачем установленого для даної категорії справ попереднього позасудового розв'язання спору.

Ці заперечення відповідача мають певні межі. Передусім з приводу цих підстав відповідач може заперечувати проти виникнення процесу, якщо для даної категорії справ законом встановлено цей позасудовий порядок. Всі ці випадки передбачені спеціальними нормативними актами і довільно вирішуватися це питання не може. Так, у практиці відомі випадки, коли відповідач вказує на необхідність позасудового урегулювання спору, вимагає визнання процес неправомірним, хоча закон для цієї категорії справ позасудового порядку урегулювання спору не встановлює Так, наприклад, в практиці відомі випадки закриття справи за клопотанням відповідача з посиланням на неправомірність вининення процесу.

До Шевченківського районного народного суду надійшла заява від громадянки Зембицької до подружжя Будник про виселення їх через неможливість спільного проживання. Суд закрив судочинство, вказавши, що дана справа виникла в суді неправомірно, бо позивачка до звернення з позовом у суд не зверталася з подібними вимогами до товариського суду[38].

Для правильної конструкції заперечення на цій підставі відповідач у своїх доказах повинен вказувати, що хоча позивач, можливо, і виконав вимогу закону про позасудовий порядок урегулювання спор), але звертався до того органу, у який слід було б.

Помилкове визначення органів, до яких позивач має звернутися для досудового врегулювання спору, виникає іноді в позовах за участю транспортних організацій. Симферопольський міжколгоспбуд звернувся до суду з позовом до Ільвенського рейду тресту «Камлісосплав» і Західно- уральському управлінню по постачанню та збуту лісоматеріалів про стягнення
1989 крб. за нестачу лісу. Пред'явлені міжколгоспбудом претензії були залишені Ільвенським рейдом і Західно-ураліспостачзбутої незадоволеними.
В судовому засіданні представник відповідача вказав, що позивач повинен був пред'явити претензію і до транспортних організацій. Погоджуючись з доказами відповідача, суд визнав виникнення процесу неправомірним і залишив позов без розгляду[39].

Недодержання попереднього, досудового порядку рішення окремих питань зустрічається іноді і у справах про потраву посівів. Городоцький районний народний суд Хмельницької області вирішив по суті позов радгоспу їм.
Жданова про стягнення 648 крб. збитків, у зв'язку з потравою птицею посівів ячменю. Неправомірність виникнення процесу полягає тут в тому, що питання про відшкодування збитків у зв'язку з потравою посівів повинно було спочатку бути розв'язаним виконкомом місцевої Ради. Тому суди мають право приймати такі позови лише у випадку відмови від виконання рішення виконкому[40].

Послідовно провадиться у життя судовою практикою і вимога закону про необхідність додержання попереднього позасудового порядку, вирішення спорів, які випливають з трудових правовідносин.

Галай та інші працівники позавідомчої охорони звернулися до суду з заявою про стягнення з підприємства процентної надбавки за вислугу років.
Суддя відмовив у прийнятті позовної заяви, оскільки дане питання не розглядалося комісією по трудових спорах. Судова колегія у цивільних справах Верховогого Суду РРФСР за скаргою позивачів у своїй ухвалі вказала, що обов'язковим первинним органом по розгляду трудових спорів, крім спорів про відновлення на роботі, є комісії по трудових спорах. Таким чином, законом встановлено для даної категорії справ обов'язковий позасудовий порядок їх розгляду.

Отже, процесуальні заперечення відповідача про правомірність виникнення процесу визначаються, передусім, тим, що такий порядок має бути додержаний і що позивач звертався саме до потрібного органу. У процесуальній літературі досить детально розглядалося питання про вплив строку на додержання позасудового порядку урегулювання спору. Це питання має велике практичне значення для розв'язання питань позасудовим порядком.

Однак для заперечення відповідача проти правомірності виникнення даного процесу він значення не має[41].

В. Певне місце у судовій практиці займають процесуальні заперечення відповідача проти виникнення процесу у зв'язку з поданням позивачем тотожнього позову.

Цивільний процесуальний закон (ст. 136 ЦПК) припускає це процесуальне заперечення відповідача, якщо вже є рішення суду по цьому позову або ухвала суду про відмову від позову, а також мирова угода по ньому.
Необхідно передусім звернути увагу на деяку неточність п. З ст. 136 ЦПК .
Згідно з п.З 136 ЦПК відповідач може заперечувати проти пред'явленого позову лише тоді, коли за цим позовом рішення або ухвала суду вступила у законну силу.

Вступ рішення або ухвали у законну силу не може тут мати вирішального значення, бо вже той факт, що дана справа розглянута і вирішена судом, є підставою для відповідача заперечувати проти повторного пред'явленого позову. Предметом доказу у відповідача по цих запереченнях має бути тотожність позову. Теорія цивільного процесуального права чітко визначає ознаки тотожнього позову: одні й ті ж сторони, та ж сама підстава і той же предмет позову. Перша ознака (тотожність сторін) звичайно в практиці особливих труднощів не викликає. Відповідачу легко довести у своїх запереченнях те, що позов до нього був пред'явлений саме цим позивачем. Однак в практиці і тут іноді зустрічаються спірні питання.

Громадянин Фесенко Б. П. пред'явив позов про виселення наймача
Зарубіна Н. І. у зв'язку з неможливістю з ним спільного проживання.
Народний суд позов задовольнив. До виконання рішення позивач Фесенко Б. Н. помер. Рішення не було виконане. Через два роки такий же позов пред'явила дружина померлого Фесенка Н. В. За запереченнями відповідача суд закрив провадження справи в суді, посилаючись на те, що тотожній позов був уже розглянутий судом, отже, процес по другій справі виник незаконно. За скаргою позивачки касаційна інстанція скасувала ухвалу суду і вказала, що другий позов не є тотожнім першому. Хоча позивачка як спадкоємець померлого по суті заявила такий же позов, стороною у справі є інша особа, а тому суд був зобов'язаний розглянути справу по суті. Заперечення відповідача тут були безпідставними[42].

Тотожній позов за суб'єктивним складом передбачає, що такими є позови, у яких той самий позивач і той самий відповідач. Якщо у новій справі сторони міняють процесуальне положення, такі позови тотожніми визнавати не можна. Тому слід погодитись з думкою авторів Науково-практичного коментаря ЦПК, які вважають, що позов особи про анулювання запису батьком дитини не повинен розглядатися як тотожній, якщо вже відбулося рішення суду про стягнення з цієї особи аліментів [43]. Передусім, сторони тут займають процесуальне становище (відповідач за первісним позовом став позивачем). Більше того—діюче сімейне законодавство позв'язує можливість звернення до суду з позовом про анулювання запису батьком дитини лише із закінченням певного строку. Та й природа цього строку матеріально- правова, не впливає на можливість виникнення процесу по справі.

Звичайно у судовій практиці суди чітко визначають тотожність підстав позову — повний збіг юридичних фактів, з яких позивач висуває свої вимоги.
Однак і тут в практиці судів зустрічаються помилки, коли суди при визначенні тотожності підстав позову не враховують строку, який істотно змінює підставу позову. Наприклад, суд виносить рішення про відмову у позові про розірвання шлюбу. Через деякий час позивач знову звертається з цим же позовом до суду про розлучення. Суди відмовляють іноді у прийнятті заяви, посилаючись на тотожній позов. З такою практикою погодитися не можна, бо закінчення певною строку (за інших однакових підстав позову) по суті змінює цю підставу (із закінченням строку поглиблюється або стирається розлад в сім'ї)[44].

Нарешті, заперечуючи проти виникнення процесу за тотожнім позовом, відповідач повинен довести тотожність предмету позову, тобто матеріально- правова вимогу, пред'явлену до нього позивачем. Це питання не створюватиме труднощів для судової практики, якщо під предметом позову ми розумітимемо матеріально-правову вимогу позивача до відповідача[45]. Якщо ж під предметом позову розуміють іноді спірні матеріально-правові відношення
[46], це багато в чому ускладнює питання відмежування одного позову від іншого.

З питанням неможливості нового розгляду тотожніх позовів пов'язана проблема співвідношення компетенції народних і товариських судів, преюдіційна сила актів товариського і народного суду. Ст. 136 ЦПК дає передумову для заперечення відповідача проти виникнення процесу, вказуючи на неприпустимість одночасного знаходження у судочинстві тотожніх позовів.

Практично навіть важко собі уявити, щоб в одному й тому ж суді знаходилися два тотожніх позови. Однак, практика ставить життєво-важливе питання: чи може відповідач заперечити проти пред‘явленого до нього позову у народному суді, якщо подібна вимога знаходиться вже у судочинстві товариського суду. Відповідь на це питання має бути лише позитивною. У даному випадку маються на увазі вимоги, які можуть розглядатися за правилами альтернативної підвідомчості. І якщо вже позивач (заявник) скористався правом вибору і звернувся або в суд, або в товариський суд, він не порушуючи цієї альтернативи, не може з даною вимогою звернутися в суд
(якщо до цього пред'явив вимогу товариському суду). Дальша демократизація нашого судочинства, посилення ролі громадськості у розгляді і розв'язанні цивільних справ надають особливого значення рішенням товариських судів з точки зору їх винятковості. На підставі ст. 136 ЦПК відповідач може заявляти процесуальне заперечення проти процесу, якщо вимога позивача розглянута товариським судом і товариський суд у межах своєї компетенції виніс по ній рішення.

Отже, рішення товариської суду має ознаку винятковості лише за певних умов[47].

На відміну від актів судових органів, які завжди мають ознаку винятковості, рішення товариських судів мають таку ж ознаку, якщо вони винесені судом у межах його компетенції. Якщо ж товариський суд перевищує свою компетенцію, рішення його вважається юридичне недійсним і не перешкоджає розглядові даної справи народним судом.

Важливою особливістю винятковості рішення товариського суду є і те, що народні суди можуть розглядати цивільні справи, не чекаючи перегляду, в установленому законом порядку рішень товариського суду[48].

Цим правилом дещо ускладнюється заперечення відповідача, бо він мусить довести, що товариський суд при розгляді справи вийшов за межі своєї компетенції. Змінюється предмет доказу відповідача тоді, коли товариський суд розглянув і розв'язав підвідомчу йому справу, але розв'язав її неправильно. У цьому випадку у позивача з'явиться, право звернутися в суд лише після перегляду рішення товариського суду. Відповідач і повинен довести незаконність або необґрунтованість рішення товариського суду.
Своєрідністю заперечення відповідача з даних питань є і те, що він не може заперечувати проти виникнення справи в народному суді із посиланням на те, що дана справа підлягає розгляду в товариському суді. Свого часу в судовій практиці було багато помилок в цьому питанні, усуненню яких сприяло керівне роз'яснення Пленуму Верховного Суду СРСР Пленум вказав, що цивільно-правові спори підвідомчі товариським судам, підвідомчі і судам[49].

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: шпоры по управлению, доклад по биологии.





Предыдущая страница реферата | 10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20 | Следующая страница реферата