Зміст

|Форми права |2 |
|Типи права |4 |
|Право як спеціальне соціальне явище |6 |
|Взаємозв’язок права і держави |8 |
|Права людини: визначення, поділ |9 |
|Права нації: визначення, поділ |11 |
|Функції права |12 |
|Список використаної літератури |13 |

Форми права

Форма права - це державно-офіційні способи закріплення і зовнішнього прояву правових норм,щозасвідчують їх загальнообов"язковість.
Розрізняють такі форми права:
1) правовий звичай - санкціоноване державою звичаєве правило, що має загальнообов"язковий характер та гарантоване його примусовою силою;
2) релігійно-правові норми - санкціоновані державою церковні канони та інші норми, яким надається загальнообов"язковий характер;
3) правовий прецедент - судовеабо адміністративнерішення по конкретній юридичній справі, якому надається обов"язковезначення при розвязанні всіх наступних аналогічних справ;
4) нормативно-правовий акт - письмовий документ компетентного органу держави, вякому закріплено правила поведінки загального характеру, що забезпечується державою;
5) нормативний договір - правило поведінки загального характеру, що встановлюється за взаємною домовленістю кількох суб"єктів і забезпечується державою;
6) міжнародно-правові акти - норми міжнародного співтовариства, які з санкції держави поширюються на її туриторії.

Основним джерелом права України є нормативно-правовий акт. Це пояснюється тим, що івн дає можливість: n найбільш чітко сформулювати зміст прав тв обов"язків; n відносно швидко довести зміст до адресатів норми; n створити умови до адекватного розуміння і застосування норми; n оперативно змінювати чи відміняти норму; n здійснювати систематизацію норм і полегшити користування ними.

Існують внутрішні та зовнішні форми права. Внутрішня форма права характеризується відповідною сукупністю правових норм, що об’єднуються в інститути, підгалузі і галузі права.

Інститут права: n певна сукупність правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини, зв’язані між собою як самостійна відокремлена група; n сукупність норм права, таких суттєвих і самостійних, що утворюють окремий інститут права в межах комплексної галузі права; n сукупність правових норм, що регулюють окремий вид чи рів суспільних відносин і становлять відокремлену частину галузі права.

Ознаки інституту права: наявність сукупності нормативних приписів; юридична однорідність названих приписів; об’єднання правових норм стійкими закономірностями і зв’язками, які відбиваються в юридичних приписах і в цілому в юридичній конструкції.

Підгалузь права – об’єднання інститутів права в межах конкретної галузі права, яке містить загальний і предметний інститути чи їхні асоціації.

Галузь права – це сукупність правових норм (приписів) інститутів права, що регулюють певну сферу суспільних відносин у межах конкретного предмета і методу правового регулювання з урахуванням принципів і завдань такого регулювання.

Серед нормативно-правових актів розрізняють закони і підзаконні акти.

Закони - нормативні акти вищого представницького органу влади, що регулюють найбільш важливі суспільні відносини і мають найвищу юридичну силу що до інших нормативно-правових актів.

Підзаконні закони - це акти компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до його положень і на його виконання. До їх числа належать: n укази Президента України; n постанови Верховної Ради України та її Президії; n декрети та постанови Кабінету Міністрів України; n Ради Міністрів Республіки Крим; n рішення, нормативні ухвали місцевих Рад народних депутатів; n Інструкції, вказівки та накази керівників міністерств і державних відомств України; n рішення виконкомів місцевих Рад; n накази та інструкції адміністрації підприємств, установ та організацій.

Норма права має внутрішню структуру, яка виражається в її внутрішньому поділі на окремі елементи, що зв’язані між собою: гіпотезу, диспозицію і санкцію.

Гіпотеза – частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься в диспозиції.

Диспозиція – частина норми, що містить суб’єктивні права та юридичні обов’язки, тобто само правило поведінки.

Санкція – така частина норми права, в якій подано юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованого в диспозиції.
Санкції можіть бути каральними (штрафними), відновними чи заохочувальними
(позитивними).

Диспозиції, гіпотези та санкції за складом поділяються на прості, складні та альтернативні, а за ступенем визначеності змісту – на абсолютно чи відносно визначені.

Типи права

Об’єктивне та суб’єктивне право.

Право - це соціальне явище, що може розглядатись як єдність об'єктивного і суб'єктивного.

Об'єктивним правом вважається тому, що воно, хоча і є соціальним явищем, дано людям як реальний факт об'єктивної дійсності.
Загальнообов'язкові правила поведінки встановлюються і існують незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта.

Будучи об'єктивним, право матеріалізується в формі одного джерел права. Особа приймає їх зміст як факт, що незалежить від її особистих переживань чи відношення до нього. Вона не замислюється своїм відношенням до норми, а повинна виконувати її. Застосування права до кожного конкретного випадку є його перехід від об'єктивного до суб'єктивного. Таким чином, доки норма права є загальною і поширюється на всі випадки конкретної сфери життєдіяльності - вона є об'єктивною. Основною її вимогою є відповідність соціальним, економічним, політичним та ін. факторам об'єктивної дійсності, що викликали її до життя. Коли ж вона торкається конкретної ситуації і реалізується в поведінці суб'єкта - вона стає суб'єктивною. Відтоді вона повинна відповідати вкладеному змісту, конкретним обставинам випадку та адекватним відображенням змісту в свідомості.

Отже, суб'єктивним право стає в площині співвідношення матеріального буття і суспільної свідомості. Воно є саме таким, оскільки характеризує певні можливості (свободи), що належать суб'єкту як учаснику суспільного життя.

Суб'єктивне право є закріпленою правовими засобами можливістю чинити активні дії самостійно; вимагати активних дій від інших суб'єктів; звертатись до держави за захистом прав.