Реформы Ликурга

| Категория реферата: Рефераты по государству и праву
| Теги реферата: диплом вуза, решебник мордкович
| Добавил(а) на сайт: Бысов.

Лише згуртування цивільної общини в єдиний військовий колектив забезпечувало спартанцям панування над переважаючою їх масою, уярмленого і залежного населення. Надавши ілотам господарську самостійність, спартанці безжально клали край будь-яким їхнім спробам до визволення. В період військових дій ілоти залучалися як допоміжна сила, але при цьому їм давали найпри-мітивнішу зброю, через що вони несли невиправдано великі втрати під час сутичок з добре озброєним противником. У 426 р. до н. е. в критичний для спартанців момент Пелопоннеської війни полководець Брасид набрав з ілотів двотисячний загін і завдав поразки афінському війську.

Ілоти не раз повставали проти своїх гнобителів. У 465 р. до н. е.
Спарта змушена була просити сусідів, у тому числі афінський уряд, надіслати війська для придушення повстання ілотів. Під час Пелопоннеської війни велика маса мессенських ілотів приєдналася до афінян. Однак після укладання
Нікеєвого миру в 421 р. до н. е. афінський уряд кинув їх на призволяще, фактично віддавши на розправу спартанцям.

Правовий статус періеків у Спарті багато в чому був схожим на той, що мали афінські метеки. Політичними правами вони не користувалися, займалися торгівлею, ремеслом. Регулярні побиття і вбивства, так звані криптії, яким піддавалися ілоти, на періеків не поширювалися. Високо цінувалися ремісники, оскільки армія потребувала зброю, обладунки. Вони користувалися деякими пільгами. Цим можна пояснити втечу в 411 р. до н. е. із Аттики в
Спарту відразу понад 20 тис. рабів, переважно ремісників. У V ст. до н. е.
Спарта мала найчисельніше в Елладі військо, досвідчених полководців, прекрасно підготовлених гоплітів.

За працею і поведінкою періеків постійно спостерігали спартанські начальники—гармости (начальники селищ). Під час війни періеки несли службу як легкоозброєні воїни. Ті, хто відзначився в бою, заохочувалися.
Наприклад, ілоти, зараховані в гоп-літи і які відзначилися в бою, отримували свободу, їх називали неодамодами. За наявності вільної державної землі вони могли отримати земельний наділ..
Постійні військові заходи вимагали величезних витрат матеріальних і людських ресурсів, що врешті-решт стало причиною швидкого занепаду спартанської «общини рівних».

У другій половині V ст. до н. е. Спарта, спираючись на свою військову могутність, вела боротьбу за гегемонію в Елладі. В Пелопоннеській війні вона перемогла свого дуже сильного противника — Афіни. Останні прийняли всі умови, продиктовані Спартою, в тому числі скасували режим демократії і встановили олігархію на зразок Спарти. Спарта отримала велику контрибуцію.
Однак Пелопоннеська війна різко погіршила її становище. Багато спартанців загинуло. Країна була виснажена. Населення підвладних Спарті полісів проявляло зневагу до переможців.

Для Спарти перемога в Пелопоннеській війні означала кінець самоізоляції, почалося її втягування в^загальногрецькі товарно-грошові відносини. Знову в обігу з'явилися золоті й срібні монети. За словами письменника і філософа Плутарха (бл. 46 — бл. 127 рр. до н. е.), в цей період усі спартанці були охоплені прагненням до збагачення, ніби потягом до чогось почесного і великого. Особливо збагачувалися воєначальники.

За законом ефора Епідатея (близько 400 р. до н. е.), спартанці змогли продавати й заповідати свої клери, тобто установився принцип приватної власності на землю. Кількість тих, хто опустився, втратив землю, майно
(гіпомейонів), зростала, а кількість співтрапезників у сиссітіях зменшувалася. Почався занепад спартанської «общини рівних», її політична й суспільна структура не витримала натиску товарно-грошових відносин. У 480 р. до н. е. повноправних спартанців-воїнів налічувалося 8 тис., у 418 р. до н. е.— 4 тис., а до кінця IV ст. до н. е. їх залишилося менше одної тисячі.
Більшість спартанців загинула, їхні наділи стали об'єктом купівлі-продажу.
Спарта втратила свою самостійність, потрапила під владу персів, потім македонців, а з 146 р. до н. е.— Риму.

Література:
1. Федоров К.Г. “Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник” К.: Вища школа, 1994р.
2. Шевченко О.О. “Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник для студентів юридичних вузів та факультетів.” К.:Вентурі,

1997р.
3. Большая советская энциклопедия, -- том 14, М, -- «Советская энциклопедия». 1973 год.