Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6 | Следующая страница реферата

«Устав цивільного судочинства» (цивільний процесуальний кодекс) розрізняв судочинство цивільних справ у мирових і судово-адміністративних установленнях (у суді земських начальників і повітових з'їздів) і судочинство в загальних судових місцях. У Статуті, що відбив основні принципи буржуазного права, найбільш послідовно здійснені початки змагальності, сторони в ньому повинні були забезпечувати докази. Нижчою інстанцією був окружний суд, апеляційною - судова палата. Слухання справи відбувалося у відкритому судовому засіданні.

Судові статути ввели суд присяжних і інститут судових слідчих, була реорганізована прокуратура, заснована адвокатура і проголошені такі буржуазно-демократичні принципи судочинства, як гласність, усність, змагальність. Деякі судові органи (мирова юстиція) стали виборними, була створена більш чітка система судових інстанцій.

Проте судові статути зберегли значною мірою риси феодалізму.
Селянство і національні меншини («інородці») по маловажних карних і цивільних справах позивалися в особливих судах, головним чином на основі феодальних звичаїв; існували особливі суди для духівництва; склад судових працівників був в основному із середовища дворянства. Селяни і робітники не тільки не могли бути суддями, їх не припускали навіть у якості присяжних засідателів. Зовнішньо прикритий демократичними принципами дворянсько- буржуазний суд дореволюційної Росії був знаряддям гноблення і придушення трудящих[16] .

6. ВИСНОВОК

Судова реформа мала прогресивне значення, тому що нова судова система замінила собою вкрай роздрібнену систему судів (суди по станах, по роду справ, із безліччю інстанцій, де справи велися на основі інквізиційного процесу, при закритих дверях, слідчі функції здійснювала поліція і т.п.). Проте значення судової реформи 1864 року применшувалося поруч положень судових статутів: вилученням деяких категорій справ із компетенції суду присяжних (у т.ч. про державні злочини), зберіганням системи заохочень судів місцевими адміністраціями, що подавали їх до чергових чинів і орденів і т.д.

З 70-х років у період реакції почався відступ від проголошених принципів.

Судова реформа була піддана корінному перегляду раніше інших реформ 60-х років. У 1866 році з веденням суду присяжних були вилучені справи про пресу; законом 19 травня 1871 року були затверджені Правила про порядок дії членів корпусу жандармів по дослідженню злочинів, що передали дізнання по справах про державні злочини у ведення жандармерії. 7 червня
1872 року була прийнята нова редакція розділу про судочинство по державних злочинах «Статуту карного судочинства», що закріпила створення Особливої присутності Сенату, що управляє, (за участю станових представників) для розгляду цієї категорії справ законом від 9 травня 1878 року «Про тимчасову зміну підсудності і порядку виробництва справ по деяких злочинах». Було різко скорочене коло справ, що розглядалися судом присяжних; законами від 9 серпня 1878 року і 8 квітня 1879 року розгляд справ про державні злочини й особо небезпечних злочинах проти порядку управління було передано військовим судам. Прийняте 14 серпня 1881 року «Положення про міри охорони державного порядку і суспільного спокою» ще більш розширило компетенцію військових судів і звузило коло процесуальних гарантій у загальних судових установленнях. Завершенням судової «контрреформи» постала судово- адміністративна реформа 1889 року[17] .

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Виленский Б. В. Подготовка судебной реформы 20 ноября 1864 года в

России. – Саратов, 1963.

2. Виленский Б. В. Судебная реформа и контрреформа в России. – Саратов,

1969.

3. Глазунов М. М., Митрофанов П. А., Фоменко И. П., По законам Российской империи. – М., 1976.

4. Зайончковский П. А. Российское самодержавие в конце XIX столетия. – М.,

1970.

5. Исаев И. А. Политико-правовая утопия в России (конец XIX – начало ХХ века). – М., Наука, 1991.

6. Исаев И. А. История государства и права России: Учебное пособие. – М.,

Юрист, 1996.

7. Кони А. Ф. Воспоминание о деле Веры Засулич. т.2. – М., 1966.

8. Куприн Н.Я. Из истории государственно-правовой мысли дореволюционной

России (XIX век). – М., Издательство МГУ, 1980.

9. Кульчицький В. Історія держави і права України. - К., 1996

10. Ленин В. И. Проект и объяснение программы социал-демократической партии. // Полное собрание сочинений. т.2, с.99-101.

11. Ленин В. И. Случайные заметки. Бей, но не до смерти.// Полное собрание сочинений. т.4, с.401-415.

12. Ленин В. И. Гонители земства и Аннибалы либерализма.// Полное собрание сочинений. т.5, с.26-38.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: вид дипломной работы, классы реферат.





Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6 | Следующая страница реферата