ПЛАН

1. ПОНЯТТЯ І ОСНОВНІ ОЗНАКИ СУДОВОЇ ВЛАДИ………………………………..3

2. СУДОВА СИСТЕМА, її СТРУКТУРА………………………………………………….8

3. ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ………………………………………………………………10

4. СУДОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ…………………………………………………………13
1. ВЕРХОВНИЙ СУД РЕСПУБЛІКИ КРИМ, ОБЛАСНИЙ, КИЇВСЬКИЙ І СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ

МІСЬКІ СУДИ ТА МІЖОБЛАСНИЙ СУД…………………………………………………………………………….15
2. ВІЙСЬКОВІ СУДИ……………………………………………………………………………………………..19
3. ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ…………………………………………………………………………………23
4. СУДДІ І НАРОДНІ ЗАСІДАТЕЛІ……………………………………………………………………………..28
5. СУДОВІ ВИКОНАВЦІ………………………………………………………………………………………….29

5. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. ПОНЯТТЯ І ОСНОВНІ ОЗНАКИ СУДОВОЇ ВЛАДИ.

Проблему раціонального устрою державної влади і її органів намагаються вирішити, мабуть, стільки часу, скільки існує держава як форма організації суспільства. Люди, що міркували над цією проблемою, уже давно, багато сторіч тому, помітили, що концентрація державної влади в чиє одних руках неминуче веде до негативних наслідків. Чим більше така концентрація, тим вище можливість сваволі і зловживань. Про це свідчить багатовіковий досвід людства. Самі освічені володарі, у руках яких зосереджувалися необмежено всі нитки влади, рано або пізно ставали норовливими тиранами, що визнавали тільки свій авторитет, що нехтували свободу і, що не рахувались з невід'ємними правами людини. На цьому фоні і велися пошуки шляхів подолання тенденцій такого роду.

Найбільше широке визнання одержала і продовжує зберігати його аж до даного часу ідея, відповідно до котрого основні напрямки (гілки) державній владі повинні розділятися і вверятись «у різні руки». Це буде мішати узурпаторським намірам, а разом із цим зловживанню владою і сваволі.
Частіше усього прихильники даної ідеї (концепції) притримуються думки, що державна влада в цілому включає три основних напрямки (гілки) - законодавчу, виконавчу і судову. Сфери їхньої реалізації повинні бути чітко розмежовані, вони не повинні бути перешкодою друг другу. Поділ влади варто було б засновувати насамперед на їхньому співробітництві, що, проте, стримувало б кожну з них, ставило б у визначені рамки і балансувало.

Активним прихильником аналізованої концепції, що внесли помітний внесок у її розробку і популяризацію, цілком заслужено вважають відомого французького просвітителя, правознавця і філософа Ш. Монтеск'є. У своєму знаменитому творі «ПРО дух законів» (1748 р.) він писав: «Коли тому самому обличчю або тому самому складу посадових осіб надані разом законодавча і виконавча влади, тоді немає свободи, тому що можна побоюватися, що монарх або сенат будуть створювати тиранічні закони, щоб тіранично виконувати їх.
Немає також .свободи, якщо судова влада не відділена від законодавчої і виконавчої. Якби вона була сполучена з виконавчою владою, суддя володів би достатньою силою, щоб зробитися гнобителем. Усе було б загублено, якби та сама людина, або корпорація високопоставлених осіб, або стан дворян, або, нарешті, весь народ здійснювали всі три види влади: «владу створювати закони, владу призводити їх у виконання і владу судити злочини і позову приватних осіб». Не усе в цьому висловленні сучасно. Воно відноситься до
XVIII сторіччя і з погляду накопиченого до дійсного часу досвіду може бути в чому сь оскаржено. Проте в цілому сказане тоді не утратило своєї актуальності й у наші дні.

Концепція поділу влади на українському грунті прижилася не відразу.
Адже вона якоюсь мірою орієнтована на підрив підвалин монархічного устрою.
Тільки наприкінці XIX - початку XX сторіччя про неї заговорили в повний голос, у тому числі в університетських аудиторіях, як про ідею, реалізація якої повинна призвести до перетворення Росії в правову державу.

Після жовтня 1917 року положення круто змінилося. Основна причина- курс на всевладдя Рад, а згодом і на панування командно-адміністративної системи, що не припускала і не могла припустити якогось поділу державної влади. У таких умовах концепція поділу влади виявилася в немилості і нерідко підносилася як вигадка, що знадобилася буржуазії в період її боротьби за панування.

Лише наприкінці 80-х років стало з'являтися більш серйозне відношення до проблеми поділу влади. За часом це співпало з офіціозним проголошенням курсу на перетворення нашої держави в правове, із визнанням того, що така держава неможливо без верховенства закону і його механізму, що забезпечує надійно, основний важіль якого багато хто вбачали і вбачають у поділі влади.

Приведені положення дають підставу вважати, що судова влада - одне з проявів державної влади в цілому. Отже, її поняття вихідні від загального поняття влади і поняття державної влади зокрема.

Загальне поняття влади, як відомо, категорія багатоаспектна і багатолика. Влада батьківська, влада почуттів, влада натовпу або вулиці, місцева влада, влада тьми і т.д. - настільки широкий діапазон ужитку слова
«влада». Тому загальне визначення влади теж є дуже широким.

У нього нерідко включають насамперед здатність і можливість робити визначальний вплив на діяльність, поведінка людей за допомогою якихось засобів: авторитету, вольового впливу, правових велінь, примуси і т.п.
Таким його бачать не тільки філософи і суспільствознавці, але і знавці російської мови. Наприклад, В. Даль писав, що влада - це «право, сила, воля над чимось, свобода дії і розпорядження, керування...». Декілька інакше, але по суті так само визначав владу і С. Ожегов. На його думку, такий варто вважати «право і можливість розпоряджатися будь-ким або будь-чим, підкоряти своїй волі». Іншими словами, владою не можна вважати яку особу, орган, об'єднання, заснування. Вони - чинні особи, але не влада.

Більш вузьким є поняття державної влади. На відміну від загального це поняття персоніфіковане. У ньому вже є присутнім чинний суб'єкт - народ і
(або) держава, його апарат і органи місцевого самоврядування, котрим народ делегує свою владу. Відповідно, такого роду владою прийнято вважати можливість і спроможність народу і(або) держави в особі його органів впливати на поводження людей і в цілому на процеси, що відбуваються в товаристві, за допомогою переконання або примуси. .

Ще уже поняття судової влади. Це, як відзначено вище, одна з гілок державної влади. Суб'єктом, що здійснює її, є не будь який державний орган, а лише суд, що мати властивими тільки йому можливостями і спроможностями впливу на поведінку людей, а через це - і на процеси, що відбуваються в суспільстві. З обліком цього судову владу можна було б визначити як реалізовані займаючими особливе положення в державному апараті органами
(судами) властивої їм можливості і спроможності впливу на поводження людей і соціальні процеси.

З цього визначення випливає, що поняттю судової влади властиво принаймні два компоненти: по-перше, дана влада може реалізуватися тільки спеціально створюваними державними установами - судами; по-друге, у цих органів повинні бути свої, властиві тільки їм спроможності і можливості впливу. Ці ознаки взаємозалежні і взаємозалежні. Їх не можна ізолювати друг від друга або протиставляти.

Буде помилкою зведення судової влади до суду як державному органу
(нерідко говорять: «Судова влада - це суд»). Ще більшою помилкою і навіть свідченням низького рівня правової культури є схильність, що іноді зустрічається, називати судовою владою посадових осіб, що працюють у судових установах, (часом тільки з'явиться десь, скажемо, судового виконавця можна почути і таке: «Дивите, судова влада явилася!»). Владою слід вважати не орган або посадову особу, а те, що вони можуть і в змозі зробити. По суті, ця повноваження, функція, але не її виконавець.
Користуючи театральною термінологією, цілком припустимо підтверджувати, що це роль, але не актор.

Досить поширені- помилки й іншого роду - зведення судової влади до якогось одному з видів судової діяльності. Нерідко про судову владу говорять і пишуть як про синонім правосуддя і навпаки. Такого роду помилка поширена, мабуть, ширше, чим відзначена вище.

Згадані в приведеному визначенні поняття судової влади «можливості і спроможності» - це багатогранні повноваження, який наділяються суди. Їхня реалізація в цілому і є реалізація судової влади.

Серед цих повноважень домінуючу роль грає правосуддя. Його може здійснювати тільки суд, і ніякий інший орган. Це спеціфічно судове повноваження. Але судова влада, як уже говорилося, не зводиться тільки до даного повноваження. Вона включає і ряд інших, що, як і правосуддя, мають велике соціальне значення:
. конституційний контроль;
. контроль за законністю й обгрунтованістю рішень і дій державних органів і посадових осіб;
. забезпечення виконання вироків, інших судових рішень і рішень деяких інших органів;
. розгляд і дозвіл справ про адміністративні правопорушення, підвідомчих судам;.
. роз'яснення чинного законодавства з питань судової практики;
. участь у формуванні суддівського корпуса і сприяння органам суддівського співтовариства.

Ці повноваження було б неправильно цілком ототожнювати, як це нерідко робиться, із правосуддям. Можна говорити, мабуть, лише про те, що їхня реалізація тісно пов'язана з правосуддям і сприяє його належному здійсненню.