Верховный Суд США

| Категория реферата: Рефераты по государству и праву
| Теги реферата: медицинские рефераты, реферат группы
| Добавил(а) на сайт: Velikij.

За нечисленними винятками, юрисдикція Верховного суду є вибірковою.
Сторони процесу подають до суду петицію з проханням заслухати справу та винести рішення з її обставин. Суд вирішує на свій розсуд, чи задовольнити це прохання, використовуючи «правило чотирьох». Якщо четверо з дев'яти членів суду дають згоду на т.зв. certiorari — витребування судом вищої інстанції справи з нижчої інстанції, справа приймається до розгляду. У протилежному випадку петиція відхиляється і чинним залишається рішення нижчого суду.

Існує два шляхи, як домогтися перегляду справи Верховним судом США: апеляція, пов'язана із питаннями законодавства, і дії, передбачені правилом certiorari. Дуже мало справ підпадає під категорію апеляцій в питаннях законодавства. На практиці найчастіше використовують certiorari — це єдиний шлях домогтися перегляду справи Верховним судом. certiorari означає
«витребування справи з провадження у нижчому суді до вищого», що є, в цілому, першим кроком в апеляційному процесі, коли юрисдикція вже розпочата. Застосовуючи свою апеляційну юрисдикцію над справами, які надходять з нижчих федеральних судів та вищих судів штатів, суд керується верховенством федерального законодавства, приводить все у відповідність саме до його норм.

Порядок certiorari. З приводу certiorari судді голосують. Питання про підтримку certiorari вирішуються згідно з «Правилом чотирьох», що означає: для надання ходу certiorari потрібні голоси чотирьох суддів. Як і Верховний суд штату, що виконує дискреційну юрисдикцію, так і Верховний суд США покликаний не виправляти окремі дрібні помилки, а служити інтересам закону, системі законодавства взагалі. Через це хід справі надається лише тоді, коли має місце конфлікт у питаннях федерального закону, який виник між федеральними апеляційними судами, між одним з них і Верховним судом штату, або коли Верховний суд штату чи федеральний апеляційний суд розв'язали важливе федеральне питання у спосіб, що суперечить рішенням Верховного суду
. Загалом Верховний суд одержує приблизно 6000 петицій за процедурою certiorari, а переглядає лише 130 з них, тобто приблизно 2 % .

Відмова Верховного суду у наданні certiorari не означає, що нижчий суд виніс правильне рішення з обставин справи, а просто, що суд не приймає до розгляду правничу проблему, яка становить основу справи — принаймні на цей час. Таке може статися через перевантаженість розкладу роботи Верховного суду; неважливість проблеми, порушеної в справі; неясний виклад обставин справи, або бажання суду дочекатися подальшого розгляду проблеми в інших судах, щоб мати змогу ознайомитися з аргументами інших суддів.

Якщо certiorari надано, справа призначається до слухання. Протилежні сторони подають письмові виклади справи, адвокати представляють усні аргументи перед повним складом суду, а справа вирішується письмовим свідченням. Всі аспекти процесу — рішення з приводу certiorari, слухання аргументів та винесення рішення — здійснюються за участю всіх дев'яти членів Верховного суду; окремі засідання не утворюються.

Як правило, Верховний суд переглядає справу після винесення рішення
Федеральним апеляційним судом. Взагалі, Верховний суд може дати згоду на перегляд справи до винесення рішення в апеляційному суді, але це повноваження використовується нечасто — тільки у випадках, що мають велике громадське значення та потребують особливої оперативності. Є тільки одна обставина, за якої Верховний суд може безпосередньо переглядати справу окружного суду. Якщо окружний суд проводить засідання в присутності трьох суддів, у деяких випадках апеляцію можна подати прямо до Верховного суду.

Юрисдикція Верховного суду щодо судів штатів обмежена переглядом рішень вищого суду штату, що порушують так зване контрольне питання федерального права. Федеральне питання вважається контрольним, якщо спростування Верховним судом рішення суду штату з цього питання неодмінно змінить наслідок судочинства. Федеральний закон може бути статутним або конституційним. Таке становище надає Верховному судові право контролю над п'ятдесятьма верховними судами штатів в аспектах, що стосуються федеральних законів. Це право розповсюджується також на суди округу Колумбія та
Співдружності Пуерто-Рико. Верховний суд не має юрисдикції над законами штатів, що походять від судів цих штатів. Верховний суд кожного штату є повноправним та остаточним арбітром законів цього штату.

У підсумку, юрисдикція Верховного суду Сполучених Штатів розповсюджується на шістдесят п'ять апеляційних судів — тринадцять апеляційних судів США (з усіх питань), а також п'ятдесят верховних судів штатів, Апеляційний суд округу Колумбія та Верховний суд Пуерто-Рико (з федеральних питань). Вірогідно, це єдиний в світі суд, який має настільки широкі повноваження щодо інших апеляційних судів.

Базова юрисдикція. Верховний суд здійснює також базову юрисдикцію щодо вузької категорії справ. Ці справи становлять незначну частину його роботи, десь менше однієї десятої від усієї кількості. Практично в усіх справах оригінальної юрисдикції, розглянутих Судом, йдеться про спори між штатами.
Більшість з них стосується територіальних подань. Характерним нетериторіальним спором, що виник нещодавно, був до безтями нескінченний судовий процес між штатами Техас, Каліфорнія і Юта з приводу того, хто має право оподаткувати майно мульти-мільярдера Говарда Х'юса. У таких випадках
Верховний суд діє як суд першої інстанції, тому що будь-які судові розгляди до Верховного суду були б досить громіздкими. Суд у таких спорах призначає
«спеціального майстра», зазвичай федерального суддю у відставці, для слухання доказів і винесення рішення-рекомендації.

Методи відбору суддів

Характеристики суддів. Досвідченість як обов'язкова умова вступу до колегії адвокатів. Практично усі судді сьогодні є членами колегії адвокатів. Вони мають однакову юридичну освіту, пройшли процедуру прийняття до колегії адвокатів. В історії США були такі часи, коли судді не входили до колегії адвокатів, навіть не знали законодавства. Від колоніальних часів і до XIX ст. суддями призначали відомих людей. Сьогодні ситуація інша, хоча у деяких штатах у сільській місцевості обов'язки суддів виконують не юристи.

У США, як правило, місце судді займають лише через кілька років юридичної практики в ролі приватного адвоката, прокурора або громадського звинувачувача. Через це судді у США дещо старші за віком від своїх колег у країнах цивільного закону, де більшість починає свою суддівську кар'єру одразу після здобуття юридичної освіти. Такий підхід зумовлений не тільки англо-американською традицією, а й тим, що суддя повинен мати відповідні знання законодавства, досконало володіти судовою процедурою. Особливо це стосується складних судових процесів. До цього в юридичних школах не дуже добре готують. Але це ще не все. Для прийняття зваженого рішення вимагається не лише фаховий, а й життєвий досвід, на думку багатьох у США, саме останній є важливою характеристикою хорошого судді. Найбільше це стосується суддів, що працюють у системі загального права.

Кар'єра суддів. В США вона відрізняється від кар'єри судді у країнах цивільного закону або в Англії . Судді у США зазвичай починають свою кар'єру з самого початку, з перших сходинок, і сумлінною працею прокладають шлях до посад у вищих судах. Суддя у США, працюючи на рівні суду першої інстанції, залишається там доти, доки не приверне увагу виборців або політичних властей, що призначають суддів. Офіційної системи «розгляду особистих характеристик» немає. А взагалі-то кар'єра судді на будь-якому рівні залежить від його вміння завойовувати симпатії виборців, привертати увагу властей. Тому адвокат, у якого немає попереднього судового досвіду, все-таки може стати суддею суду останньої інстанції у штаті, або навіть
Верховного суду США. Так сталося з молодим суддею Феліксом Френкфертеро, який прийшов до Верховного суду у 25 років. Як показує статистика, менше половини суддів, що працювали у Верховному суді США, мали який-небудь попередній юридичний досвід.

додаток 1

СТАТТЯ III

ФЕДЕРАЛЬНОЇ КОНСТИТУЦІЇ США

Розділ 1. Судова влада Сполучених Штатів надається єдиному Верховному судові й тим нижчим судам, що їх час від часу може призначати й засновувати
Конгрес. Судді як Верховного, так і нижчих судів зберігають свої посади, поки до них немає претензій, і в визначені строки дістають за свою службу винагороду, яка не може бути зменшена, поки вони перебувають на посаді.

Розділ 2. Судова влада поширюється на всі справи, що розв'язуються за законом і правом справедливості, виникають на основі цієї Конституції, законів Сполучених Штатів, міжнародних угод, що укладені чи будуть укладені
Сполученими Штатами; на всі справи, що стосуються послів, інших повноважних представників та консулів; на всі справи адміралтейства та інші морські справи, в яких Сполучені Штати є стороною; на всі спори між двома чи більше штатами, між штатом і громадянами іншого штату, між громадянами різних штатів, між громадянами одного штату за позовами про землі, даровані різними штатами, а також між штатом чи його громадянами та чужоземними державами, громадянами чи підданцями.

Усі справи, що стосуються послів, інших повноважних представників та консулів, а також справи, де однією із сторін є котрийсь штат, підсудні
Верховному судові як першій інстанції. У всіх інших згаданих вище випадках
Верховний суд є апеляційною інстанцією, що розв'язує як питання права, так і факту з тими обмеженнями і відповідно до тих правил, що їх запровадить
Конгрес.

Усі справи про злочини, за винятком випадків імпічменту, підсудні суду присяжних, і судовий розгляд відбувається в тому штаті, де скоєно злочин, а якщо його скоєно за межами штату, то суд відбувається в тому місці чи місцях, які визначить Конгрес.

Розділ 3. За зраду Сполучених Штатів уважається тільки розв'язання війни проти них, приєднання до їхніх ворогів, надання ворогам допомоги та послуг. Ніхто не може бути визнаний винним у державній зраді, якщо це не буде підтверджено свідченнями двох свідків інкримінованого акту чи власним зізнанням у відкритому судовому засіданні.

Конгрес має право визначати покарання за зраду, але засудження за зраду не повинне тягти за собою позбавлення громадянських прав чи конфіскацію майна інакше як за життя засудженого.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Конституція Сполучених Штатів Америки

Даніел Джон Мідор «Суди в Сполучених Штатах» - Київ-1997 р.