Предыдущая страница реферата | 13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23 | Следующая страница реферата

Призупинення діяльності політичної партії це тимчасова міра, застосовувана до неї як санкцію за порушення визначених правових розпоряджень (призупинення діяльності в умовах надзвичайного стану, природно, має зовсім інше значення). Слід зазначити, що далеко не всі закони про політичні партії передбачають таку санкцію (вона відсутня, наприклад, в Анголі, Болгарії, ФРН). Тим часом доцільність її встановлення цілком очевидне: з одного боку, не всяке порушення партією законодавства вимагає застосування до неї крайньої міри – заборони, а з іншого боку – партія одержує можливість усунути виявлені порушення без формальної втрати легального статусу. Тимчасове призупинення діяльності політичних партій передбачено законодавством багатьох країн (наприклад, Угорщини, Талона,
Грузії, Латвії, Молдови, Іспанії, Росії, Тунісу, Ефіопії й ін.). Воно регламентує такі питання, як підстави для призупинення діяльності партій, його терміни і правові наслідки, порядок ухвалення відповідного рішення і його оскарження.

Найпоширенішою підставою для призупинення діяльності політичної партії є порушення конституції, законів і статутних цілей. Наприклад, Федеральний закон "Про суспільні об'єднання РФ", на який посилається законопроект про політичні партії, передбачає (ст. 42), що діяльність суспільного об'єднання може бути припинена у випадку порушення федеральної конституції, федерального законодавства, конституцій і статутів суб'єктів федерації, положень закону про заборонені види об'єднань, а також здійснення дій, що суперечать статутним цілям. У ряді країн призупинення діяльності партії є санкцією за порушення визначених положень закону про політичні партії, що передбачає їхнього обов'язку, наприклад обов'язок інформувати орган, що реєструє, про всі зміни статуту, програми, складу керівних органів, обов'язок представляти фінансові звіти (Габон, Гвінея, Камерун).
Зустрічаються й інші конкретні підстави: одержання політичною партією засобів з-за кордону (Габон), банкрутство (Мозамбік), серйозне порушення суспільного порядку (Бенін).[26]

Звичайно діяльність політичної партії може бути припинена на термін до підлоги року (до одного місяця в Тунісу; до трьох місяців у Беніну,
Гвінеї, Камеруну; до шести місяців у Молдові, Латвії, Росії). Більш тривалі терміни зустрічаються рідко (наприклад, у Словаччині діяльність партії може бути припинена на термін до одного року; у Молдові на той же термін, але тільки у випадку, якщо партія не усунула порушення в раніше встановлений шестимісячний чи термін протягом року зробила нові порушення). Протягом установленого терміну політична партія повинна усунути порушення, що послужили підставою для призупинення її діяльності. У противному випадку може встати питання про її розпуск (Гвінея, Росія).

Призупинення діяльності політичної партії спричиняє ряд правових наслідків. Як правило, партії забороняється будь-яка публічна діяльність
(проведення зборів, мітингів, демонстрацій, користування засобами масової інформації і т.п.), обмежується її право розпоряджатися власними фінансовими засобами (зокрема, банківськими рахунками). Але головне - вона позбавляється права брати участь у виборах. У цьому зв'язку першорядне значення для забезпечення законності рішення про призупинення діяльності політичних партій має порядок його прийняття. У правовій державі гарантувати законність може тільки судовий порядок ухвалення рішення, що виключає сваволя органів виконавчої влади. У деяких країнах цієї гарантії доданий конституційний характер. Згідно, наприклад, ст. 46 конституції
Португалії діяльність асоціацій може бути припинена "тільки у випадках, передбачених законом, і на підставі судового рішення". Такий же порядок діє в багатьох країнах (Вірменія, Іспанія, Латвія, Мозамбік, Кабо-Верде,
Португалія, Росія, Словаччина, Ефіопія). Правом звертання в суд звичайно наділяється генеральний прокурор (Мозамбік, Росія, Словаччина), а в деяких країнах і інші обличчя (так, у Латвії крім генерального прокурора заява може бути подано міністрами юстиції і внутрішніх справ; у Росії, відповідно до проекту закону, якщо мова йде не про загальноросійську партію, - прокурорами суб'єктів федерації, а крім того, заява може подати орган, що реєструє, після двох зроблених їм попереджень про порушення, якщо вони не були оскаржені в суді і не визнані останнім не заснованими на законі).[27]

Разом з тим у значній групі держав рішення про призупинення діяльності партії приймає не суд, а, як правило, що реєструє орган (наприклад, міністр юстиції, міністр внутрішніх справ, міністр територіальної адміністрації; у
Нікарагуа - Національна рада політичних партій за заявою генерального чи прокурора Національна асамблея політичних партій). Проте, у більшості цих країн рішення органа, що реєструє, може бути оскаржене в судовому порядку, і тільки в деяких, наприклад, у Габону, Гвінеї, воно не підлягає оскарженню.

На відміну від тимчасового призупинення діяльності політичних партій, що передбачається законодавством лише деяких країн, порядок припинення їхньої діяльності регламентується в більшості сучасних держав.
Законодавство встановлює двох процедур, що істотно розрізняються в залежності від того, припиняється діяльність політичних партій за рішенням державних чи органів по добровільно прийнятому ними рішенню, без утручання держави.
Примусове припинення діяльності політичних партій (по термінології деяких законів – ліквідація) – найбільш серйозне обмеження волі об'єднання.

Так, відповідно до російського законопроекту про політичні партії підставою їхньої заборони є діяльність, заборонена ч. 1 ст. 6, що встановлює, що "забороняється створення і діяльність політичних партій, мети і дії яких спрямовані на насильницьку зміну основ конституційного ладу і порушення цілісності Російської Федерації, підривши безпеки держави, створення збройних формувань, розпалення соціальної, расової, національної і релігійної ворожнечі". Аналогічні положення передбачаються законами ряду інших країн (Ангола, Болгарія, Грузія, Бразилія, Україна й ін.).

Тривала неучасть у виборах розглядається як втрата об'єднанням якості політичної партії і служить підставою для його розпуску.
Скорочення числа членів нижче встановленого мінімуму веде до втрати якості партії і розглядається як підстава для її розпуску (Ангола, Гвіне-Бісау,
Кабо-Верде, Португалія).

У багатьох країнах закон установлює як основи для розпуску партій здійснення ними фінансових правопорушень, особливо таких, як регулярне одержання засобів з-за кордону, непредставлення фінансових звітів (Ангола,
Гана, Туніс, Сенегал, Уругвай, Чехія).

Рішення про розпуск політичних партій приймають суди як загальної юрисдикції (звичайно це Верховний суд), так і спеціальної (у ряді латиноамериканських країн це виборчі трибунали, у значній групі держав - конституційний суд). Законодавство докладне регламентує основні процесуальні питання: визначає коло суб'єктів, що володіють правом звертатися у відповідний судовий орган із клопотанням про розпуск партії, установлює процедуру його розгляду і правові наслідки прийнятого судового рішення. Особливості такої регламентації залежать від розходжень між судами загальної і спеціальної юрисдикції.

Правом звертання в суд загальної юрисдикції з клопотанням про розпуск політичної партії володіють суб'єкти, Коло яких визначається законом про політичні партії. Звичайно це органи прокуратури (генеральний чи нижчестоящий прокурори), уряд, міністри юстиції, внутрішніх справ. Але в деяких країнах він трохи ширше і включає голови парламенту і будь-які легально утворені політичні партії (Ангола, Кабо-Верде). Клопотання (чи позов) розглядається в порядку цивільного судочинства. Згідно, наприклад, ст. 22 і 23 болгарського закону розпуск політичної партії здійснюється за рішенням Верховного суду в порядку, установленому цивільно-процесуальним кодексом. Виключенням у цьому відношенні є, мабуть, закон про політичні партії Ефіопії, що передбачає можливість залучення партії до кримінальної відповідальності за здійснення серйозного злочину. У цьому випадку проти її збуджується кримінальна справа, що розглядається Центральним високим судом, що приймає рішення про розпуск партії (ст. 38, 39).

Рішення вищої судової інстанції, як правило, є остаточним, але в ряді країн воно може бути оскаржене в Конституційний суд, що перевіряє його законність (наприклад, Словаччина, Чехія, Угорщина). Так, відповідно до словацького закону 1993 р. рішення про розпуск політичної партії приймає
Верховний суд по клопотанню генерального прокурора. Разом з тим абз. 4 ст.
129 конституції передбачає, що Конституційний суд "вирішує, чи відповідає рішення про чи розпуск припиненні діяльності політичної чи партії політичного руху конституційному чи іншому законам".

Від примусового розпуску політичної партії варто відрізняти втрату статусу чи партії реєстрації. Це особлива процедура, що відрізняється від розпуску по своїх підставах і правових наслідках. Утрата статусу політичної партії означає, що об'єднання позбавляється прав і привілеїв, зв'язаних з володінням цим статусом, але може продовжувати свою діяльність як неполітична громадська організація. Утрата статусу партії передбачена, наприклад, законодавствами ФРН і Угорщини, де підставою для її є неучасть партії у виборчому процесі протягом терміну, установленого законом. Утрата реєстрації означає, що назва партії виключається з відповідного реєстру. Ця процедура існує головним чином у тих країнах, де законодавство передбачає два правових статуси політичних партій: зареєстровані і незареєстрованні.

Громадські організації і політичні партії є самостійними суб’єктами правовідносинь. Вони є юридичними особами і мають признаки юридичних осіб такі як: організаційна єдність, наявність відокремленого майна, виступають у цивільному обороті від свого імені, здатні нести самостійну майнову відповідальність, і здатні бути позивачами та відповідачами у судді арбітражному чи тритейскому.

Нормативно-явищний спосіб утворення громадських організацій та політичних партій.

Рішення про заснування об'єднань громадян приймають установчий з'їзд
(конференція) або загальні збори. Легалізація (офіційне визнання) об'єднань громадян здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування.
У разі реєстрації об'єднання громадян набуває статусу юридичної особи.

Для реєстрації об'єднань громадян залежно від їх статусу засновники подають заяви до Міністерства юстиції України, місцевих органів державної виконавчої влади, виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів. Заява про реєстрацію політичної партії має бути підтримана підписами не менш як однієї тисячі громадян України, які мають виборче право. До заяви додається статут (положення), протокол установчого з'їзду (конференції) або загальних зборів, відомості про склад керівництва центральних статутних органів, дані про місцеві осередки, документи про сплату реєстраційного збору. Політичні партії подають також свої програмні документи. Заява про реєстрацію розглядається у двомісячний термін від дня надходження документів. У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію, проводить перевірку відомостей, зазначених у поданих документах. Рішення про реєстрацію або відмову в ній заявникові повідомляється письмово у 10-денний строк.

Визнання організації юридичною особою означає одночасно і визнання за нею цивільної правосуб'єктності.

Правосуб'єктність юридичної особи – це наявність у неї якостей суб'єкта права, тобто правоздатності і дієздатності.

Правоздатність юридичної особи виникає з моменту реєстрації.

Юридичні особи мають спеціальну правоздатність, на відміну від громадян, що мають загальну правоздатність. Під спеціальною правоздатністю розуміється наявність у юридичної особи таких прав і обов'язків, що відповідають цілям і задачам її діяльності. Права й обов'язки юридичних осіб передбачаються в установчих документах .

Правоздатність юридичної особи припиняється з моменту виключення ії з
Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

Одночасно з правоздатністю в юридичної особи виникає дієздатність.
Виникнення дієздатності означає, що юридична особа своїми діями може здобувати, створювати і здійснювати цивільні права й обов'язки.
Дієздатність юридичної особи, як і правоздатність, носить спеціальний характер, тобто вона може робити лише такі дії, що відповідають цілям і задачам діяльності.

Дієздатність юридичної особи здійснюється її органами.
Громадські організації і політичні партії можуть мати майнові та особисто немайнові права та обов’язки . Вони можуть мати у власності кошти та інше майно , необхідне для здійснення статутної діяльності.

Майно громадських організацій призначене для здійснення невиробничої діяльності, спрямованої на задоволення соціальних потреб членів громадських організацій.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: математика, защита дипломной работы.





Предыдущая страница реферата | 13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23 | Следующая страница реферата