МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

SHURA19@YANDEX.RU

Контрольна робота

з дисципліни “

1. Поняття та види цивільного судочинства.

Цивільне судочинство – урегульований нормами цивільно-процесуального права порядок провадження у цивільних справах, який визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав і обов'язків іншими суб'єктами - судом, органом судового виконання і учасниками процесу цивільних процесуальних дій. Завданням Цивільного судочинства є захист прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, органів держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у відповідності з чинним законодавством.

КУ ст.55 “Права і свободи людини і громадянина захищаються судом”.
Ст.6 ЦК України – захист прав здійснюється судом, арбітражним судом, третейським судом, товариським судом.

Захист цивільних прав здійснюється профспілковими та іншими громадськими організаціями. Також захист цивільних прав може здійснюватись в адміністративному порядку.

Відповідно до ст.1 ЗУ “Про арбітражний суд” на арбітражного суддю покладено всі господарські справи. Захист прав, що виникають з шлюбних та сімейних відносин здійснюються судом, органами опіки та піклування, органами реєстрації громадського стану. Ст.6 Кодексу про шлюб. Трудові відносини ст.221 КзПП. Земельні спори. Ст.103 Земельного кодексу. Ст.33 ЗУ
“Про місцеве самоврядування”. Земельні спори розглядаються виконкомами селищ, міст, а саме утворюваною ними узгоджувальною комісією. Крім цього – арбітражним судом, третейським судом і в загальному судовому порядку.

Третейські суди вирішують будь-які спори, які виникли між громадянами за винятком спорів, що виникають з трудових та сімейних правовідносин (ст.1
ЗУ “Про третейській суд”).

Справи про адміністративні правопорушення розглядаються адміністративними комісіями при районних державних адміністраціях, районними (міськими) комісіями у справах неповнолітніх, органами ВС, органами державних інспекцій, посадовими особами, уповноваженими на те, та в загальносудовому порядку.

Органи нотаріату також покликані сприяти захисту прав та свобод громадян.

Змістом цивільно-процесуального права є діяльність суду і учасників процесу (дії і правовідношення). Процесуальною формою є об‘єктивне закріплення і оформлення відповідної діяльності. Діяльність суду складається з послідовних дій. Всі дії повинні бути закріплені в відповідних процесуальних документах.

Цивільне процесуальне право – це сукупність і система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини в сфері здійснення правосуддя в цивільних справах. Такі відносини визначають процесуальний порядок провадження в цивільних справах, який складається: з провадження по розгляду і вирішення справ по спорах з цивільних, сімейних, трудових, земельних та кооперативних правовідносин; справ, що виникають з адміністративно-правових відносин і справ окремого провадження. Все це є провадженням в цивільних справах.

Процесуальний порядок провадження в цивільних справах як предмет цивільно-процесуального права визначаються: системою процесуальних дій, які виконуються судом, органом судового виконання, учасниками процесу; предмет визначається змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій; системою цивільно-процесуальних прав і обов‘язків суб‘єктів правовідносин; гарантіями реалізації цивільно-процесуальних прав і обов‘язків. Сукупність реалізації цивільно-процесуальних прав і обов‘язків становлять зміст процесуальної діяльності суб‘єктів цивільно-правових відносин, судів, органів судового виконання (примусове виконання судових і інших рішень), осіб, які беруть участь у розгляді справи, інших учасників процесу.

Метод цивільно-процесуального права – це сукупність закріплених в нормах цивільно-процесуального права способів і засобів спливу на відносини, які регулюють поведінку їх суб‘єктів. За своїм змістом метод є імперативно-диспозитивним і характеризується нормативним визначенням: імперативний метод впливу на поведінку суб‘єктів закріплений у нормах права, що встановлює зобов‘язання заборони і примушення. Зобов‘язання – обов‘язок конкретної активної поведінки (ст.195, 217 ЦПК). Заборона – виконання певних дій і бездіяльності (ст.135, 412 ЦПК). Примушування – вплив, спрямований на забезпечення виконання правил окремих норм ЦП права
(ст.172 ЦПК). Диспозитивний спосіб характеризується дозволянням і визначається правами суб‘єктів цивільно-процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах, встановлених ЦПК (ст.99, 103 ЦПК). Імперативний спосіб стосується тільки становища суду (ст.142, 149, 222 ЦПК). Спосіб дозволення широко використовується в ЦП праві.

Система ЦП права – це сукупність норм та інститутів в галузі права, зумовлених предметом правового регулювання. Вона визначається структурою
ЦПК і складається з 2 частин: загальної та особливої. Загальна – об‘єднує норми і інститути ЦП права, які мають значення для всієї галузі, всіх видів провадження і стадій цивільного процесу (розділ І та ІІ). До особливої частини включені норми та інститути, які врегульовують порядок розгляду і вирішення справ по стадії судочинства (розділи ІІІ та всі послідуючі).

Цивільне судочинство – це врегульований нормами ЦП права, порядок провадження в цивільних справах, який визначається системою взаємопов‘язаних цивільно-процесуальних прав і обов‘язків і цивільно- процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб‘єктами – органами судового виконання і учасниками процесу.

2. Порядок вступу в процес у справі правонаступника і його правове становище.

Процесуальне правонаступництво. У випадках вибуття однієї зі сторін у спірному чи встановленому рішенням правовідносин (смерть громадянина, припинення існування юридичної особи, поступка вимоги, переведення боргу) суд допускає заміну цієї сторони її правонаступником. Правонаступництво можливе в будь-якій стадії процесу.

Для правонаступника всі дії, вчинені в процесі до його вступу, обов'язкові в тій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, що правонаступник замінив.

Процесуальне правонаступництво, тобто заміна однієї зі сторін процесу іншою особою, правонаступником, відбувається в тих випадках, коли права чи обов'язки одного із суб'єктів спірних матеріальних правовідносини в силу тих чи інших причин переходять до іншої особи, яка не приймала участі в даному процесі. Основою правонаступництва є правонаступництво, передбачене нормами матеріального права. Як правило, це буває у випадку зміни суб'єкта права чи обов'язків в правовідносинах, коли новий суб'єкт цілком чи частково приймає на себе права чи обов'язки свого правопопередника, так називаного універсального чи сингулярного правонаступництва в матеріальному праві.

Універсальне правонаступництво може мати місце у випадку смерті громадянина і переходу його майна за законом або за заповітом до його спадкоємців.

Підставою для правонаступництва юридичних осіб є реорганізація юридичної особи, коли при злитті юридичних осіб права й обов'язки кожного з них переходять до знову виниклої юридичної особи відповідно до передатного акта. Закон указує на перехід прав і обов'язків від однієї юридичної особи до іншої. Однак у практиці розгляду справ суди не завжди перевіряють підстави правонаступництва і перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта до іншого. Ліквідація юридичної особи не спричиняє правонаступництва.

Що стосується правонаступництва в окремих матеріальних правовідносинах (сингулярному) по цивільному праву, то вони спричиняють процесуальне правонаступництво. Права кредитора переходять по зобов'язанню до іншої особи на підставі закону і настання зазначених у ньому обставин: за рішенням суду про переведення прав кредитора на іншу особу, коли можливість такого переведення передбачена законом; унаслідок виконання зобов'язання боржника його поручителем чи заставником, що не є боржником по цьому зобов'язанню, і в інших випадках. Поступка вимоги кредитором іншій особі допускається, якщо вона не суперечить закону, іншим правовим актам чи договору.