План:

І. Вступ

ІІ. Інформаційні технології, що застосовуються в дистанційній освіті

1. Послуги мережі Internet та дистанційна освіта

2. Електронні підручники та вимоги до них

ІІІ. Форми дистанційної освіти

IV. Дистанційна освіта в Україні

V. Висновок

VI. Література.

Вступ.
Дистанційна освіта широко розповсюджена на Заході , активно розвивається в
Росії та лише починає з’являтися на Україні (на сьогодні в Internet згадується лише про два проекти – на сервері Educational Network Ukraine).
Основною відмінною рисою дистанційної освіти від інших типів освіти є широке використання телекомунікаційних технологій в навчальному процесі.
Телекомунікації використовуються як при синхронному варіанті дистанційної освіти, так і при асинхронному. За їх допомогою може здійснюватися як забезпечення студентів необхідними матеріалами для навчання, так і перевірка отриманих студентами знань, спілкування з викладачем. Існує безліч реалізованих проектів дистанційної освіти, які відрізняються між собою технологіями та носіями інформації - від використання паперових носіїв та телефонного зв’язку до організації телеконференцій через супутники.

Дистанційне навчання, як одна з форм системи освіти, стало розвиватися ще до появи комп'ютерної мережі Інтернет, поступово нарощуючи комплекс використовуваних технологій. Спочатку на озброєння була узята так називана кейс-технологія: чітко структуровані учбово-методичні матеріали комплектувалися в спеціальний набір (“кейс”), що потім відправлявся студенту для самостійного вивчення. Згодом паперові проспекти і підручники були доповнені записами на магнітних носіях і CD-ROM, а для проведення занять і читання лекцій стали застосовувати телевізійні технології. При цьому студент усе-таки повинний був періодично відвідувати очні консультації викладачів (тьюторів) чи інструкторів у спеціально створених для цих цілей вилучених (регіональних) навчальних центрах.

Всесвітня павутина послужила основою для розвитку мережних технологій поширення знань, давши в руки студентів і викладачів електронні підручники і бібліотеки, зручні системи тестування, а також засоби спілкування. Інтернет дозволив не тільки об'єднати усе раніше відомі інструменти навчання, але і помітно розширити їхній перелік, зробивши істотний вплив на інформаційну культуру в освітнім середовищем. [8], [9].

За останні десять років віртуальні форми навчання стали звичними для більшості великих навчальних закладів усього світу. В одному тільки 1998 р. на ці мети було витрачено 1,5 млрд. дол., а до 2005 р., за прогнозом
Інституту стандартів і технологій США (Institute of Standards and
Technology), обсяг коштів, вкладених в освітні Інтернет-послуги, досягне
46млрд.дол.

Сьогодні навчання через Інтернет все частіше розглядається не просто як зручна форма підвищення кваліфікації, а як цілком серйозна альтернатива традиційній освіті, що дозволяє студенту одержати глибокі знання. Нам, видно, ще має бути по-справжньому оцінити роль сучасних технологій у зміні форм навчання і змісту освітніх програм, але для початку зупинимося на тім, що, власне, відбувається в цій сфері.

КЛАССИЧЕСКОЕ И ПОСТКЛАССИЧЕСКОЕ ОБРАЗОВАНИЕ

Образование – это то, что остается, когда мы уже забыли все, чему нас учили

Джордж Галифакс (XVIII век)

Старая парадигма образования, ориентированная преимущественно на передачу и усвоение научных, однозначно интерпретированных знаний, сегодня вступила в противоречие с новой парадигмой, видящей мир и человека в их целостности, в культурном и индивидуальном измерении. Классическая школа пользуется моделью усвоения знаний по принципу «внимание – слушание – понимание – запоминание – воспроизведение». Она организована и действует на основании нормативно-репрессивного принципа, подкрепляясь системой оценок по критерию
«правильно – неправильно». Природа с ее законами противопоставляется
«человеку-покорителю». Наука воспринимается как путь к точному, законченному знанию. Классический тип мышления следует из механистической картины мира с установкой на однозначность решения и обязательное совпадение предполагаемого результата с результатом реальным.

Сегодня формируется новая постмодернисткая картина мира, в которой чертами науки являются: сосуществование множества концепций, гипотетичность, неоднозначность интерпретации результатов, метафоричность, сближение научных и ненаучных форм познания. Научное знание гуманитаризируется – ставит в центр внимания проблемы общества и человека в их человеческом измерении и гуманизируется – делает установку на знание, как на средство сохранения, воспроизводства и развития культуры, а не как способ удовлетворения потребностей социально-производственной практики или чистой науки. Знания становятся капиталом: капиталовложения в сферу образования и науки дают в развитых странах больше прибыли, чем в сферу производства. Вместо критерия «правильно – неправильно» выдвигается критерий «полезно – эффективно – безвредно». Становится понятным, что будущее зависит не от количества знаний, а от уровня культуры и способности человека к ориентации в нестандартных ситуациях, или в ситуациях стандартных, но еще ему неизвестных (которые должны быть включены в образовательный спектр технологий поведения).

Постклассическое образование предполагает формирование у индивида умения найти и освоить такую социально-экономическую, социально-статусную и социально-психологическую нишу, которая позволила бы ему реализовать себя и быть счастливым, или, как минимум, не чувствовать себя ущербным и не быть несчастным. Главной функцией педагога становится создание условий для того, чтобы образовательных процесс стал творчеством личности, самой осуществляющей свое образование. Актуальной становится задача – научить самоменеджменту образования. Ориентация образовательного процесса на личность проявляется в его гуманизации, гуманитаризации и непрерывности
[17].
СОЦИАЛЬНЫЕ ТЕХНОЛОГИИ РЕФОРМИРОВАНИЯ ОБРАЗОВАНИЯ

Реформы начинаются там, где кончаются деньги

Борис Немцов

Современная философия признает множественность истины и полезность любых теоретических и мировоззренческих позиций. Поэтому в рамках единой образовательной парадигмы с необходимостью возникают многообразные модели образования, реализующие единые цели в разных модификациях. Конструирование различных моделей образования является уже теоретической реальностью.
Многие модели апробируются в инновационных учебных заведениях. Проблема же социальных технологий реформирования образования остается практически неразработанной.

Перенос западных моделей образования малоэффективен. Плодотворней представляется разработка отечественных социальных технологий реформирования образования с учетом западного опыта. Для этого требуется переформулировать цели образования, создать теоретические модели и критерии их эффективности и устойчивости в случае применения в массовом масштабе.
Этот первый тип технологического воздействия на образование в России известен как путь проектной реализации идей «сверху». Такими идеями становятся: новое содержание образования, новая модель образовательного процесса, усиление централизации или рост элементов демократизации в отношениях между субъектами образования.

Идея государственных стандартов образования, обязательных минимумов, призванных создать свободное образовательное пространство для учителя и ученика, юридически закладывает основы поливариантности содержания и форм образовательного процесса. Принцип выбора учащимися того или иного курса, учебного предмета дополняется принципом подбора содержания и формирования обучения в соответствии с потребностями и способностями учащихся (а не с принципом подбора учащихся элитных школ в соответствии с запросами педагога или задуманного содержания обучения) [17].
СОЦИООБРАЗОВАТЕЛЬНАЯ СРЕДА