Реферат

на тему:

Перши президенти

незалежної України

(політичні портрети)

Виконав:

група

Перевирів:

Дніпропетровськ

2002

Історія президентства

У перекладі з латині "президент" позначає - "сидячий упереди".
Розвиток цього політичного інституту берет начало наприкінці XVIII століття, коли стали формуватися перші демократичні режими в країнах Нового і Старого Світла. Протягом XVIII - XX століть інститут президентства став майже невід'ємним атрибутом республіканської форми правління і вагомою ознакою демократичного ладу.

Як відомо, республіки існували здавна. Республіками були древні грецькі міста-поліси, у тому числі і ті, котрі існували на території сучасної України: Херсонес, Ольвія, Пантікапей. Республікою у час свого становлення був і прославлений Рим (VI - I ст. до н.е.). В епоху середньовіччя (V - XV ст.) численні міста-республіки існували на території
Італії (такі як Венеція, Генуя, Флоренція). У Новий час утворилася
Республіка З'єднаних Провінцій у Нідерландах (1572 р.); республіканський лад панував і в Англії часів революції (1649-1660). Але ні одна з цих республік не керувалася по сучасному типі.

Перші республіки сучасного типу - то з президентом на чолі - з'явилися тільки в Новому Світлі, і тільки в Новий час. Їхнє виникнення було зв'язано насамперед із прагненнями молодих, енергійних і неупереджених колонізаторів позбутися від тяжких пережитків монархічного порядку. Саме з цієї причини посада глави держави стала виборної, не довічної і, головне, обмеженою конституцією. На інститут президентства була покладена головна задача республіканського ладу - гарантування конституції, а значить - і демократії.

Інститут президентства в Україні

В Україні інститут президентства розвивався своїм шляхом. Зародження демократичного суспільства почалося ще в часи козацтва, але бурхливий розвиток демократії й інституту президентства почалося в 10-х роках ХХ сторіччя. В часи діяльності Центральної Ради були видані чотири Універсали
(Укази), що повинні були стать основою демократизації українського суспільства. Останнім Універсалом, від 22 січня 1919 року, Центральна Рада проголосила повну політичну незалежність України від Росії. А 29 квітня
1918 року Центральна Рада обрала Михайла Грушевського Президентом
Української Народної Республіки.

1 грудня 1991 року відбулася друга значима подія в історії президентства України. У той день на референдумі народ віддав свої голоси за проголошення незалежності України й обрав першого Президента уже нової
Української держави - Леоніда Кравчука.

А в 1994 році відбулося то, чого в українській історії ніколи не було
- цивілізована і демократична наступність влади. Уперше на пострадянському просторі народ обрав Президента не тому, що попередній чи вмер став недієздатний. Це був альтернативний і демократичний вибір. Президентом став
Леонід Данилович Кучма.

Наступні вибори Президента відбудуться в жовтні 2004 року.

Перший президент України - Леонід Макарович Кравчук

Один із трьох учасників Біловезьких угод, по яких Радянський Союз фактично припинив своє існування і було створено СНД. Ініціатор усеукраїнського референдуму, у результаті якого 90,32% громадян України підтримали Акт проголошення незалежності України.

1 грудня 1991 року обраний Президентом України на перших прямих президентських виборах, набрав 61,59% голосів.

Народився в селі Великий Житин Рівненської області, у селянській родині. Закінчив Київський державний університет ім. Т.Г.Шевченка (1958) за спеціальністю «економіст, викладач політекономії»; Академію суспільних наук при ЦК КПРС (1970). Захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук — «Сутність прибутку при соціалізмі та його роль у колгоспному виробництві» (Академія суспільних наук при ЦК КПРС, 1970).

Після закінчення університету працював викладачем політекономії у
Чернівецькому фінансовому технікумі (1958—1960). З 1960 р. — на партійній роботі: лектор Будинку політосвіти, зав. відділом пропаганди та агітації
Чернівецького обкому КПУ. В 1970—1989 рр. працював в апараті ЦК КПУ в
Києві: зав. сектором перепідготовки кадрів відділу організаційно-партійної роботи; інспектор, перший заступник зав. відділом, з 1980 р. — зав. відділом пропаганди та агітації ЦК КПУ; в 1988—1989 рр. — зав. ідеологічним відділом ЦК КПУ.

У 1989—1990 рр. — секретар ЦК Компартії України з ідеологічної роботи, з червня 1990 р. — член Політбюро, другий секретар ЦК КПУ. В липні 1990 р.
— грудні 1991 р. — Голова Верховної Ради УРСР. Був членом ЦК КПРС з липня
1990 р.