Суспільно-політична діяльність Костомарова

| Категория реферата: Исторические личности
| Теги реферата: товар реферат, понятие культуры
| Добавил(а) на сайт: Sijankov.

Кирило-Мефодіївське братство та його організатори, зокрема Микола
Костомаров, зосередили головну увагу саме на соціальних і політичних питаннях. Ї хоч за своєю діяльністю організація не була радикально революційною, вона страшенно налякала царизм. Адже центральними пунктами програмних документів була боротьба проти кріпацтва, самодержавства, встановлення демократичної системи державного управління, самостійний розвиток кожної слов'янської держави в межах слов'янського федеративного союзу.

В прокламації "До братів українців" М.Костомаров розкривав систему політичної федеративної організації слов'ян, котрі мають поєднатись, але
"так, щоб кожен народ складав свою республіку й управляв своїми справами незалежно від інших, щоб кожен народ мав свою мову, свою літературу і свій власний устрій... Щоб був один сойм або Рада Слав'янства, де б сходилися депутати... і рішали такі діла, котрі належать до цілого Союзу
Слав'янського. Щоб у кожній республіці була загальна рівність і свобода, а станів щоб зовсім не було. Щоб депутатів і урядовців вибирано не по роду, не по багатству, а по розуму й освіті".
"Книги Битія..." Костомарова дають підстави вважати, що єдина політична організація слов'янських народів виводилась із їх спільного походження, духовної спорідненості й подібності історичної долі. А додатковим аргументом на користь цього припущення є ще одна праця Миколи Костомарова
"Слов'янська міфологія" (1846), написана на основі прочитаних ним лекцій у
Київському університеті. Провідною ідеєю її був показ духовної та світоглядної єдності давніх слов'ян в доісторичні часи. "Слов'янська міфологія" мала обгрунтувати прагнення кирило-мефодіївців до об'єднання слов'янства не лише в єдине політичне тіло, а й у єдину духовну цілісність.

Про це свідчить і Статус Кирило-Мефодіївського братства, в якому подається детальний опис системи політичної організа-ції Слов'янського
Союзу. Основою такого об'єднання є духовне життя слов'ян. В "Книгах Битія українського народу" Костома-ров писав, що слов'яни "приймовали віру
Христову так, як ні один народ не приймовав".

Об'єднання слов'ян мало відбуватися шляхом приєднання до Росії на основі федерації, де кожний народ зберігає свою самостійність. Федерація складається з польського, болгарського, чехословацького, сербського штатів
(держав), а Росія поді-ляється на три великоруські, два надволзькі, два південні, два сибірські, два кавказькі, два українські і один білоруський штати (держави) на чолі з загальним сеймом, куди входитимуть представники всіх слов'янських народів. Київ мав бути місцем розташування сейму і не включатися в жоден штат. Кожний штат як держава має свій власний сейм і президента. Центральна ж влада у федерації належить президентові, котрий, як і всі інші президенти, обирається на чотири роки.

Теоретичною основою вибору Києва столицею панслов'янської федерації були міркування братчиків про те, що Україна - найбільш пригнічена серед слов'янських народів, вона не мала і не має власних національних експлуататорів - панів, знаті, є духовно єдиним цілим, тому український народ з його національним "народним духом" (М.Костомаров, П.Куліш) покликаний першим звільнитись від національного, соціального та політичного гніту, ствердити "народне право" на основі хри-стиянського вчення і моралі.

Засобами досягнення поставлених цілей є мирні шляхи, а не насильство, бо влада на землі від Бога, і лише Бог - єдиний цар, а не земні царі й королі, що "дуріють" від самодержавного панування.

Їдеї егалітарності (рівності) українців містили елемент національного месіанства й не відповідали історичним реаліям. У соціальній структурі
України Костомаров не побачив тієї соціальної полярності, яку гнівно засуджував Т.Г.Шевченко.

У федерації слов'янських держав вища законодавча влада мала належати двопалатному сейму, а виконавча - президенту. Вона буде нагадувати той справедливий соціальний устрій, який існував у далекому минулому в слов'янських народів, де не було царів, панів, всі люди були вільні, рівні, не знали невільної праці, бідувань і незгод, а жили "братством, усе у них було общественне".
М.І.Костомаров вбачав головну мету в об'єднанні слов'янських народів.
Основою костомаровської концепцією історії було визнання у всіх народів
“федеративних початків”, з яких повинна була скластися федерація. Тому він надавав великого значення вивченню “питомо-вічового світу” і бачив у цьому
“найважливішу підмогу для розуміння справжнього”, більш того — для
“практичних цілей і в сьогоденні, і в майбутньому”.З класової точки зору костомаровская федералистическая концепція ідейно обґрунтовувала боротьбу за буржуазну чи республіку федерацію таких республік.

Н. И. Костомаров розглядав Давню Русь не як федерацію, що склалася в політичну державу, а з наявністю “федеративних початків”, з яких могла б за певних умов скластися федерація.

У березні 1847 року Кирило-Мефодіївське братство було розгромлене за доносом провокатора. Переляканий царський уряд розпочав слідство, яке показало, що організація була не такою вже радикальною і революційною, як це йому уявлялось. Але страх перед про-гресивними демократичними ідеями був настільки великий, що режим приховав їх, представивши братство як таке, що прагнуло об'єднати слов'янські народи під керівництвом Російської корони.
Проте розправа над його організаторами та активістами настала негайно.
М.Костомарова, П.Куліша та інших представників поміркованого крила заслано вглиб Росії, М.Гулака ув'язнено на три роки в Шліссельбурзькій фортеці, а
Т.Г.Шевченка віддано на 10 років у солдати.

Погляди М.І. Костомарова на державу і право мали велике значення.
Рушійною силою історії вони вважали народ, а його інтереси – єдиним критерієм історичної оцінки, що було дуже важливим для усвідомлення необхідності заміни монархії демократією.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. М.В. Захарченко Соціологічна думка України, Заповіт, Київ, 1996;

2. Ф.П. Шульженко Історія політичних і правових вчень, Юрінком Інтер,

Київ, 1999;

3. М.І. Костомаров у 1817-1860 р. — Русявий. Старовина, 1891, №2