Данило Галицький - його внутрішня та зовнішня політика

По Романі залишилися два малолітні сини, Данило і Василько; їx опікункою і регенткою була Романова вдова - нe знаємо її ні імені, ні роду
- жінка енергійна, з політичним хистом, що всіма силами намагалася утримати для синів їх батьківщину. Але недавно зорганізована держава не могла існувати без керми сильного володаря. Підпорою Романовичів були тільки волинські бояри, прив'язані до своєї династії, що розуміли значення великої держави i бажали утримати її в цілості й силі. іншу політику повели галицькі бояри: вони уважали зв'язок з Володимиром невигідним для себе, вирішили розірвати його i самим взяти владу в свої руки. Вони намагалися позбутися Романовичів, а на їx місце шукали coбi слабих князів, що в усьому йшли б під боярським проводом. У справи Галицько-Волинської держави почали втручатися сусідні держави, Угорщина й Польща, i так настав період сорокалітньої громадянської війни (1205-1245).

У перших роках, на заклик бояр, оселилися в Галичині три князя
Ігоровичі, сини героя походу на половців. Але вони не захотіли піддатися під боярську опіку, почалася боротьба, i молоді князі уладили різню, в якій полягло до п'ятсот вельмож. Далі бояри пробували самі, без князів правити
Галичиною. В 1213 р. могутній проводир боярства, Володислав Кормильчич, проголосив себе галицьким князем. Це була нечувана подія в тодішньому світi, i таке «вокняження» боярина спричинило серед князів обурення («не пристоїть бояринові князювати»). Тоді Угорщина i Польща взаємно порозумілись i виступили немов би в обороні прав Романовичів. Але невдовзі союзники відкрили свої карти: на основі умови у Спишу (1214) галицьким королем став угорський королевич Коломан (1214-1219), одружений з польською князівною. Так два сусіди Галичини готувалися взяти її пiд свою спільну владу. Але галицькі бояри знайшли coбi нового князя в оcoбi Мстислава
(1219-1227), славного лицаря; компромісовою політикою він намагався стримати плани завойовників. Все-таки угорські війська зайняли Галич, а поляки забрали землі на заході від Бугу.

Збирання земель. Тим часом Романовичі дійшли зрілих літ i почали боротьбу за відбудову Галицько-Волинської держави. Данило, як старший, мав провід, а Василько був його вірним помічником i союзником. Данило зайнявся наперед збиранням волинських земель, що були в руках інших князів, або під владою Польщі. Повільними, витривалими заходами від здобув наперед столичний Володимир (1214), далі Берестя i Забужжя (1219), Луцьк з
Пересопницею (1225), пізніше Белз (1234). Це були давні землі роду Романа.
Населення Волині було дуже прив'язане до своєї династії i готове було до жертв для неї. Володимирські бояри не залишали Романовича навіть тоді, коли вони в нестатках скиталися по різних місцях. Спираючись на сили Волині,
Данило розпочав війну за Галич.

Ця боротьба коштувала немало зусиль. Проти Данила ворожим фронтом стали галицькі бояри, що боялися сильної княжої влади i вживали всяких засобів, щоб сина зненавидженого Романа не пустити до Галича. Проти Данила виступали також тi князі, що змогли сісти на галицькому престолі; Мстислава
Мстиславича, Данило приєднав coбi, взявши його дочку за жінку, але пізніше
Галич зайняв чернігівський князь Михайло Всеволодович з Ростиславом, i вони повели уперту боротьбу проти Данила. Найгрізнішим противником була
Угорщина, що обсадила своїм військом головні городи, притягнула на свій бік частину бояр i готувалася затримати Підкарпаття під своєю владою. Данило, користуючися з сприятливих обставин, двічі (1230 i 1233) здобув Галич і вигнав з нього yгpiв, але щойно за третім разом, 1238 р. засів у наддністрянській столиці остаточно. Але тим ще війна не закінчилася:
Угорщина зібрала нові сили, зв'язалася з своїми боярськими прихильниками i
Ростиславом, притягнула на допомогу полякiв, і ця велика коаліція виступила проти Данила. Але в остаточному бою під Ярославом 1245 р. Данило переміг i поширив свою владу на всю Галичину.

Опис цієї сорокалітньої боротьби за Галичину подає Галицько-волинський літопис. Живими фарбами зображено в ньому тi соціальні i політичні сили, що діяли в країні. Боярство розвинулось у могутній клас i захопило всю владу.
Сили бояр спиралися на велику земельну власність - князі роздавали впливовим боярам в управу городи i волості. Також соляна промисловість, що мала тоді велику господарську роль, була в руках бояр; наприклад, соляні склади в Коломиї, що їх Данило бажав призначити на утримання війська, попали у володіння бояр. Боярство дійшло незвичайного добробуту i багатства. Коли здобуто двір Судислава одного з визначних боярських провідників, знайдено там масу всякої зброї, харчів та інших припасів. Коли угри хотіли того самого Судислава ув'язнити, "він у золото перемінився», тобто дав багато золота i викупився. Бояри мали свої військові відділи i залежних від себе клієнтів. Літопис описує, як їхав до Галича могутній боярин Доброслав: «в одній сорочці, запишаний, ані на землю не дивився, а галичани бігли при його стремені". 3 князями поводилися бояри зневажливо, з презирством. Одного з претендентів, що приїхав здобувати Галич, Мстислава пересопницького, бояри на глум вивели на могилу i заявили: «От, княже, ти посидів на Галичиній могилі, то так, як би княжив у Галичі»,- і він вернувся ні з чим. Зневажали i самого Данила, - під час бенкету один з бояр хлюпнув йому в лице вином із чаші. Могутні вельможі з насміхом зустрічали накази князя, самі ділили між собою державні доходи i грабували населення.
Боярський клас не проявляв ніякого державницького хисту. Руйнуючи авторитет князя, бояри, натомість, не вміли нічого збудувати. 3 облесною покорою зустрічали чужинницьку окупацію, безсоромно продавали свою країну мадярам.

Данило намагався знищити цю здеморалізовану аристократію. Щоб здобути противагу проти бояр, він спирався на міщанство i селянство. Ці класи, гноблені i нищенні боярами, з ненавистю ставилися до своїх гнобителів i шукали захисту та допомоги у князя. Як міщани ставали по боці Данила проти бояр, видно з облоги Галича 1237 р.; як тільки князь повернувся до них з закликом, вони крикнули: «Це володар наш, Богом даний!» - i пустилися до нього, «як діти до батька, як бджоли до матки, як спрагнені води до джерела». Данило дбав про те, щоб задовольняти потреби народу; наприклад, вислав свого печатника Курила* до Бакоти*, на Пониззя (Поділля), щоб розслідити зловживання бояр, i тим способом «утихомирив землю».

Данило бажав скріпити прихильні княжій владі міські елементи i зайнявся будуванням нових міст. Татарська небезпека примушувала його ставити нові оборонні городи, а при городах виростали міста. Немале значення мав тут вплив Західної Європи, де князі для збільшення своїх доходів засновували міста, як осередки промисловості i торгівлі. Літопис оповідає докладно про заснування Холма, що Данило «почав призивати захожих людей - німців і русь, чужоземців i ляхів; вони йшли день-у-день, ремісники i майстри всякі, що втікали від татар, сідельники, лучники, сагайдачники, ковалі заліза, міді й срібла, - i було життя, i наповнилися двері довкола городу, поля i села». Міста ставали союзниками князя у боротьбі з боярами.

Данило залучив до державного будівництва також селян. Він утворив з селян нове військо, тяжку озброєну піхоту, що зайняла місце боярських дружин. Це військо, цілком залежне від князя, дало йому змогу знищити боярську анархію i протидіяти чужоземним наїздам.

Перемога під Ярославом розв'язала руки Данилові й дала йому змогу присвятити увагу внутрішнім справам. Biн провів глибокі реформи в ycix галузях життя. Супроти «коромольного» боярства він перейшов до каральних дій: багатьох стратив, у багатьох сконфіскував землі, які роздав новому, служилому боярству. За Данила спішно збудовано низку нових міст, населення яких разом із служилим боярством стало підпорою князя. Звернено також увагу на положення смердів, на їx засяг обов'язків супроти бояр.

Реформаторська діяльність Данила була перервана новим лихом: рухом татар на захід. На початку 1241 року татари здобули Колодяжин, Кам'янець,
Данилів, Крем'янець, Галич, Володимир, «інниї гради, многі їм же ність числа» i посунули далі на захід. 1242 року, довідавшись про смерть великого хана Угедея, вони повернули на схід.

Отаборившись над Волгою, татари почали викликати до Золотої Орди князів, щоб затверджувати їх на князівствах. Першим у 1242 чи на початку
1243 року поїхав Ярослав, князь Володимирсько-Суздальський. За ним вирушили князі північні в 1244, 1245 роках. У 1246 році майже одночасно виїхали
Михайло Чернігівський та Данило. До Данила звернулися татари з вимогою:
«Віддай Галич". Можливо, хтось із князів просив Галич у татар. Становище
Данила було тяжке, бо він не міг вступати в боротьбу з татарами, якщо за ними стояли Ростислав з уграми, а головне - боярська опозиція.

Данило дістав від татар підтвердження прав на все князівство, але мусив визнати себе «мирником» - союзником, татарським васалем, підпоручником хана. Порівнюючи з іншими князями, прийняли його «милостиво", але почуття образи було глибоке i у князя, i в ycix пiддaниx. "О, зліше зла честь татарська!», - рeзюмувaв ці переживання літописець.

Дійсно, щойно закiнчив Данило 40-літню боротьбу за об'єднання
Романової держави блискучою пepeмогою, як мусів визнати себе xaнcьким
«холопом». Усе життя тепер присвячує він підготовці до нової боротьби - за звільнення від татарської кормиги, будує фортеці, а разом з тим шукає зв'язків у Західній Європі.

Однак, виявилося, що, не зважаючи на моральне приниження авторитет
Данила значно зpic після відвідин у хана. Він повернувся з ярликом хана, як його васал, i таким чином міг сподіватися на захист збоку татар в разі будь- яких конфліктів. Так зрозуміли його становище сучасники, які зі страхом чекали на новий напад татар.

В першу чергу змінилося ставлення Угорщини. Той самий король Беля IV, який протягом стількох років боровся з Данилом i відмовив йому, коли він просив для сина Льва руки дочки його, Констанції, тепер прислав caм послів з пропозицією шлюбу. Щоб закінчити справу з претензіями Ростислава на
Галичину (Ростислав був одружений з другою дочкою Белі IV), Беля дав йому окреме князівство-банат між Дунаем, Савою и Моравою - Мачву. Року 1247 відбувся шлюб Льва з Констанцією і укладено згоду Данила з Белею. Але, незважаючи на цю угоду, Беля затримав титул «короля Галіції i Лодомерії».

Ще важливішими були стосунки з папою Інокентієм IV. Початок їх залишається неясним. Посол папи де Пляно-Kapпіні, по дорозі до татар, зустрів 1246 року в Ленчиці у Конрада Мазовецького Василька, а потім гостював у нього в Володимирі. Там він намовляв Василька та руських єпископів, яких скликав князь, до унії. I Василько, i єпископи відмовилися щось на це відповщати i радили відкласти питання до повороту Данила від хана. Питання про притягнення Данила мало для папи Інокентія IV велике значення: i своїй спробі зорганізувати оборону християнства від татарської небезпеки він хотів спертися в першу чергу на кpaїни, безпосередньо загрожені: Угорщину, Чехію, Сербію, Польщу, Литву та Галицько-Волинське князівство.

Збереглося листування між папою i Данилом після його повернення від хана. 3 цих листів видно, що для Данила головним була організація проти татарської допомоги, i він хотів знати, чи буде вона. Справа була для нього актуальна, бо якраз під час цього листування воєвода Куремса знову вчинив напад на Поділля та Волинь.

Папа звертався з листами не лише до Данила, але й до Олександра
Невського, князя Суздальського, якого закликав теж до об’єднання. Але тими заходами мав він на меті встановити лише оборонний фронт для захисту
Західної Європи від татарських нападів, а не активну боротьбу з ними.
Данило сподівався, що буде зорганізований хрестоносний похід, прийдуть на допомогу полки західних держав.

В той час прибула папська делегація, яка привезла Данилові корону. Для нього було ясно, що в таких умовах коронування тільки ускладнить відносини з татарами, не даючи йому нічого конкретного для боротьби з ними. Тому
Данило не прийняв корони, i на цьому закінчилася справа до 1253 року.

Але з короною зв'язана дуже важлива справа: в листуванні папи з
Данилом i Васильком папа називав їх обох «rex», а державу 1246 року - королівством», А. Великий слушно пише, що тоді в середині ХІІІ ст., в такому питанні, як титулування володаря i його держави, «Апостольська столиця не могла допуститися грубого недогляду та порушення політично- правного устрою тодішньої Європи"... «Римська курія мусила мати докладні інформації про фактичний стан України, головно про її політично-правне положення в cвiтi».

Питання це набуває ще більшого значення, якщо порівняти це титулування братів Романовичів з титулуванням Олександра Heвського. В листі до Maгicтpa
Тевтонського ордену папа згадує, що вислав листи до «Данила, достойного короля Русі та до шляхетного мужа Олександра, князя Суздальського». Тут впадає в око різниця в титулуванні обох володарів. Цікаво, що в 1247 році
«світлим королем Володимира» називає папа Василька, а «світлою королевою"
Дубравку, його дружину. Таким чином, Василько, нібито "удільний" князь, має в очах папи вищий титул, ніж великий князь Суздалський та Володимирський -
Олександр.

Питання про титул України, як королівства, має довгу історію. Ще коли син Ізяслава I - Ярополк - 1074 року звернувся був до папи Григорія VII, то папа іменував його, позбавленого держави «королем» («rex») русичів, а
Болеслава, короля Польського - тільки князем ("dux»).

Пізніше, в 1214 році, коли Андрій II Угорський домагався коронування сина Коломана, він не просив піднести його до гідності короля, а писав, що
«народи Галичини... просили ..., щоб ми поставили їм нашого сина Коломана на короля», а сам він з 1214 року іменував себе королем Галичини.

Становище змінилося в 1253 році, коли Данило почував себе сильнішим, а головно - уже твердо вирішив повести боротьбу з татарами. Тож, коли виявилося, що татари рушають на Галицько-Волинську державу, він знов звернувся до папи по допомогу. Папа проектував зорганізувати велику коаліцію держав: Польщі, Чехії, Моравії, Cepбiї, Померанії, і проповідував хрестоносний похід. В таких умовах Данило погодився прийняти коронування, яке відбулося тихо в Дорогичині, під час походу Данила на ятвягів. «Прийняв вінець від Бога, від церкви св. Апостолів, від стола св. Петра, від отця свого папи Інонентія i від ycix його єпископів», - записано в літописі.