Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7 | Следующая страница реферата

Сувора заборона не залякала членів Північного товариства, які, давши підписку, продовжували свою діяльність. Восени 1822 р. було створено
Північну думу, куди увійшли М. М. Муравйов, обраний «правителем» товариства, С. П. Трубецькой і Є. П. Оболенський. Перед товариством постала досить гостра альтернатива — яку мету і програму обрати за керівну для дальшої діяльності. На порядок денний було поставлено обговорення проекту
«Конституції», над якою продовжував працювати М. М. Муравйов.

Протягом 1821—1825 рр. Північне товариство чисельно зросло до 105 осіб і перетворилося в досить значну суспільну силу, що тримала в руках військові частини для здійснення перевороту, підготувала програму дій, а також план революційних перетворень в Росії.

1.3. Події на Україні (Тульчин) та в Бессарабії (Кишинів)

У березні 1821 р. І. Г Бурцов на засіданні Тульчинської управи офіційно повідомив рішення Московського з'їзду про ліквідацію «Союзу благоденства». Управа на чолі з П. І. Пестелем відмовилася визнати це рішення законним. Бурцов не зважився оголосити свої повноваження на заснування нової думи в Тульчині й залишив засідання. До присутніх Пес-тель звернувся з закликом «з'єднатися найміцнішими узами» і продовжувати боротьбу, «захопив усіх силою своїх міркувань». Члени товариства (О. П.
Юшневський, О. П. Барятинський, Ф. Б. Вольф, П. В Аврамов, В. П. Івашов, М.
В. Басаргін, О. О. Крюков, М. О. Крю-ков) одностайно його підтримали.

«Павло Іванович Пестель, — писав у спогадах М. В. Басаргін, — був людиною високого, ясного і позитивного розуму. Бувши добре освіченим, він говорив переконливо, викладав свої думки з такою логікою, такою послідовністю і такою переконливістю, що важко було встояти проти його впливу».

Тульчинська управа (дума) вирішила продовжувати свою діяльність в дусі рішень Петербурзької наради «Союзу благоденства» (1820 р.), тобто ставила мету встановлення республіканської форми правління і революційний спосіб дії. На цьому ж засіданні було прийнято рішення про знищення царя і здійснення військової революції в Росії. «Під час рішення Думи про продовження Союзу, — писав П. І. Пестель, — були підтверджені як республіканське правління, так і революційний спосіб дії. Цим ставилась не нова мета, а стара, раніш уже прийнята, продовжувалась».

На другому установчому засіданні Південне товариство оформилося організаційно: П. І. Пестеля обрано головою, а О. П. Юшневського — охоронцем товариства. Разом вони складали Директорію Південного товариства з диктаторськими повноваженнями. Третім членом її заочно обрано М. М.
Муравйова. Останньому про це негайно повідомлено. Північне і Південне товариства вважалися «округами» — складовими частинами єдиної організації дворянських революціонерів Росії. Від нових членів при вступі вимагалась обіцянка («чесне слово») зберігати таємниці товариства і підкорятися його постановам. С. Г. Волконський і В. Л. Давидов першими запевнили П. І.
Пестеля, що вони залишаться в товаристві.

Члени Південного товариства глибоко розуміли потребу в створенні загальноросійської таємної організації з центром у Петербурзі, а тому з самого початку ставили однією з головних умов єдність дій. П. І. Пестель вважав, що «Північне і Південне товариства становлять одне, тому що вони обидва є продовженням «Союзу благоденства», що на самому початку листування з Микитою Муравйовим ми себе визнавали за одне товариство, що обидва округи мали твердий намір не інакше діяти як тільки разом».

Продовжувалося збирання революційних сил і об'єднання їх у товариство.
Директорія Південного товариства в цій справі проявляла неабияку енергійність і розпорядливість. За п'ять років (1821—1825) Південне товариство зросло до 101 чоловіка, а напередодні повстання разом з
Товариством об'єднаних слов'ян нараховувало у саоїх рядах 160 осіб.

Внутрішнє влаштування Південного товариства було простим: управління перебувало в руках Головної управи або Директорії. Члени товариства розподілялися на братів, мужів і бояр. Братами називали рядових діячів, які не мали права приймати нових людей у товариство. Мужам таке право надавалося. Бояри мали право не лише приймати до товариства, а й брати участь у вирішенні разом з Директорією важливих питань. Особи, які ще не були прийняті в товариство, але готувалися до цього, називалися друзями.
Мета і план товариства повністю відкривалися боярам і мужам. Новоприйнятим членам імена інших учасників товариства повідомляти не дозволялось.

Навесні 1821 р. П. І. Пестель за дорученням штабу 2-ї армії двічі їздив у Бессарабію для збирання інформації про розвиток грецького повстання проти Туреччини. В доповідних записках він висловив своє прихильне ставлення до повстанців, їх планів утворення федеративної республіки і вважав, що Росії необхідно розпочати війну на захист Греції.

Ці поїздки керівник Південного товариства використав і для зв'язку з членами «Союзу благоденства», які діяли в Кишинові (М. Ф. Орловим, В. Ф.
Раєвським, К. О. Охотніковим, Г. О. Непеніним).

2. ПОВСТАННЯ ДЕКАБРИСТІВ

У ПЕТЕРБУРЗІ І НА УКРАЇНІ

2.1. ПЛАН ВІЙСЬКОВОГО ПЕРЕВОРОТУ В РОСІЇ

Дворянські революціонери Північного і Південного товариств у відповідності з угодою про спільні дії, укладеною в 1824 р., готували військове повстання, початок якого орієнтовно призначався на літо 1826 р.
До цього часу передбачалось виробити й прийняти спільну узгоджену програму.
Над нею посилено працювали М. М. Му-равйов і П. І. Пестель. Мала бути проведена агітаційна робота серед солдатів гвардійських і армійських військових частин, які повинні взяти участь в перевороті. Передбачалось значне чисельне зростання таємних товариств та досягнення безумовної погодженості їх практичних дій під час військового повстання, на підготовку якого виділявся досить значний час — 2 роки.

Ідеолог і вождь дворянських революціонерів П. І. Пестель висував план здійснення соціальної революції в Росії при таких неодмінних умовах: вирішити в деталях. який новий спосіб правління товариство бажає ввести; збільшити число членів товариства до такої кількості, коли можна було б перетворити переконання членів товариства в суспільну думку, а їх наміри зробити загальним бажанням; переворот здійснити в Петербурзі, де зосереджувалися все управління і влада, з розрахунком, що армія і місцеві прогресивні сили в губерніях визнають, підтримають і сприятимуть революції.
Початок революції визначався «переважно обставинами й силою товариства», а найзручнішим часом для цього вважалася смерть царя.

В Петербурзі повинні були повстати гвардія і флот. Товариство мусило очолити повстання, арештувати й відправити за кордон осіб царської фамілії, скликати Сенат і через нього обнародувати новий «порядок речей», введення якого б доручалося Тимчасовому верховному правлінню, або скликаному через
Сенат Собору народних депутатів, що схвалив би «Конституцію». Якби народні депутати обрали монархічне правління, то Тимчасове верховне правління взяло б на себе роль регентства. З таким планом були згодні Північне і Південне товариства. Суперечки викликало лише питання про спосіб введення нового порядку: через Тимчасове верховне правління чи Собор народних депутатів.
Революція приурочувалась до природної або насильственої смерті Олександра
І.

Існував і другий план: військовий переворот розпочати під час огляду
Олександром І військ 3-го піхотного корпусу на Україні влітку 1826 р.
Передбачалося вбити царя і опублікувати відозви до військ та народу. Потім
3-й корпус мав рушити в похід на Київ і Москву, а до нього приєднаються інші війська, де існував «дух невдоволення». В Москві революціонери вимагали б від Сенату проголошення перетворень в державі. Члени товариства на півночі й півдні повинні були сприяти розвиткові революції: військам
Південного товариства доручалось зайняти Київ і там залишатися, а гвардії і флоту Північного — арештувати й вислати за межі Росії осіб царської фамілії і поставити перед Сенатом у Петербурзі такі ж вимоги.

Цей план раніше висувався групою активних членів Південного товариства, очолюваних С. І. Муравйовим-Апостолом і М. П. Бестужевим-
Рюміним, і був відхилений на з'їзді у Києві (1825 р.). Однак план існував, а тому в 1825 р. С. П. Трубецькой, який їхав з Києва у Петербург, мав доручення Директорії Південного товариства привезти відомості, чи зможе
Північне товариство на випадок виступу 3-го піхотного корпусу підтримати революцію рішучими діями в Петербурзі

Повстання в Петербурзі повинне було стати прологом революції в Росії.
Південне товариство забезпечувало її на півдні військовими силами 2-ї армії.

Микола І був ще 12 грудня попереджений офіцером-зрадником Я. І.
Ростовцевим про змову і намір виступити в день присяги — 14 грудня 1825 р.
Декабристи невдовзі дізналися про розкриття їх плану. 13 грудня увечері відбулася остання підготовча нарада К. Ф. Рилєєва, І. І. Пущина, С. Г.
Краснокутського, О. О. Бестужева, А. П. Арбузова, С. П. Трубецького і Є. П.
Оболенського. Вони прийняли остаточне рішення про початок повстання.

2.2. Повстання декабристiв в РоссiЇ

Ранок 14 грудня 1825 був похмурим і морозним. О 7-й годині почалася присяга Сенату, а війська на Петровську площу ще не прибули. Це порушувало намічений план. Не було захоплено і Зимовий палац. Відбулося дві екстренні наради К. Ф. Рилєєва, С. П. Трубецького та І. І. Пущина. Останній запропонував Трубецько-му їхати на Петровську площу, щоб очолити повсталі війська. Але С. П. Трубецькой, проявивши нерішучість, на Петровську площу не поїхав. Побоюючись, що на випадок повстання за ним приїдуть офіцери, він залишив свій будинок і поїхав у канцелярію Головного штабу, де отримав царський маніфест для присяги, потім поїхав до сестри, від неї — до флігель- ад'ютанта полковника І. М. Бібікова. Десь о 13-й годині дня С. П.
Трубецькой знову з'явився у Головному штабі і побачив на Дворцовій площі
«натовп людей». В Головному штабі Трубецькой дізнався про повстання
Московського піхотного полка. На пропозицію одного з ад'ютантів йти на
Ісаакіївську площу, де перебував цар, він відмовився, пославшись на хворобу. З Головного штабу Трубецькой поїхав знову до своєї сестри на вулицю Велику Міліонну, де й перебував до кінця дня 14 грудня 1825 р. Його нерішучість завдала великої шкоди повстанню.

Військове повстання розвивалося незалежно від вчинків невдалого диктатора. Начальник штабу повстанців Є. П. Оболенський рано-вранці відвідав К. Ф. Рилєєва, об'їхав казарми полків, що готувалися до повстання. а потім прибув на Петровську площу і з урочистою клятвою став у ряди повстанців. Про організацію повстання дбали й інші керівники Північного товаристра. Зокрема К. Ф. Рилєєв та І. І. Пущин зробили розвідку до воріт
Московського, Ізмайлівського полків, а також казарм Гвардійського морського екіпажу, але офіцерів і солдатів не зустрічали. Потім сам К. Ф. Рилєєв поїхав до казарм Гренадерського полку, але, дізнавшись про виступ його солдатів на чолі з поручиком О. М. Сутгофом, прибув на Петровську площу, де вже шикувалися повсталі війська.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: курсовик, контрольные 10 класс.





Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7 | Следующая страница реферата