Зміст

1.Вступ

1)Економічна політика російського царизму в Україні в пореформлений період

2)Особливості й перебіг промислового перевороту
3)Іноземний капітал та його роль
4)Формування українського індустріального району

2.Історія створення залізниць
1)Південно західна залізниця
2)Львівська залізниця

***Вступ***

Економічна політика російського царизму в

Україні в пореформлений період

Після реформи 1861 р. Наддніпрянська Україна переживала добу бурхливого економічного зростання. Цей ріст визначався економічною політикою царизму.
Російський уряд розвивав не Російські регіони імперії, у тому числі
Україну, виходячи виключно з інтересів імперії. Внаслідок цього в Україні прогресували тільки ті галузі промисловості, які не мали відповідних природних умов в Росії (цукрова), або ті, що постачали сировину та напівфабрикати для російської індустрії (металургія, кам’яновугільна промисловість ). Натомість давня галузь української промисловості – текстильна була штучно затримана у своєму розвитку , а деякі види її
(наприклад, бавовняна) і зовсім не могли існувати в Україні через різні митні й тарифні заходи російського уряду. З української сировини готові продукти вироблялись переважно за її межами, В Росії. Такий розподіл праці прив’язував Україну до центру і робив її економіку надзвичайно вразливою.
Політикою цін, коли сировина коштувала дешево, а готові товари дорого, капітали викачувались з України.

Тому, хоча господарство України швидко розвивалося, її економічна залежність від Росії не зменшувалась. Навіть лідер більшовиків Володимир
Ленін визнавав, що Україна “стала для Росії тим, чим для Англії була
Ірландія, яка нещадно експлотувалась, не отримуючи нічого натомість”. При цьому слід мати на увазі, що Україна не була колонією “азійського” типу _ бідною, без власної промисловості, ресурси якої імперія просто викачує, а
“європейського” – промислово розвинутою, яку позбавляють не стільки ресурсів, скільки капіталу і потенційних прибутків.

Особливості й перебіг промислового

перевороту

Звільнення селян від кріпосної залежності усунуло одну з найголовніших перешкод на шляху прискореного промислового розвитку – дефіцит робочої сили. Тепер, навпаки, відчувався надлишок людей,які пропонували капіталістам свої послуги. Це означає, що сформувався ринок вільнонайманої праці.

З початку 60-х рр. якісно нову фазу вступив промисловий переворот.
Виробництво швидко машинізується. Парові машини стають «серцем» кожної фабрики чи заводу. Ручна техніка в усіх основних операціях замінюється системою верстатів. Істотні зрушення відбулися на старих мануфактурних виробництвах (суконна промисловість, цукроваріння). Дещо пізніше технічний прогрес прийшов у важку промисловість . Але в ній перехід від мануфактури до фабрики здійснюється не на базі старих, а на основі принципово нових технологій і відповідних механізмів, що забезпечило саме тут найбільшу ефективність нового виробництва.Остаточно промисловий переворот в економіці
України завершився у 80-ті рр. ХХ ст.

Іноземний капітал та його роль

На економічній ситуації в Україні позначилась політика протекціонізму щодо відчизняних виробників, яку здійснював уряд. Мито наіноземну продукцію весь час зростало. Іноземцям стало вигідніше завозити не товари, а капітали. Французькі, бельгійські, німецькі, англійські підприємці захопили протягом другої половини ХІХ ст. ключові позиції у провідних галузях промисловості України: вугледобувній, гірничорудний, металургійній та сільськогоспода- рському машинобудуванні.

Приплив іноземних капіталів не можна оцінити однозначно. З одного боку, вони прискорювали розвиток окремих галузей промисловості, створювали нові робочі місця. Але з іншого – з України викачювалися великі кошти у вигляді промислових прибутків, процентів на вкладені або позичені гроші. Наприклад, англійський підприємець Юз (засновник Юзивкі, тепер – Донецьк) за 25 років діяльності в Україні вивіз до Англії 25 млн. крб. Золотом. Вітчизняне господарство стало залежним від іноземних банків та окремих капіталістів.

Формуваняя українського

індустріального району

У 60-90-і рр. сформувався український індустріальний район, що включав такі промислові центри загальноімперського значення: Донецький вугільно- металургійний, Криворізький залізорудний, Нікопольський марганцевий. Разом за своєю потужністю, розміром і економічним значенням в історії ХІХ-ХХ ст. їх можна порівняти хіба що з найбільшим у світі Рейнсько-Вествальським промисловим районом Німеччини. Україна стала головною вугільно- металургійною базою Російської імперії.

Видобуток вугілля в Донбасі зріс у 1860-1900 рр. більш ніж на 1000%.
Замість дрібних шахт відкривалися великі. Але, якщо в розвинутих іноземних країнах у вугледобуванні почалась механізація, в Донбасі техніка залишалася відсталою. Механізація видобування вугілля тут і на початку ХХ ст. становила менш ніж 0,5%. З максимальною для себе користю власники шахт, переважно іноземці, використовували робочу силу.

Розвиток промисловості, залізничне будівництво різко підвищили попит на метал. В кінці ХІХ ст. почалась розробка нових покладів залізної руди.
На з Уралу пересувається імперський ценр її видобутку.За 30 років видобуток руди зріс в Україні- в 158 разів. У Кривому Розі- райони величезних покладів залізної руди – і в Донбасі будувалися металургійні заводи. На кінець 90-х рр. в Донбасі і Кривому Розі було вже 17 великих металургійних заводів.

В цілому питома вага України в загальноімперському виробництві становила у 1900 році: вугілля- 70%, залізної руди-57%, чавуну –52%, рейок-
76%. І це за умов, коли територія підросійської України і її населення не перевищували 15% загальноімперського.

Отже, в Україні найбільших успіхів, якщо оцінювати валові показники, досягли три сировинні галузі: вугледобувна, гірничорудна і металургійна.
Інші ж стояли на місці. Певний виняток склали тільки сільськогосподарське і транспортне машинобудування.ценгтир сільськогосподарського машинобудування в пореформенні роки перемістився з підросійської Польші і прибалтійських губерній в Степову Україну.головними осередками сільськогосподарського машинобудування були Олександрівськ (тепер Запоріжжя), Харків, Одеса,
Бердянськ, Херсон, Миколаїв, Київ.усі великі заводи належали іноземним власникам.

Транспортне машинобудування було зосереджене в Харкові, Луганську.
Миколаєві тощо. Зокрема, у Харкові і Луганську виготовлялися паровози.