Міністерство АПК України
Днепропетровський Державний Аграрний
Університет

Кафедра генетики

та розведення

Р Е Ф Е Р А Т на тему:
«ГЕННОІНЖЕНЕРНІ БІОТЕХНОЛОГІЇ»

Виконав: студент 1 курсу групи В-2-01

Кузнецов
Олександр

Науковий керівник: доц. Халак В.І.

Дніпропетровськ
2001

З М І С Т

Вступ.

Розділ 1. Генетична інженерія і біотехнології ХХІ століття.

Розділ 2. Біотехнологічні методи відтворення скота.

Заключення

Список використаних джерел.

Вступ

Генетика - теоретична основа племінної справи. З її допомогою розробляються нові шляхи селекції. До успіхів генетики можна віднести досягнення хутрового звірівництва, кольорового каракулеводства, використання генетичних маркерів, біометричних і інших методів підвищення ефективності селекції.

Генетика відноситься до числа точних, що стрімко розвиваються наук.
Вона включає досить різноманітні розділи зі складною термінологією, генетичною і математичною номенклатурою, що представляє визначених труднощів у її засвоєнні.

Основні етапи розвитку генетики. Ще первісна людина помітила, що корова народжує теля, свиноматка – поросят, із зерен пшениці виростають нові зерна. Це було її чи не найперше “наукове спостереження” схильності живих істот передавати свої властивості нащадкам.

Найдавніші правила і розпорядження для відбору худоби і її розведення майже в незмінному вигляді існували до ХХІ ст. Перша, що надійшла до нас, теорія спадковості, була розвинута в п’ятому сторіччі до нашої ери
Гіппократом. Згідно з цією теорією нащадки схожі із своїми батьками тому, що в статевих клітинах знаходяться найдрібніші елементи всіх частин тіла батька, як здорових, так і хворих. Крім того, Гіппократ вірив в успадкування набутих ознак.

Менш ніж через 100 років Аристотель довів неспроможність уявлень
Гіппократа. Він запропонував свою теорію, згідно з якою в статевих клітинах батька знаходяться неготові елементи всіх частин тіла, а схеми, відповідно до яких “безформенна” кров матері повинна формувати нащадків. Це геніальне передбачення Аристотеля було забуте майже на 23 сторіччя

У середині ХХІ ст. з появою еволюційного вчення Ч. Дарвіна підвищився інтерес до проблеми спадковості і мінливості. Деякі значні біологи того часу висунули кілька гіпотез щодо механізму спадковості. Найбільшу увагу заслуговують три гіпотези.

Перша гіпотеза – “тимчасова гіпотеза пангенезису”

Друга гіпотеза - “ідіоплазми”

Третя гіпотеза – “зародкової плазми

У 1865р. Г. Мендель сформулював основні закони спадковості, виходячи з довготривалих дослідів над рослинами гібридами. Проте датою народження генетики вважають 1900 р. – рік перевідкриття законів Менделя зразу трьома вченими незалежно один від одного – Г. де Фрізом у Голландії, К. Корренсом у Німеччині і Е.Чермаком у Австрії.