Менеджмент: теорія та практика 1.4. Методи, функції та критерії управління

Уникаючи полеміки, що досить широко ведеться в літературі щодо методів управління, спробуємо сформулювати глобальний для соціально-економічного розвитку підприємства критерій управління ефективністю цієї діяльності та знайти місце методам управління, які дозволяють досягати цього критерію в процесі управління діяльністю підприємства.

Для вибору критерію управління доцільним є узгодження процесів досягнення основних цілей управління та глобального критерію для об'єкта.
Якщо за головну ціль держави вважати вирішення проблеми задоволення духовних та матеріальних потреб населення, які постійно зростають, то розглянута (див. рис. 1) ієрархія потреб за А.Х.Маслоу може бути узагальненою змістовною основою вирішення цього завдання узгодження.
Повністю вирішити що проблему може лише держава, але її рішення формується з сукупності локальних рішень, що приймають окремі підприємства чи організації (див. рис. 5). Кожне підприємство займається розв'язанням однієї проблеми чи її складової в цілому для суспільства, але з оплатою праці та соціальними рішеннями воно багато в чому дозволяє працівникам реалізувати ієрархію потреб. Зазначена "подвійність" (двоїстість) на підприємстві при орієнтації діяльності на досягнення кінцевої цілі розвитку суспільства не є суперечливою для його працівників. Більш того, спочатку цілі розвитку всієї держави, кожного підприємства та життєвих інтересів кожного працівника, усіх членів суспільства збігаються.

Завдання методів управління тут — побудова системи господарювання, яка б забезпечувала одночасне досягнення кореспондуючих цілей розвитку кожної людини відповідно до її різноманітних потреб, підприємств та організацій, що задавольняють ці потреби, та держави, яка забезпечує скоординований розвиток підприємств у напрямку ефективнішого задоволення потреб населення.
Тому у вершині піраміди задоволення потреб населення діяльністю підприємств у цілому для держави, вочевидь, має бути критерій максимальної ефективності процесів задоволення потреб в абсолютній величині та в розрахунку на одну людину. У міжнародній практиці показником, що лежав в основі такого критерію, виступав максимум національного доходу на душу населення у єдиному для всіх країн доларовому численні.

57

За цим показником у 1991 p. CPCP (у рік розпаду) не належав навіть до першої десятки країн; мав негативні темпи розвитку і відставав від двох перших країн у першій десятці в три рази, від передостанньої — майже в два рази. В Україні, як в одній Із спадкоємиць СРСР, наступними роками відбувалося погіршення цього показника і відповідно — добробуту населення.
Тому актуальність проблем вибору критерію та організації досягнення його максимуму в процесі реалізації поставлених цілей в системі управління соціально-економічним розвитком країни, її підприємств та організацій, посилюється.

'•* і

і-І

ь[pic]

Рис. 12. Піраміда перетворення вихідних ресурсів на підприємстві на потрібні для населення кінцеві результати

На рівні підприємства за критерій, що можна порівняти з тим, що використовується на рівні держави, доцільно брати макі симум прибутку підприємства, який забезпечується діяльністю підприємства в процесі виробництва та реалізації продукції споживачам; продукцію випускають відповідно до всієї гами потреб населення у цій продукції. Методичну основу досягнення максимуму прибутку в процесі перетворення вихідних виробничих ресурсів на кінцеву продукцію закладено у "фундаменті" системи, економічному забезпеченні, розглянутому раніше. Зобразимо

58 графік, базуючись на розгляді піраміди задоволення потреб населення для рівня всієї країни (рис. 6), вичленуємо з неї як складову піраміду для рівня одного з підприємств (рис. 12).

Складність системи управління народним господарством та його ланками зростає через те, що постійно ускладнюються економічні відносини в процесі виробництва та реалізації продукції. Це призвело до необхідності розділення проблеми вдосконалювання управління суспільним виробництвом на різні аспекти, такі як соціальний, психологічний, правовий, організаційно- технічний, організаційно-економічний, кібернетичний і т.д. При цьому збільшується значення забезпечення єдності взаємодії та наступності всіх цих зовні різнорідних аспектів. В основі вирішення поставленого складного завдання лежить розроблення уніфікованого підходу до об'єкту управління, необхідність у забезпеченні єдності складу та змісту методів управління, що використовуються в будь-якому аспекті.

У суспільному виробництві економічні зв'язки направлено на планомірне задоволення об'єктивних економічних інтересів суспільства та потреб конкретних виробничих колективів та кожного їх члена. Управління процесом досягнення цілі з задоволення об'єктивних економічних інтересів, властивих суспільству, здійснюється за допомогою економічних методів.

Вочевидь, під змістом методів управління, що задовольняють вимогам певних економічних законів, треба розуміти склад та зміст економічних відносин між людьми в процесі виробництва та збуту продукції. Ці методи охоплюють економічні відносини між людьми з: планування; обліку та контролю; аналізу; прийняття рішень; регулювання та організації виконання рішень; господарського розрахунку, економічного стимулювання та договірно- правових відносин. Особливістю всіх перерахованих методів управління, які відображають склад та зміст економічних відносин між людьми в процесі виробництва та розподілу благ, є трансформація їх при безпосередньому управлінні об'єктом у функції цього управління. При цьому якщо метод управління являє собою спосіб досягнення мети, функція — це завдання, що вирішується в процесі управління.

Взаємодія різнорідних аспектів управління має значну спільну зону, яка проявляється в інформаційному аспекті. Всі методи управління інформаційно перебувають у тісному взаємозв'язку на основі взаємної наступності окремих складових у процесі функціонування цих методів. При вирішенні завдань обліку вже частково вирішуються завдання економічного аналізу. Разом з тим при проведенні аналізу вирішуються окремі завдання планування. При цьому завдання, що вирішуються в обліку та плануванні, практично складають основу методу прийняття рішень — їх інформаційну підготовку. Методи аналізу зароджуються в надрах обліку, методи планування — в надрах аналізу і т.д.
(див. тонку лінію на рис. 13).

Завершальним методом є економічне стимулювання, яке інформаційно також базується на перших трьох методах та разом з тим виконує одну з функцій останнього етапу процесу прийняття рішень — організацію їх виконання.
Економічне стимулювання одночасно є важелем зворотнього зв'язку між об'єктом управління та управлінським персоналом. Таке взаємопроникнення методів управління, інформаційна єдність їх та взаємозв'язок з найважливішим методом всієї системи управління — прийняттям управлінських рішень — дозволяє розглядати[pic]всі методи управління на єдиній основі.

Рис. 13. Взаємопроникнення функцій управління:

А — процеси в реальному масштабі часу;

Б — облік: 1 — реєстрування інформації, 2 — систематизація та оброблення звітних даних, 3 — видання управлінському персоналу звітних даних порівняно з плановими;

В — аналіз: 4 — відхилення за складовими елементами діяльності об'єкта,
5 — вивчення та оцінка стану і причин відхилення складових елементів, б — розроблення рекомендацій із зміни стану складових еле-

Менеджмент: теорія та практика ментів діяльності, 7 — синтез складових елементів діяльності в критерії управління, 8 — госпрозрахункова оцінка;

Г — планування: 9 — розроблення нормативів та обмежень, 10 — балансові розрахунки, 11 — оптимізаційні розрахунки;

Д — управлінські рішення: 12 — прийняття управлінського рішення, 13 — організація виконання прийнятого рішення, 14 — регулювання;

Е — економічне стимулювання: 15 — матеріальне та моральне заохочення.