Предыдущая страница реферата | 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26 | Следующая страница реферата

На конференції міністрів закордонних справ СРСР, США та Англії у
Москві у грудні 1945 p. було прийняте рішення про утворення Комісії у справах Далекого Сходу у складі представників СРСР, США, Англії, Австралії,
Канади, Китаю, Франції, Нідерландів, Нової Зеландії, Індії та Філіппін.
Вона мала працювати у Вашингтоні або у Токіо. Її завдання - сформулювати принципи політики щодо Японії. Діяла також щойно утворена Рада союзних держав з питань Японії. Втім ця Рада фактично не функціонувала.

У жовтні 1945 p. генерал Макартур схвалив директиву японському уряду, що передбачала:

. демократизацію, право трудящих об'єднуватися у профспілки;

. демократизацію системи освіти;

. ліквідацію абсолютизму;

. демократизацію економіки, ліквідацію засилля великих фамільних трестів

(дзайбацу);

. рівноправність жінок.

3 травня 1947 p. набула чинності Конституція Японії. Згідно зі статтею
9, передбачалася відмова Японії від війни як суверенного права нації й від використання збройної сили як засобу розв'язання міжнародних конфліктів та взагалі від власних збройних сил.

У підготовці мирного договору у Раді союзних держав з питань Японії зростала напруженість між СРСР та США, тому усі спроби скликати конференцію з приводу укладення договору були невдалими: СРСР вважав, що мирний договір повинна підготувати Рада міністрів закордонних справ, а США наполягали на тому, щоб покласти це на Комісію у справах Далекого Сходу.
Третій етап - з 1949 по 1951 pp. - так званий «зворотний курс». Початок його був пов'язаний з піднесенням національно-визвольного руху, проголошенням КНР у жовтні 1949 p., після тривалої громадянської війни в Китаї, активізацією радянської політики в Азії.

США більше не підтримували Китай, а зосередили свою увагу на Японії.
Генерал Макартур, покладаючись на праві партії, розпочав боротьбу проти лівих сил, зокрема розпустив профспілки, які вдавалися до політичної діяльності, заборонив державним службовцям членство у політичних партіях.

12 липня 1951 p. було опубліковано спільний англо-американський проект мирного договору. Передбачалося скликати конференцію для його підписання.
Що й було зроблено. Мирна угода з Японією була підписана на конференції у
Сан-Франциско.

59. Конференція у Сан-Франциско 1951 року.

Сан-Франциська конференція скликалася з метою підписання мирної угоди з Японією. В Сан-Франциській конференції (4—8 вересня 1951 р.) взяли участь 52 країни. Серед учасників не було КНР, КНДР, МНР та ДРВ, відмовилися брати участь Індія та Бірма.

В проекті мирної угоди підтверджувалася відмова Японії від Тайваню, островів Рюкю, Бонін і ряду інших територій, але не було сказано про повернення Курил і Південного Сахаліну до складу СРСР, а Тайваню і
Пенхулєдао — до складу КНР. Передбачалася згода Японії на опіку ООН (в особі США) над кількома японськими островами. Значна увага в проекті угоди приділялася питанням безпеки Японії.

Радянський Союз знову наполягав на визнанні Японією суверенітету СРСР над Південним Сахаліном та Курильськими островами і КНР — над Маньчжурією,
Тайванем та островами Пенхулєдао. Радянська делегація пропонувала вивести всі збройні сили союзних держав не пізніше ніж через 90 днів і заборонити розміщення іноземних військ та військових баз на території Японії.
Репараційні питання пропонувалося розглянути на спеціальній конференції заінтересованих держав. Передбачалося суворе обмеження розмірів збройних сил Японії.

Радянські пропозиції й поправки не були поставлені головою конференції на обговорення, бо це не передбачалося процедурою і порядком денним.

8 вересня 1951 р. представники 48 країн підписали мирну угоду з
Японією. Представники СРСР, Польщі, Чехословаччини не прибули на церемонію підписання угоди, бо розглядали її як результат «змови Вашингтона з японським урядом».

Через кілька годин США і Японія підписали «угоду безпеки», згідно з якою Японія надавала Сполученим Штатам «право розміщувати наземні, повітряні та морські сили в Японії й біля неї».

Японія без дозволу США не мала права надавати бази для розміщення інших іноземних військ, проведення маневрів і т. д.

У січні 1952 р. США і Японія підписали Адміністративну угодуу в якій фіксувалася згода Японії «на використання Сполученими Штатами засобів обслуговування і територій, необхідних для виконання завдань, передбачених угодою безпеки».

60. Ідеологічні чинники «холодної війни».

Одним з ініціаторів повороту у зовнішньополітичному курсі США був дипломат Джордж Ф.Кеннан. Протягом 1945-1946 pp. він звернувся до держдепартаменту США з трьома записками. Найбільш відома з них - так звана
«довга телеграма» з Москви від 22 лютого 1946 p.

Головні ідеї Дж.Ф.Кеннана полягали у наступному: o СРСР буде намагатися поширити кордони соціалістичного табору, по-перше, в країнах Центральної та Східної Європи, по-друге, через вплив на комуністичні партії Західної Європи, по-третє, буде підтримувати національно-визвольний рух з метою послаблення там позицій західних держав й заповнення «вакууму» сили; o необхідно стримувати комуністичну загрозу. Для цього потрібно, перш за все, інформувати світове співтовариство відносно реального стану справ у

СРСР, про дії тоталітарного режиму; o комуністичні ідеї являють собою загрозу тільки для «хворого суспільства», тому необхідно розробити позитивну й конструктивну програму повоєнного світу; o необхідне гуртування країн Заходу для протидії радянській загрозі.

5 березня 1946 p. колишній прем'єр-міністр Великобританії У.Черчілль у присутності президента США Г.Трумена виступив з промовою у м. Фултон. Він стверджував, що почалася епоха протистояння двох систем: демократичної й тоталітарної. Замість фашизму виник новий ворог - комуністичний тоталітаризм, який несе загрозу світу. СРСР перегородив Європу «залізною завісою», створивши собі сфери впливу у Центральній та Східній Європі. Він використовує для розширення сфери своєї експансії «п'яту колону», тобто комуністичні партії. Радянському Союзу повинна протистояти асоціація англомовних народів, США мають взяти на себе основний тягар боротьби з комунізмом, а Великобританія стане ланкою, що пов'яже Північну Америку, західноєвропейські держави, британські колонії та домініони.

Й.В.Сталін оцінив промову У.Черчілля як заклик до війни проти СРСР.
Проте й радянські лідери зробили чимало для розпалювання вогнища «холодної війни».

9 лютого 1945 p. Й.В.Сталін виступив з промовою перед виборцями. Він, зокрема, стверджував, що внутрішні конфлікти капіталізму неминуче призведуть до нових війн. А ці війни, у свою чергу, послаблюють капіталістичну систему, прискорюють її неминучий крах внаслідок соціалістичних революцій.

У квітні 1945 p. різкий конфронтаційний виступ міністра закордонних справ СРСР В.М.Молотова під час установчої конференції 00Н у Сан-Франциско отримав назву «першого пострілу у «холодній війні».

61. «Доктрина Трумена».

Зовнішня політика США повоєнних років базувалася на так званій доктрині «стримування» Радянського Союзу.

Доктрину «стримування» вперше було впроваджено у Східному
Середземномор'ї. Великобританія підтримувала Грецію, де місцеві комуністи загрожували монархічному уряду громадянською війною, й Туреччину, від якої
СРСР домагався спільного контролю над протоками Босфор й Дарданелли. У 1947 p. британський уряд повідомив американському, що він не в змозі допомагати
Греції та Туреччині. Президент Г.Трумен сподівався, що конгрес проголосує за допомогу Греції й Туреччині у розмірі 400 млн. дол. 12 березня 1947 p. президент Г.Трумен виступив на спільному засіданні обох палат американського конгресу. Посилаючись на «комуністичну загрозу» Греції й
Туреччини, Г.Трумен закликав конгрес в інтересах «національної безпеки США» асигнувати до 30 квітня 1948 p. 400 млн. дол. для надання допомоги урядам
Греції й Туреччини. Він, зокрема, зазначив: «Я вважаю, що Сполучені Штати повинні проводити політику підтримки вільних народів, які чинять опір спробам захопити владу збройними меншинами або тиску ззовні».

Отже, «доктрина Трумена» мала два аспекти:

1. регіональний - передбачав американську допомогу Греції й Туреччині.

2. глобальний. Глобальний аспект, тобто сутність американської доктрини, передбачав, що США беруть на себе відповідальність за усі країни, які знаходяться під загрозою комунізму. США будуть захищати їх шляхом надання як економічної, так і військово-політичної допомоги.

Г.Трумен підкреслював, що за останні місяці тоталітарні режими утвердилися в ряді держав, а економічна підтримка дозволить забезпечити національну незалежність та побудувати справді вільний світ.

Ця програма заклала підвалини закону від 15 травня 1947 p., згідно з яким були укладені американо-грецькі та американо-турецькі угоди, які визначали умови американської допомоги Греції й Туреччині.

Отже, це було народження «доктрини Трумена». США вперше проголосили, що їх інтереси вимагають «стримування» СРСР, а ситуація, що склалася навколо Греції й Туреччини, загрожує безпеці США.

62. «План Маршала»

Друга світова війна підірвала економіку всієї Європи. На 25% впав європейський ВВП, зростало безробіття та відчувався сильний брак інвестицій. Через це, і через ряд політичних міркувань, США почало розробляти план економічної допомоги Європі.

- 5 червня 1947 p. державний секретар США Дж. Маршал виступив з промовою у Гарвардському університеті з нагоди присвоєння йому ступеня доктора права. Він сформулював основні положення комплексу економічних та політичних заходів щодо здійснення реконструкції в Європі, що здобули назву
«плану Маршала». Отже, його мета - відродження справно функціонуючої економіки, що дозволила б створити такі політичні та соціальні умови, за яких могли б функціонувати інститути «вільного суспільства», а також залучення Західної Німеччини до Західного блоку й зменшення радянського впливу в Європі. Для цього потрібна додаткова допомога Західній Європі, що повинна здійснюватися крупномасштабно.

З 27 червня по 2 липня 1947 p. у Парижі відбулася нарада за участю
Франції, Великобританії та СРСР. СРСР відмовився від участі у «плані
Маршала». Після цього він почав вимагати цього ж від своїх союзників. Усі східноєвропейські країни підтримали СРСР, проблема виникла тільки з
Чехословаччиною, яку все ж таки вдалося переконати під тиском СРСР.

Відкинувши американський план, Радянський Союз втратив свою популярність серед населення європейських країн, тому що виявився супротивником стабілізації ситуації у цих країнах. Комуністи країн Західної
Європи, відмовившись від «плану Маршала» виглядали «ворогами» національних інтересів своїх країн, що дало поштовх антирадянській кампанії. Після цього не могло йти й мови про їх перебування в урядах Західної Європи.

Західна Європа одержала близько 17 млрд. доларів і стала економічно незалежною від США. Невдовзі Західна Європа почала конкурувати зі
Сполученими Штатами на світових ринках, помітно підвищився життєвий рівень більшості західноєвропейського населення.

Фактично розкол Європи у відношенні до «плану Маршала» став початком
«холодної війни», розподілу світу на сфери впливу, протистояння СРСР та
США. Створена Рада економічної взаємодопомоги мала значно менш скромні економічні можливості і значною мірою такий хід подій обумовив економічне розшарування Західної і Східної Європи.

63. Підготовка та укладення Північно-Атлантичного договору

Перед загрозою нового протистояння життєво важливими для Західної
Європи стали гарантії безпеки. Логіка конфронтації підказувала, що шукати їх слід не в загальноєвропейській системі, а в межах західного табору. Така система мала забезпечити недоторканність держав Західної Європи насамперед за рахунок зміцнення військового потенціалу. Центром військової інтеграції
Західної Європи стала Великобританія. Роз'єднана Німеччина та слабка
Франція не сприймалися в Лондоні як гарантія проти поширення комунізму, тому для досягнення цієї мети необхідна була консолідація зусиль усіх держав Західної Європи та узгодження їхніх дій зі США. Великобританія відводила для себе роль сполучної ланки між США і Європою.

Першим кроком до консолідації стало підписання 4 березня 1947 р. у
Дюнкерку англо-французького Договору про союз та взаємну допомогу строком на 50 років. Його основною метою декларувалося «запобігання новій агресії з боку Німеччини».

Великобританія закликала до розширення коаліції. 22 січня 1948 р. англійський міністр закордонних справ Е. Бевін у своєму виступі перед палатою громад запропонував створити Західний союз європейських держав. Ця ініціатива дістала підтримку США. В березні 1948 р. в Брюсселі розпочалася конференція представників Великобританії, Франції, Бельгії, Голландії та
Люксембургу. 17 березня 1948 р. вони підписали Договір про економічне, соціальне й культурне співробітництво та колективну самооборону.
. Цей договір дістав назву «Брюссельський пакт».

Строк його дії також становив 50 років, а метою знову декларувалася протидія «відновленню агресивної політики Німеччини». До речі, основним питанням порядку денного конференції була проблема утворення західнонімецької держави та майбутньої її інтеграції до європейських військових угруповань. Укладення «Брюссельського пакту» певною мірою вгамувало побоювання Франції та країн Бенілюксу щодо німецького реваншизму.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: изложение 3, пушкин реферат.





Предыдущая страница реферата | 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26 | Следующая страница реферата