Структура і зміст політичних інтересів суспільства, класів, особистості

| Категория реферата: Рефераты по политологии
| Теги реферата: реферати безкоштовно, реферат ?аза?ша
| Добавил(а) на сайт: Золотов.

Вплив політичної системи на соціалізацію здійснюється двома способами. Насамперед безпосередньо через пропаганду певних відомостей, які несуть пізнавальне і емоційне навантаження, популяризують ті чи інші взірці політичної поведінки особи. І опосередковано, шляхом створення умов діяльності, які спонукають діяти певним чином. У зв'язку з цим дуже важливо забезпечити відповідність вербального змісту соціалізуючого впливу інформації невербальному змістові, який засвоюється індивідуумом внаслідок накопичення соціального і політичного досвіду. Конфлікти, які тут виникають, призводять до порушення процесу політичної соціалізації особи.

Істотним фактором політичного виховання є взірець поведінки особи, який пропагується. При цьому мається на увазі взірець-максимум
— людина політичне активна, добре підготовлена, яка присвячує політичній діяльності значну частину часу. Взірець-мінімум — це людина, яка не особливо цікавиться політикою, не орієнтується в основних питаннях цієї сфери. Звичайно, в умовах справді демократичного режиму не кожний повинен і може стати політичним діячем, проте повинен бути активним учасником політичного процесу.

Політична соціалізація включає і набуття індивідом досвіду в результаті практичної участі в політичному процесі, тобто на грунті певної політичної поведінки. Перед тим як розглянути останню, зазначимо, що конкретно-історичний характер політичної соціалізації особи — як наслідок взаємодії соціально-економічних,

соціокультурних, психологічних та інших факторів — особливо виразно виявляється в переломних ситуаціях, зокрема, при зміні суспільного ладу і політичних режимів. На арені політичного життя дуже відчутною стає роль натовпу, поширюється особливий, масовий політичний тип особи. Його поява зумовлюється винятково швидким переходом до безпосередньої участі в політичному житті тих людей, які в звичайних умовах не керувалися твердим світоглядом, пливли за течією, сліпо піддавалися настроям.

Політичні потреби та інтереси набувають пріоритетного значення для переважаючої частини всіх соціальних груп. Участь у політичній боротьбі, в найбільш жорстоких її насильницьких формах стає головним компонентом життя. Ця боротьба в буденній свідомості ототожнюється з класовим протиборством. Мета політичної боротьби сприймається на віру.

З утвердженням тоталітарного режиму характерною рисою політичної настанови стали утопізм щодо перспектив планетарної еволюції, маніхейський світогляд, поділ на "своїх" і "чужих", утвердження принципу "хто не з нами, той проти нас". Відбулось перетворення політичних заходів у своєрідну громадянську літургію. Склались статистичні настанови, що орієнтували людину на відчуження особистих інтересів і свободи на користь держави, некритичне ставлення до соціально-політичної дійсності і політичний конформізм, утриманство.
Сталінський деспотизм, а далі — розтлінна епоха застою зробили свою справу. Під тиском страху, брехні, розчарувань втрачалися політичні риси особи, що грунтувались на революційному ентузіазмі і вірі в соціалізм. Абсолютна більшість населення була відчужена від політики, від процесу прийняття життєво важливих рішень. Масова участь у виборах, святах, демонстраціях, мітингах носила символічний характер.
По суті, політичні відносини і поведінка людей грунтувалися на безвідмовному підкоренні "низів верхам", субординації інстанцій, які приймали політичні рішення. Виявом цього було невміння будувати власні відносини інакше, ніж на командних засадах, нетерпимість щодо існування опонентів як учасників політичного процесу, загалом індиферентність мас до внутріполітичних процесів і взагалі до суспільно-політичного життя.

Подолання такої спотвореної системи політичних цінностей, настанов і позицій, властивих тоталітарному режимові, є одним із найбільш складних завдань демократизації суспільства.

ПОЛІТИЗАЦІЯ МАКРОСОЦІАЛЬНИХ ГРУП

Соціальна структура як істотний чинник організації суспільного життя визначає ряд важливих складових політики: її мету, суб'єкти, рушійні сили, ієрархію влади і багато інших. Своєю чергою політика в різноманітних виявах — економічному, соціальному, національному, культурному тощо — має зворотний вплив на розвиток соціальної структури. Саме тому структура, тенденції її розвитку належать до базових понять сучасної політології.

Під соціальною структурою розуміється сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих соціальних груп і відносин між ними, зумовлених врешті- решт суспільним поділом праці. В основі диференціації на такі групи лежить неоднакове становище людей у системі суспільного життя.
Соціальні групи відрізняються як за критеріями диференціації суспільства, так і за своїми масштабами. Стосовно останнього серед соціальних груп виділяються великі, тобто спільності людей,

інтегрованих у масштабах всього суспільства, держави в цілому. Саме такими макросоціальними групами виступають соціальні класи, соціальні верстви або, як їх прийнято називати в західній політології, страти. Це спільності, що інтегрують індивідів по "горизонталі". Є спільності іншого характеру, які мають певну "вертикальну структуру", тобто корпоративні. До великих соціальних груп відносяться також соціально-етнічні — нації, соціально- демографічні та деякі інші спільності, проте у контексті цієї теми вони не розглядаються.

Соціальна структура посідає проміжне, опосередковане місце між політичною та іншими сферами людської діяльності — економікою, культурою, духовним життям.

Політична думка завжди розглядала соціальну структуру як явище невіддільне від владних відносин. Розроблена Платоном модель соціальної організації включала в себе групу людей, що керують державою. Згідно з поглядами Фур'є, серед п'яти класів є двір і знать, тобто ті, що займаються політикою, управлінням. Загалом соціальна структура тлумачилася як певна множинність соціальних груп, які різняться функціями в суспільстві і розмірами багатства. На основі цих відмінностей складаються досить жорсткі відносини між групами в сфері влади (одні керують, інші підкоряються) і багатства (одні присвоюють працю інших). У міру розвитку вони змінюються: влада одних слабшає, влада інших посилюється. Проте самі відносини досить тривкі і залишаються незмінними протягом тривалого історичного часу.

Саме на грунті соціальної структури формуються соціальні інтереси, що зумовлюють дії соціальних груп. К.-А.Гельвецій, П.Гольбах і Д.Дідро вбачали в інтересах реальний зміст політики.

Інтереси соціальних груп не можна розглядати як механічну суму інтересів їхніх членів. Йдеться про явище системного, інтегративного порядку, оскільки в процесі взаємодії індивідів відбувається формування інтересів групи як цілого. В них втілюються найбільш спільні й істотні риси об'єктивного стану окремих індивідів.

Соціальні інтереси — як усвідомлення потреб і необхідних цілеспрямованих дій для їх задоволення — в політичному суспільстві досягають найвищої зрілості, трансформуючись в усвідомлення політичних дій і відповідне ставлення до влади, тобто перетворюючись у політичні інтереси. Вони завжди спрямовані на збереження або зміну політичного статусу тієї чи іншої соціальної групи, її місця в ієрархії влади, а отже, є основою політичного процесу.

Збіг інтересів — це об'єктивна умова інтеграції індивідів у соціальні групи, їх. трансформації в суб'єктів політичного життя.
Інтеграція може грунтуватися на тотожності істотних, довготермінових інтересів. Тоді соціальні групи виступають як стійкі спільності. Саме вони найбільш важливі для політичного процесу, особливо враховуючи його стратегічні аспекти. Але об'єднання людей у соціальні групи може виникати на основі збігу короткотермінових інтересів. Такі групи іноді виступають важливими факторами політичного життя. Тим більше, що ранжування інтересів не постійне. Тому і соціальні групи є утворенням динамічним, рухомим. Взагалі соціальну структуру із властивими їй спільностями з їх інтересами, зокрема політичними, можна розглядати не як стан, а як процес, оскільки поглиблюється соціальна диференціація суспільства.

Однією з сторін цієї основи прогресу є спеціалізація людської діяльності, яка неминуче призводить до появи відмінностей між соціально-професійними групами, що формуються. Маються на увазі відмінності в інтересах і цінностях, нормах поведінки, соціальних ролях тощо. Поява таких відмінностей — природне явище, оскільки

об'єктивно створює можливість розмаїття, багатства суспільного життя, а отже, всебічного розвитку особи. Але це означає і ускладнення соціальної структури. Західна політологія як одну із суттєвих сторін суспільного прогресу серед інших "еволюційних універсалій" виділяє соціальну стратифікацію (Т. Парсонс). Значний наголос робиться на її політичних аспектах — відповідних змінах у політичній системі, політичній поведінці.

Згідно з теорією груп, наявність соціальних класів, професійних та інших спільностей загалом створює основу для обмеження державного свавілля.

Недостатній розвиток груп призводить до авторитарних, тоталітарних режимів. Урізноманітнення соціальної структури є важливою передумовою демократизації суспільства, що пориває з тоталітаризмом.
Посилення соціального плюралізму виступає важливим об'єктивним фактором демократизації життя в усіх його сферах. Це не виключає того, що держава, здійснюючи певну економічну і соціальну політику, якоюсь мірою, а іноді дуже істотно, впливає на спрямування соціальної диференціації. Історичний досвід засвідчує, що настанова на соціальне однорідне суспільство не відповідає потребам прогресу цивілізації.
Інша справа, що цілком ймовірна перспектива подолання антагоністичних соціальних груп і гармонізації соціальної структури.

ВЕЛИКІ СОЦІАЛЬНІ ГРУПИ ЯК СУБ'ЄКТИ ПОЛІТИКИ

З точки зору визначення суб'єктів політичного процесу, формування політичних сил можливі різні підходи до соціальної структури на рівні великих груп. Так, відповідно до одного із них (у західній політології він визначається як марксистський), вирішальне значення має склад суспільства з огляду його поділу насамперед на економічні класи.
Маються на увазі великі групи людей, їх спільності, насамперед за економічними ознаками — формами власності, розмірами багатства, місцем і роллю в організації господарської діяльності, формами одержання доходів тощо. Саме така концепція була покладена в основу марксистської політичної ідеології, згідно з якою суспільство поділяється на два класи. Невеликий вищий клас тих, хто володіє засобами виробництва, і великий клас тих, хто працює на власників засобів виробництва. В інтересах вищого класу здійснюється управління суспільством, приймаються відповідні закони. Класи тлумачилися як антагоністичні, а боротьба між ними як основа розвитку суспільства.
Згідно з такою, по суті,, конфронтаційною концепцією була вироблена універсальна вимога "класового", "партійного" підходу до аналізу соціальних явищ. На такому гіпертрофованому, а отже, неадекватному дійсності класовому підході грунтувалися всі політичні погляди марксизму.

Концепція соціальних класів не втрачає свого значення для сучасної політології. Більше того, деякі західні політологи
(Е.Гідденс) вбачають своє завдання в подальшому розвитку теорії класів. Проте дедалі більше виявляється недостатність тільки такої теорії для вивчення політичних процесів через те, що в реальній дійсності ніяких видимих границь, які можна було б прийняти за класові обриси, не існує. Контури класів відрізняються від окреслень спільностей, які мають чітке вираження,— статево-вікових, професійних, етнічних, релігійних, інших. По суті, класові границі — це межі, в яких соціально-економічні характеристики одних груп можуть відрізнятися від інших, зберігаючи корінні ознаки даного класу.
Внутрішньокласові відмінності залишаються такими до тієї пори, поки не переростуть у докорінно якісні. І це відчутно особливо нині, коли основоположні — з марксистських позицій — критерії класової

диференціації виявляють себе не так виразно, як у минулому. Наприклад, раніше не тільки дрібна, а й уся буржуазія становила клас, що складався майже повністю з індивідуальних власників. Сьогодні в постіндустріальному суспільстві поряд з індивідуальною існують інші форми власності — корпоративна, кооперативна на умовах партнерства, державна та ін. Дуже неоднорідною стала дрібна буржуазія. Важко визначити межі робітничого класу. Нині більшість найманих робітників зайнята не фізичною працею, здобутком широких мас є висока освіченість, робітничий клас став більш різноманітним за формою найму. Ці відмінності знаходять відображення в диференціації інтересів різних його груп. Істотно змінюється місце інтелігенції в суспільному житті, а отже, в соціальній структурі.