Предприятия Сумщины

| Категория реферата: Рефераты по предпринимательству
| Теги реферата: реферат мыло, налоги в россии
| Добавил(а) на сайт: Ljasin.

її нагороджено орденом Леніна. Сумчани обрали молоду робітницю депутатом обласної Ради депутатів трудящих.
Досягнення нашого колективу значні. Але попереду — нові завдання по вдосконаленню виробництва. Ліквідація окремих періодичних виробничих процесів дозволить нам добитися суцільної автоматизації всього технологічного процесу в єдиному потоці.
Для здійснення повної механізації навантажувально-розвантажувальних робіт слід обладнати ще багато сот метрів транспортерів — стаціонарних і пересувних. Настав час перейти до безтарного перевезення і зберігання сировини — цук-ру-піску. Для пакування готової продукції необхідно, на нашу думку, замість дерев'яної тари застосувати картонні ящики та паперові пакети.
Широкі горизонти відкриває перед колективом рафінадників економічна реформа. Перехід на оцінку діяльності підприємства за кількістю реалізованої продукції гостро ставить перед нами нові проблеми. Вже зараз ми відчуваємо певні утруднення із збутом продукції. Щоб наш рафінад охоче купували, необхідно більше дбати про якість продукції, про урізноманітнення асортименту, привабливість упаковки. В цьому напрямку вже чимало зроблено.
Недавно ми почали виробляти дитячий рафінад: пресуємо кольорові грудочки у вигляді півників, зірочок та інших фігурок. Він має великий попит у споживачів.
Дружний, згуртований колектив сумських рафінадників неодноразово доводив, що йому під силу розв'язувати найскладніші виробничі завдання. А нині кожний працює з особливим піднесенням, бо всі прагнуть зустріти 50-річний ювілей Великого Жовтня хорошими трудовими подарунками. Немає сумніву, що і в цій п'ятирічці колектив доб'ється наміченого — різко збільшить виробництво продукції, знизить її собівартість, порадує Батьківщину новими звершеннями.

ЧЕРВОНОЗОРЯНИЙ

Недалеко від центральної частини міста Суми стоїть завод-красень з короткою назвою: «ЧРЗ»—Червонозо-ряний рафінадний завод.

Підприємство це має цікаву історію.

На лівобережжі України, там, де біжать води притоків сивого Дніпра — річок: Сули, Псла та Ворскли, широко розкинулись землі Сумщини. Тут з давніх-давен вирощується цукровий буряк.

На території колишнього Сумського повіту в минулому столітті виникли кілька цукрових заводів. На околиці міста Суми був збудований один з найбільших для того часу рафінадний завод, Господар Харитоненко назвав його
«Павловский» — ім'ям свого молодшого сина Павла.

Важка доля дісталася тим, кому «пощастило» потрапити в заробітчани до спадкоємця Харитоненка. Будували завод іноземці. Тільки на важких, другорядних роботах гнули спини сумчани та біднота з навколишніх сіл.

Гірко було і тим, що наймитували на цукрових плантаціях або на заводі.
Злидні, хвороби, нестатки були постійними супутниками людей, які потяглися на заробітки, щоб не померти з голоду.

Історія і живі свідки тих часів розповідають про жахливі умови праці. На заводі і навколо його території завжди було брудно. В цехах стояла виснажлива спека. Вентиляції не було.

Каторжна робота на виробництві цукру знесилювала людей, часто калічила їх.

Виробництво цукру було примітивне, шкідливе для здоров'я робітників.
Рафінад виготовлявся двома способами: головним і за методом Крінера. Всюди панувала ручна праця. Наприклад, форми головного способу милися вручну, потім їх встановлювали на вагончики, заливали утфелем. Охолоджені головки цукру вагою по 20—22 кг (50—55 фунтів) знімалися за допомогою так званих
«пут»: руки робітника сплутувались ланцюгом, схоплювали головку під обручем форми і з величезним напруженням знімали важку глибу. На інших операціях робітникам доводилось на плечах переносити це солодке каміння.

На підприємстві не було ніякої турботи про здоров'я робітників, про безпеку праці.

Рік у рік зростала класова свідомість робітників. Вони почали виступати проти економічного і політичного гніту, організовували страйки, висували вимоги про поліпшення умов праці, скасування штрафів тощо.

Друге народження

Настали буремні часи 1917 року. Сумські трудівники взяли активну участь в революційних боях.

Підприємство було націоналізовано і створено колективне управління.
— Кого ж оберемо головою управління? Це питання непокоїло всіх. Адже серед робітників не було жодної грамотної людини, яка могла б очолити колегію, керувати виробництвом. Довго міркували.
— Хай Яків Петрович головує.
— То ж він у Харитоненка майстрував.
— Кращої кандидатури нема. Людина надійна. Можна довірити.
— Довіряти і перевіряти.
— Звісне діло.
Обрали Я. П. Калашникова—досвідченого технічного працівника. Це перший обранець колективу. Згодом на його місце став робітник Василь Федорович
Ковш.
Лише в 1924 році завод вперше після Жовтневої революції розпочав виробництво рафінаду.
Роки відбудови народного господарства, індустріалізація країни, радянські п'ятирічки сприяли розвиткові цукрової промисловості. Сумський рафінадний завод рік у рік налагоджував своє виробництво.

Старі кадрові робітники пам'ятають Григорія Семеновича Бояндина. У
1924—1936 роках він був механіком, а згодом став головним інженером заводу.
Г. С. Бояндин був ініціатором механізації багатьох виробничих процесів.
Так, в клеровочних котлах встановлені мішальні прилади. Незручне транспортування важких голів цукру в вертикальному положенні замінено горизонтальним. Запроваджена механічна обробка голів рафінаду, встановлені багатодискові верстати для розпилювання цукру тощо. Все це було тоді певним прогресом в технології рафінадного виробництва.

На зміну застарілому процесу пробілювання за методом Крінера прийшов більш продуктивний спосіб, розроблений колективом радянських інженерів,—
«КІ».

До 1941 року продуктивність заводу досягла 6000 центнерів рафінаду на добу.

Коли спалахнула Велика Вітчизняна війна, полум'я якої наблизилось до
Сумщини, робітники не залишили свій завод ворогу. Основне технологічне обладнання було демонтовано. Робітники разом з устаткуванням були евакуйовані на схід країни.

Після визволення Сум з-під ярма німецько-фашистських загарбників рафінадники почали відбудовувати свій завод. Цехи були зруйновані, не вистачало матеріалів, машин, не вистачало потрібної кількості кваліфікованих кадрів. На багатьох ділянках виробництва працювали жінки, які оволоділи важкими чоловічими професіями — пробілювання кубів цукру в сепараторах, пробілювання голів цукру на великих столах світлих сушок тощо.

Фронту і тилу потрібен був цукор. І рафінадники переборювали труднощі.
Цех за цехом ставали до ладу. Незважаючи на обмаль сировини, налагодився випуск цукру.

Виробництво стримувало те, що ми не мали своєї енергетичної бази.
Доводилося користуватися послугами теплоелектроцентралі сусіднього машинобудівного заводу імені Фрунзе.

Електроенергія і пар, які подавалися звідти, не спроможні були забезпечити нормальну роботу нашого підприємства. Це приводило до порушення технології, до втрат цукру і погіршання його якості.

Тим часом завод повинен був збільшувати свою потужність, вводити в експлуатацію нові ділянки виробництва. Залишатися й далі без власної енергобази не можна було. Що ж робити? Потрібні кошти, матеріали, будівельники. Робітники сказали: