Предыдущая страница реферата | 5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 | Следующая страница реферата

При визначенні інвестицій та інвесторів вказуються не тільки вже існуючі форми інвестицій, а й ті, що можуть виникнути після укладення угоди. Фіксуються юридичні особи, які попадають до категорії “національних суб”єктів” кожної країни-учасниці угоди.

Умови ввозу прямих іноземних інвестицій чітко визначають систему як регулювання розміщення інвестицій (загальними нормами національного права чи спеціальними режимами).

З точки зору заохочення інвестицій більшість угод передбачає обов”язок заохочувати іноземні інвестиції насамперед для приймаючої країни. В окремих угодах країна базування зобов”язується проводити політику заохочення вивозу підприємницького капіталу в ту чи іншу країну.

Загальні норми режиму, як правило, передбачають справедливий, недискримінаційний, пільговий або національний режими.

Правила переводу платежів є найбільш важливим елементом угоди. При цьому країна базування прагне одержати конкретні та широкі гарантії не тільки у загальних правах інвесторів щодо переведення коштів, а й у використанні тієї чи іншої валюти, валютних курсів та термінів переведення.

Вимоги до результатів господарської діяльності стосуються найму місцевого персоналу, використання різних джерел кредитування та надання інформації і регулюються, як правило, законодавством приймаючої країни.

Позбавлення інвестора прав власності є однією іх ключових проблем у інвестиційних відносинах, яка вирішується або гарантією неможливості конфіскацій та націоналізації власності іноземного підприємця, або (у випадку націоналізації) – частковою виплатою і компенсацією.

Розв”язання суперечок відбувається за допомогою Міжнародного центру урегулювання інвестиційних суперечок, який був створений у 1965 р. (У 1994 р. центр об”єднував 113 країн світу) [22, c.38]. На першому етапі суперечки між інвесторами та урядом приймаючої країни вирішуються на основі конструктивних консультацій. Суперечка також може розглядатись компетентним судовим або адміністративним органом приймаючої країни.

Норми поведінки корпорацій передбачають формування загальних понять, принципів і норм, яких мають додержувати іноземні підприємці у приймаючій країні.

Таким чином, метою двосторонніх і багатосторонніх інвестиційних угод є, з одного боку, одержання країною базування правового захисту своїх інвестицій від можливих некомерційних ризиків, а з другого – підтримка стабільності і надійності відносин між двома країнами.

Взаємовідносини між багатьма країнами регулюються більш складними угодами на наднаціональному рівні у рамках інтеграційних угрупувань, коли забезпечується вільний рух капіталів, гармонізується економічна політика країн-учасниць, ефективно працюють наднаціональні інститути.

Аналіз зарубіжного досвіду дозволяє зробити висновок про те, що промислово розвинуті країни віддають перевагу фінансовим стимулам перед фіскальними, оскільки вони забезпечують адресний характер і концентрують зусилля на досягненні конкретних національно орієнтованих результатів.
Країни, що розвиваються, та країни з перехідними економіками використовують переважно податкові стимули та адміністративні заходи, що обумовлено нестачею фінансових ресурсів [22, c.39].

Розвивається також відповідна інституційна структура забезпечення ефективної міжнародної спільної підприємницької діяльності, що включає спеціальні органи сприяння прямим зарубіжним інвестиціям у країнах базування (переважно промислово розвинутих); органи по прийому та заохоченню іноземних інвестицій у приймаючих країнах (переважно тих, що розвиваються, та країнах з прехідною економікою); міжнародні організації, серед яких найбільш значущими є Багатостороннє агенство по гарантуванню інвестицій та Служба по іноземних інвестиціях, що координується Міжнародною фінансовою корпорацією та Світовим банком.

Адаптація зарубіжного досвіду залучення та використання прямих іноземних інвестицій і розуміння механізмів діяльності відповідних національних та міжнародних інститутів важливі як для розробки конкретних методів та інструментів активізації міжнародної спільної підприємницької діяльності, так і в процесі формування в Україні клімату, сприятливого для іноземних інвесторів в цілому.

Система регулювання зовнішньоекономічних зв”язків, що об”єктивно склалась в Україні, відображає складні процеси переходу від централізованої командно-адміністративної системи і тому є логічно незавершеною. Однак без перехідного етапу не обійтися. В ході реформи якісні зміни відбулися у всіх її основних структуроутворюючих підсистемах – організаційній, плановій, економічній і правовій.

Створення нового господарського механізму зовнішньоекономічної діяльності повинно базуватися на поетапній програмі впровадження економічних реформ, методів та інструментів державного регулювання ринкових відносин в даній сфері.

Модель механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності представлена в додатку 2.

Держава повинна відмовитися від виконання господарських функцій і компенсувати самостійно функціонуючим суб”єктам втрати у випадках втручання в їх діяльність. Вона повинна лише регулювати структурні зміни в економіці і міждержавні розрахунки, підтримувати ефективний курс гривні, фінансувати розвиток загальновиробничої інфраструктури, стимулювати експорт і використовувати імпорт для збалансування внутрішнього ринку, приймати дієві заходи по розвитку грошового ринку. Державна політика в сфері зовнішньоекономічних зв”язків оформляється в затверджувані законодавчими органами стратегію та загальнонаціональні програми, а реалізується системою контролюючих і регулюючих органів.

Такий же підхід слід застосовувати на регіональному і, в окремих випадках, галузевому рівнях. Територіальні органи концентруються на розробці відповідних бюджетів і платіжних балансів, галузеві органи управління – на розробці програм, концепцій і стратегії розвитку.

Формування механізму регулювання спільного підприємництва може ефективно діяти за умов оптимального поєднання правових норм, організаційно- економічних інструментів, вартісних важелів та врахування специфіки ринкових відносин в Україні. У стратегічному плані основні засади цього механізму визначені Законом України “Про зовнішньоекономічну діяльність” та іншими номативними актами, де формулюються основні принципи, форми, методи регулювання зовнішньоекономічних відносин, серед яких головними є :

- закріплення за державою виняткових прав на самостійну зовнішньоекономічну діяльність;

- формування та розвиток ринкових основ відносин юридичних та фізичних суб”єктів підприємницької діяльності з партнерами як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку;

- використання світового досвіду організації та регулювання світової господарської діяльності відповідно до правових норм, міжнародної практики, міжнародного співробітництва;

- визнання юридичних та фізичних осіб основними ланками зовнішньоекономічної діяльності, надання їм максимальних можливостей у стосунках із зарубіжними партнерами у межах законів та міжнародно-правових зобов"”зань державами;

- вироблення державної системи організації та регулювання зовнішньоекономічної діяльності з конкретизацією функцій її структурних елементів;

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: пяточная шпора лечение, пяточная шпора, реферат на тему деятельность.





Предыдущая страница реферата | 5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 | Следующая страница реферата