Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 | Следующая страница реферата

Пономарьов розглядає творчий акт як включений в контекст інтелектуальної діяльності за схемою:

1 етап – постановка проблеми, активне усвідомлення;

2 етап – етап рішення (несвідоме);

3 етап – відбір і перевірка рішення – тут знову активізується свідоме.

Якщо мислення першопочатково логічне, тобто доцільне, то творчий продукт може з’явитися лише в якості побічного. Але цей варіант процесу є лише одним із можливих.

Таким чином, творчість спонтанна, непланована; недоцільна, мимовільна, ірраціональна, не піддається (в момент творчого акту) регуляції зі сторони свідомості. В основі творчості лежить глобальна ірраціональна мотивація відчуження людини від світу, яка спрямовується тенденцією до подолання, функціонує за типом “позитивного зворотного зв’язку”: творчий продукт перетворює процес в переслідування за горизонтом.

Психічне життя – це процес зміни двох форм внутрішньої і зовнішньої активності: творчості і діяльності. Локально в повсякденному житті домінує процес діяльності: ми ставимо мету, досягаємо її або не досягаємо, але здається, що цей процес вічний.

Глобально ж в житті людини перемагає якщо не творчість, яка пробуджується епізодично, то процес дезадаптації: біологічна смерть припиняє будь-яку діяльність.

Мабуть, щоб творити, потрібно засвоїти зразок активності творчої людини, шляхом наслідування вий ти на новий рівень оволодіння культурою і направитись самостійно далі. Для творчості необхідні власні пізнавальні зусилля. Але, якщо немає сил, зразки адаптивної поведінки дискредитовані, а до творчості людина не підготовлена (зразків такої поведінки в її оточенні не було), вона зривається в прірву руйнування.

Творчість, як і руйнування, амотивна, спонтанна, безкорисна. Це не цілеспрямована діяльність, а спонтанний вияв людської сутності. Але і творчість, і руйнування мають певну соціально-культурну оболонку, так як людина і руйнує, і творить не в природному, а в соціокультурному середовищі. Однак, засоби і результати процесів творення і руйнування протилежні.

Головне в творчості не зовнішня активність, а внутрішня – акт створення
“ідеалу”, образу світу. Зовнішня активність є лише експлікація продуктів внутрішнього акту.

Виділяючи ознаки творчого акту, практично всі дослідники творчості і самі творці підкреслювали його безсвідомість, спонтанність, не контрольованість волею і розумом, а також зміненість станів свідомості.

Наприклад, М. Арнаудов [7] підкреслює, що багато поетів і художників наголошували на безсвідомій активності духу в творчому процесі.

Можна навести деякі найбільш характерні вислови А. де Віньї: “Я свою книгу не роблю, а вона сама робиться. Вона дозріває і росте в моїй голові як великий плід”; В. Гюго: “Бог диктував, а я писав”; блаженний Августин:
“Я не сам думаю, а мої думки думають за мене”; Мікеланджело: “Якщо мій важкий молот надає твердим скелям то один, то інший вигляд, то його приводить в рух рука, яка тримає його, спрямовує і керує ним: він діє під тиском побічної сили” – і так далі.

З головною роллю безсвідомого, домінуванням його над свідомим в творчому акті, пов’язаний і ряд інших особливостей творчості включаючи ефект “безсилля волі” при натхненні.

В момент творчості, мимовільної активності психіки, людина абсолютно не здатна керувати потоком образів, довільно відтворювати образи і переживання. Художник не може відтворити прогалини творчої фантазії. Образи зароджуються і зникають спонтанно, борються з первинним задумом художника
(раціонально створеним планом твору), більш яскраві і динамічні образи витісняють зі свідомості менш яскраві. Тобто свідомість стає пасивним екраном, на якому людське безсвідоме відображає себе.

Творець завжди відчуває неможливість пояснити причину, джерело своїх фантазій. С.О. Грузенберг виділяє декілька варіантів пояснення художниками творчого натхнення [8].

Найбільш поширені “божественна” і “демонічна” причини творчості.
Причому художники і письменники приймали ці версії в залежності від свого світогляду. Якщо Байрон вважав, що в людину вселяється “демон”, то
Мікеланджело вважав, що його рукою водить Бог: “Гарна картина наближається до Бога і зливається з ним”.

Наслідком цього є тенденція, яка спостерігається у багатьох художників, до відмови від авторства. Оскільки писав не я, а бог, диявол. дух,
“внутрішній голос” (у П.І. Чайковського), то творець усвідомлює себе як, наприклад, Моцарт, інструментом побічної сили: “Я тут ні до чого”.

Версія неособового джерела творчого акту проходить через епохи, культури. І в наш час вона відроджується в думках великого Йосифа
Бродського: “… Починаючи вірш поет, як правило. не знає, чим він закінчиться, і іноді буває дуже здивований тим, що вийшло, адже часто виходить краще, ніж він передбачав, часто думка заходить далі, ніж він розраховував … Той, хто пише вірш, пише його передусім тому, що складання віршу – колосальний прискорювач свідомості, мислення, світоспоглядання.
Відчувши це прискорення одного разу, людина вже не в стані відмовитись від цього досвіду, вона впадає в залежність від цього процесу, “як впадає в залежність від наркотиків і алкоголю…”

Цей стан відмови від власного “Я”, коли відсутнє відчуття власної ініціативи і особистої заслуги в створенні творчого продукту, в людину ніби вселяється якийсь дух, їй внушаються думки, образи, відчуття ззовні. Це переживання призводить до неочікуваного ефекту: творець починає з відразою відноситись до своїх творінь. Виникає так звана посттворча сатурація. Автор відчужується від своєї праці. А при виконанні цілеспрямованої діяльності, в тому числі трудової, присутній протилежний ефект, а саме – “ефект вкладеної діяльності”. Чим більше людина затрачає сил для досягнення мети, створення продукту, тим більшу емоційну значимість цей продукт для неї набуває.

Я. Парандовський, на основі аналізу багатьох випадків, стверджує: “Є письменники, для яких видана книга ніби перестає існувати” і наводить відповідні приклади: Кафка заповідав спалити свої рукописи, Кіплінг один із своїх творів (“Recessional”) кинув у корзину і т.д.[8a].

Спонтанність, раптовість, незалежність творчого акту від зовнішніх ситуативних причин – друга основна його ознака.

Потреба в творчості виникає тоді, коли вона небажана або неможлива із- за зовнішніх обставин: свідомість ніби провокує активність безсвідомого.
При цьому авторська активність знищує будь-яку можливість логічної думки і здатність до сприйняття оточуючого. Багато авторів приймають свої образи за реальність. Творчий акт супроводжується збудженням і нервовою напруженістю.
На долю розуму залишається лише надання закінченої, соціально прийнятної форми продуктам творчості, відкидання лишнього і деталізація.

Отже, спонтанність творчого акту, пасивність волі автора і зміненість стану його свідомості в момент натхнення, активність безсвідомого говорять про особливе відношення свідомого і безсвідомого.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: ответы по русскому языку, реферат, школьные рефераты.





Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 | Следующая страница реферата