Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7 | Следующая страница реферата

Найбільш розповсюдженим у вітчизняній літературі є груповання неврозів переважно по клінічних проявах: неврастенія, істерія (істеричний невроз), невроз нав'язливих станів і ін. (табл. 1 [11]). Неврози поділяються на загальні і системні в залежності від характеру клінічного їхнього плину – на невротичні реакції, невротичні стани (неврози) і невротичні розвитку.

Намагалися групувати неврози і по етіологічних ознаках: неврози провини, фрустрації, агресії й ін.; інформаційні неврози (від недоліку інформації і від надлишку її); неврози ситуаційні і реактивні; з урахуванням генетичного критерію – конституціональні і реактивні
(придбані); за принципом убування ролі фактора середовища і зростання ролі особливостей особистості.

Неврози виділяли по ознаці професії – неврози керівних кадрів, неврози акторів і ін.; по конституції – атлетичні неврози і навіть по визначених подіях у житті суспільства і місцеві виникнення неврозів – військові, окопні і т.д.

Таке різноманіття класифікацій стає зрозумілим, якщо врахувати, по- перше, наявність широкого спектра перехідних і змішаних картин (що саме і типово для сучасної клініки неврозів) з неминучим кодуванням їх по переважних клінічних проявах і, по-друге, те, що неврози являють собою захворювання, у механізмах розвитку яких найтіснішим образом переплітаються біологічні, психологічні і соціальні фактори, сам поділ яких на етіологічні і патогенетичні в звичайному їхньому розумінні при неврозах особливо важко.

Більшість вітчизняних авторів виділяють три класичні форми неврозів: неврастенію, істерію та невроз нав’язливих станів. [11] Сучасна класифікація неврозів здебільшого враховує, крім клінічних форм неврозів, також динаміку їх плину та в цілому те підґрунтя, на якому виник невроз.
ЧАСТИНА ІІ: ПОГЛЯД НА СІМ’Ю, ЯК ФАКТОР, ЩО СПРИЯЄ ВИНИКНЕННЮ НЕВРОЗІВ У

ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ

2.1 Дослідження сім’ї дітей з неврозами

При вивченні родини дітей з неврозами застосовується клініко- анамнестичний метод, доповнений психологічним і соціально-психологічним методами. Поділ їх умовний, тому що разом вони складають клініко- психологічний метод вивчення неврозів.

При звертанні батьків хворої дитини до психотерапевта мова звичайно йде про терапевтично резистентні випадки з багаторічним плином неврозу. Це викликано не тільки відсутністю ефекту лікарської терапії і недостатньо інтенсивної та спрямованою психотерапевтичною допомогою у відношенні хворого, але і наявністю неврозу в одного чи декількох дорослих членів родини, що сприяє захворюванню дитини і є перешкодою для його видужання.
При патологічному функціонуванні родини, одним з виражень якого є невроз дитини, не завжди легко виявити первинне джерело невротичного захворювання, тому що один з батьків може бути відсутнім на прийомі, а показання іншого не завжди об'єктивні. Тому запрошують на прийом обох батьків. Цим підкреслюється зацікавленість лікаря в контакті з усією родиною, а не з окремими її «кращими» чи «гіршими» представниками. Відсутність одного з батьків може вказати на проблемний характер сімейних відносин, коли один з них ігнорує необхідність лікування дитини, не додає цьому належного значення чи вважає інших членів родини відповідальними за положення, що створилося. Жалкуючи з приводу відсутності батька чи матері, при наступних візитах ми надаємо їм можливість по черзі приходити з дитиною на прийом.
Схожа установка створює додатковий стимул для відвідування лікаря тим з батьків, який в перший раз був відсутнім. Прийом проходить у кабінеті, де знаходяться іграшки і малюнки дітей, у невимушеній обстановці, створюваної прийомом без халата, відсутністю медичної сестри і сторонніх облич, бесідою в кріслах навколо столика.

Спочатку для бесіди запрошується мати, а батько залишається з дитиною в холі, де маються іграшки і дитячі книжки. Саме чекання прийому виступає як природний експеримент, коли виявляється невміння батьків зайняти дитини, налагодити з ним взаємини, ефективність і непослідовність у ставленні. У процесі нетривалої бесіди з матір'ю вдається скласти уявлення про основні проблеми, пов’язані зі здоров'ям дитини і відносинами в родині. Після її виходу в кабінет запрошується батько, що також викладає свою думку про питання, які турбують його й інших членів родини. Бесіда з батьком менш тривала, тому що немає питань, що стосуються раннього анамнезу.

Почергове вислуховування скарг обох батьків, як і роздільне одержання від них анамнестичних зведень, має ряд переваг. Кожний з батьків поза залежністю від відносин у родині може висловити думку про сформовану ситуацію і розкрити деякі зі своїх особистих проблем. Таким чином, удається скласти більш повне представлення про відносини в родині і про індивідуальне розуміння її проблем. Можливість вільно поділитися деякими з наболілих питань у впевненості, що співрозмовник зрозуміє і надасть допомогу, має виняткове значення в плані створення в батьків психотерапевтично орієнтованої мотивації, щирості і довіри в процесі наступних діагностичних і психотерапевтичних зустрічей.

Після бесіди з батьком проводиться прийом хворого. Якщо дитина виявляє страх і занепокоєння без матері, то бесіда заміняється ігровим контактом у її присутності. Потім хворий залишається в холі в супроводі медичної сестри чи один, якщо дозволяє його вік. У кабінет запрошуються і мати, і батько, і лікар висловлює свою думку про стан дитини. Ціль спільної бесіди складається в підкресленні актуальності ставлення батьків і можливості надання допомоги дитині за умови співробітництва з лікарем. У бесіді відзначається без деталізації взаємозв'язок стану дитини з загальною емоційною атмосферою родини і позитивні сторони його особистості. Не дається обіцянок швидкого лікування, скоріше навпаки, увага батьків зосереджується на серйозності проблеми і на необхідності їх активної й особистої участі в процесі психотерапії. Така постановка питання істотна, тому що нерідко той чи інший член родини, звичайно батько, недооцінює серйозність сформованої ситуації і сприймає симптоми неврозу в дитини як такі, що не заслуговують уваги чи є проявом баловства і відсутності дисципліни. Разом з тим важливо заспокоїти батьків, що нерідко почувають себе в безвихідному положенні, і вселити в них віру в можливість поступового сприятливого вирішення критичної ситуації в процесі спільного з лікарем пошуку найбільш адекватних шляхів психологічного контакту з дитиною, зміцнення його нервової системи і розкриття творчого потенціалу росту.

У наступному батьки приводять дитину на прийом по черзі. Поки лікар займається з ним, батько заповнює аркуші особистісних опитувальників. Серед них адаптовані в інституті ім. В. М. Бехтєрєва опитувальник Айзенка, ММРІ, методика «незакінчені речення», фрустраційна методика Розенцвейга; опитувальник Кеттэла, форма С, а також ряд інших методик – опитувальник
Кеттэла, форма А; опитувальник Лірі; колірна методика Люшера; опитувальник
РАRІ і ін. Після рівнобіжного обстеження дитини і батьків за допомогою опитувальників останні по черзі запрошуються на прийом для збору діагностичної інформації у виді клінічної бесіди чи стандартизованого інтерв'ю. Під час роздільних обстежень зачіпаються при необхідності питання надання психотерапевтичної допомоги тому чи іншому з батьків. Одночасне обстеження дітей і батьків створює кращі умови для розуміння останніми взаємозалежного характеру проблем у родині, а також надає кількаразову можливість для обговорення питань, що цікавлять, та надання індивідуальної психотерапевтичної допомоги.
2.2. Прабатьківська сім’я, її вплив на батьківську родину

З боку дитини родину можна представити як сімох «я», тобто у виді семи чоловік, з яких четверо утворять дві прабатьківські родини (бабуся і дідусь дитини по лінії матері і батька), двоє – батьківську родину (мати і батько дитини), сьомим є сама дитина. Схематично це виглядає в такий спосіб:

Дані про прабатьківську родину ми довідаємося з інтерв'ю з баткьами.
Їхня надійність забезпечується психологічним контактом з лікарем. Через це стандартизоване інтерв'ю проводиться наприкінці дослідження, коли батьки вже мають деяку навичку заповнення особистісних опитувальників і бесід з лікарем, довіряють йому і бачать перші успіхи від психотерапевтичного контакту лікаря з дитиною.

У прабатьківських родинах характерологічні порушення зустрічаються частіше, ніж у батьківських і тим більше – у дитини з неврозом. Це не означає, що в прабатьківських родинах немає неврозів, але вони зустрічаються не так часто. На відміну від прабатьківських у батьківських родинах частіше мають місце порушення невротичного кола, що досягають свого клінічного апогею в захворюванні дитини.

Таким чином, протягом життя трьох поколінь (прабатько-батько-дитина) відбувається зниження виразності характерологічних змін і нагромадження змін невротичного кола. Центром психопатологічного перехреста будуть батьки, у яких сполучаються характерологічні і невротичні порушення.
Існування цього перехреста не дозволяє зробити однозначного порівняння неврозу дитини з «психопатичним осколком» прабатьківської родини, тому що цей взаємозв'язок носить більш складний і опосередкований характер.
Головним патогенним фактором, що проходить «червоною ниткою» через усі покоління, є психотравмуючий досвід міжособистісних відносин. Основною ланкою передачі цього досвіду для дитини є батьківська родина.

Деякі з патологічних стереотипів відносин у прабатьківській родині закріплюються в досвіді формування особистості майбутніх супругів і батьків і відбиваються у виді тих чи інших існуючих у них у сьогоденні сімейних установок. Так, мати дитини може мимоволі прагнути в усьому домінувати в житті родини і тим більше у вихованні дітей, відбиваючи в цьому не стільки реальну необхідність, скільки авторитарні риси особистості своєї матері.
Однак це прагнення виявляється вже в ослабленому і, головне, непослідовному виді, оскільки вона якоюсь мірою усвідомлює його неадекватність і має, на відміну від своєї матері, уже тільки частину її авторитаризму при одночасно більшому невротизмі. Те ж відноситься до прагнення матерів надмірно контролювати своїх дітей, що, однак, по їх же власних словах, ніколи реально не виходить. Крім того, мати дитини при відсутності в дитинстві прийнятних для неї емоційних відносин зі своїм батьком неусвідомлено хоче заповнити їх у відносинах з чоловіком, обираним по ознаці подібності на її батька. Батько дитини неусвідомлено відбиває у відносинах із дружиною невротичну прихильність до своєї матері в дитинстві, очікуючи від дружини такого ж ступеня турботи й уваги. Ми бачимо, що в досліджуваних родинах вибір шлюбного партнера відбувається по типу невротично мотивованого взаємодоповнення, що полегшує, у відомій мері, взаємини на початку шлюбу.
При цьому домінантні риси в характері дружини та її установки на опіку і вплив, що йдуть від її матері, сполучаються з установками чоловіка на турботу і залежність, що йдуть від його невротичної прихильності до своєї матері. У порівнянні з надлишковим впливом матерів (бабусь) вплив батьків
(дідусів) на формування особистості майбутніх чоловіків і батьків украй недостатній, що обумовлено в основному розлученням чи смертю одного з батьків. Таким чином, патогенний вплив тих чи інших порушень у прабатьківській родині на наступні покоління йде як від бабусь, так і від дідусів дитини, і ці порушення мають тісний взаємозв'язок. Найбільша роль належить бабусі по материнській лінії і дідусю по батьківській, коли має місце двостороннє зрушення убік як надлишкового виховного впливу бабусі, так і недостатнього впливу дідуся. Відображення першого зрушення ми знаходимо в установці матері з домінантними рисами характеру на надмірно строгий контроль у відношенні дитини, її зайвої принциповості і негнучкості в питаннях виховання і подружніх відносин. Відображенням другого зрушення є м'якість характеру батьків, недостатня самостійність і незрілість їхнього почуття батьківства.

Інший факт, що заслуговує уваги, полягає в тім, що розлучення у батьківській родині відбувається вірогідно частіше при наявності розлучення в прабатьківській родині, тобто відсутність моделі повної родини полегшує рішення матері і батька дитини про розрив подружніх відносин.

Бабусі по обох лініях частіше мають м'які, чим тверді, риси характеру, дідуся – навпаки. При неврозі страху в дітей у їхніх прабатьків спостерігається зворотне співвідношення.

У прабатьків найбільше часто виявляється така риса особистості, як сензитивність, що включає підвищену емоційну чутливість, уразливість і вразливість. Сензитивність часто сполучається з гіперсоціалізацією
(загостреним почуттям відповідальності, обов'язку, труднощами компромісів) і тривожністю (вираженим занепокоєнням, хвилюваннями по будь-якому приводу, поганою переносимістю очікування).

Сензитивність, гіперсоціалізація і тривожність представляють базисну тріаду особистісного типу реагування в прабатьківській, батьківській родині й у дітей з неврозами. Найбільш обтяжені бабусі дівчинок по материнській лінії.

Конфліктні відносини вірогідно частіше зустрічаються в прабатьківських родинах по лінії матері (63 %), чим по лінії батька (36 %). У матері дитини з неврозом страху конфлікти в прабатьківській родині відбуваються вірогідно частіше, ніж при інших неврозах.

Відносини в прабатьківській родині між батьками і дітьми відрізняються проблемним характером. Конфлікти відзначаються частіше в бабусі дитини і його матері (40 %), рідше – у бабусі дитини і його батька (17 %).

У кожній третій родині прабатьки характеризуються як надмірно строгі і деспотичні. Менш усього це відноситься до бабусі дитини по батьківській лінії. Набагато частіше має місце нерозуміння прабатьками своїх дітей.
Виключенням знову ж є відносини між бабусею і батьком дитини, коли нерозуміння зустрічається в третині випадків. Виражений недолік емоційної теплоти чи її відсутність у прабатьківській родині відзначає кожна друга мати з боку обох батьків і кожен другий батько з боку свого батька і тільки кожен четвертий батько – з боку своєї матері.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: защита реферата, реферат по информатике, антикризисное управление предприятием.





Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7 | Следующая страница реферата