Вексель и вексельные операции
| Категория реферата: Остальные рефераты
| Теги реферата: оценка курсовой работы, реферат на тему культура
| Добавил(а) на сайт: Усенко.
Предыдущая страница реферата | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 | Следующая страница реферата
3). Лукасевич И.Я. Аналіз фінансових операцій. М. 1998 р.
4). Миркин Я. М. Цінні папери і фондовий ринок. М. 1997 р.
Всі публікації, присвячені даній темі, спрямовані на вишукування шляхів подолання проблеми неплатежів. Вони не розглядають вексель як такий, а лише причини і слідства взаємних заборгованостей і як вихід називають вексельне кредитування. У якості ілюстрації приводяться статті:
- Грицун Ю.Н. Проблемы дефіциту грошей і особливості вексельного кредитування (Фінанси №12, 1997 р.)
- Маневич В.Е., Перламутров В.Л. Вексельний обіг і вексельний кредит.
(Фінанси №5, 1996 р.)
- Мєшкова Е. "Чарівність" векселя і керування ризиками. (Економіка і життя. №45, 1997 р.)
- Одес В.И. Досвід вексельного обігу. (Фінанси №6, 1996 р.)
- Тринц А.Г. Результати впровадження системи вексельного обігу.
(Фінанси № 12 1997 р.)
Усі автори згодні в одному - вексельний обіг одержав размах в Україні
і СНД, і став виходом із кризових ситуацій для багатьох підприємств.
Даються конкретні ради і приклади застосування вексельних операцій.
Актуальність даної теми явна. Наскільки багато надається фінансових операцій, що придумані давно, але не завжди використовуються і впроваджуються в практику для вирішення наболілих проблем в українській економіці.
1. Історія виникнення векселя, його розвиток.
[?]Історично, виникнення векселя сягає античності. Перші згадки зв'язані з Древньою Грецією, у якій спостерігалися дуже міцні зв'язки між обмінювачами в різних містах. Нестача наявних грошей, а також розуміння небезпеки тривалих переходів призвели до того, що купець одержував розписку від одного обмінювача в тому, що він одержить борг в іншому місті у іншого обмінювача, а потім з цією розпискою обмінювач зможе повернути собі гроші у того хто видав розписку.
По своїй суті така розписка була переказним векселем. Такі векселі
широко використовувалися в Італії із середини XII до середини XVII ст., коли вона вважалася центром господарської і фінансової діяльності. Саме
тому, Італія і вважається батьківщиною векселів. Якщо спочатку вексель
гарантував одержання готівки в іншому місці, то пізніше він став виступати
фактом обміну товару на гроші, які продавець одержував пізніше з
врахуванням або без врахування затримки - безвідсотковий і відсотковий
векселі. Прикладом першого, що дійшов до наших часів, може бути відсоткова
розписка 1339 р.: [?]
|Барталус и Ко. в Пизе. |
|Во имя Господа Аминь. Барталус и Ко. посылает свой привет Барна из Лухи и |
|Ко. Авиньон. |
|Заплатите по этому письму 20 ноября 1339г. Ландуччио Бассадраги и Ко. из |
|Лухи 312 3/4 золотых гульденов, которые мы сегодня получили от Такредо |
|Баначмунти и Ко., начислив 4 1/2% в их пользу, и зачислите эту сумму на наш|
|счёт. Выдано 5 октября 1339г. |
Взагалі, у розвитку вексельних відносин можна виділити декілька періодів.
Перший період історії векселя може бути названий італійським, італійський він не тільки тому що відбувається в Італії, але і з іншої
причини: практика векселя, навіть наскільки вона проникає і за межі Італії, знаходилась в руках італійських обмінювачів-банкірів. А тому до
італійського періоду повинна бути віднесена і подальша епоха в розвитку
векселя, - епоха ярмарків у Шампані (XIII ст.), та особливо ярмарків
Бургундії (у Ліоні) і ярмарків у Безансоні (XIV - XVI стст.).
До кінця італійського періоду, тобто до кінця XVI - початку
XVII ст., вексель майже цілком сформувався. Протягом чотирьох століть, шляхом довгого, історичного процесу виробилися вексельні звичаї і навіть
з'являється перший вексельний статут - Болонії (1569 р.). Вексель
використовується не тільки для переказу грошей, але і для інших цілей, але
використовується, не виходячи з рук італійських банкірів: ніхто не може
застосувати вексель для своїх тих чи інших цілей не прибігаючи до участі
банкіра; останній є потрібним або в ролі трасанта, або в ролі ремітента, або пред'явника, або в декількох з цих ролей. Але в цьому була і сприятлива
сторона: вексель та правила його обігу вироблювались в обстановці єдиної
банкірської техніки.
Та незважаючи на це, при всій сформованості, до кінця італійського періоду вексель не має однієї властивості - рухливості, переказуваності; він ще не папір, здатний переходити від однієї особи до іншої, змінювати своїх кредиторів. Виражена в ньому сума прикріплена до визначених осіб. До настання терміну платежу вексель залишається незмінно в тих самих руках - в руках пред'явника, і тільки на момент платежу, при особистій присутності і при участі всіх згодних на це осіб, може перейти від одного боржника до іншого. Необхідну переказуваність вексель знаходить вже в новому періоді свого розвитку, коли він стає надбанням усього торгового, а потім і неторгового люду.[?]
Новий період у розвитку векселя - період індосаменту, цієї
спрощеної форми і своєрідного способу передачі векселя. Сцена нового
періоду вже не Італія, а центр та північ Європи, насамперед Франція, а
потім Голландія, Німеччина й Англія. Перша звістка про індосамент
відноситься до початку XVII ст. (у Pragmatica Неаполя 1607 р., де міститься
заборона індосаменту). Після нерішучих коливань французького законодавства, індосамент остаточно визнаний і повноправно закріплений в Ордонансі
Людовика XIV (1673 р.) і майже одночасно (у 1682 р.) - у зразковому для
того часу Вексельному Статуті Лейпцигу.[?]
Індосамент визволив вексель із рук банкірів і передав його в розпорядження торговців як знаряддя торгового кредиту. Відтепер головна функція векселя - покривати платежі, відстрочені (кредитовані) при покупці товарів, і таким чином сприяти обігу грошей (цінностей).
В Німеччину вексель занесений з Італії і Франції. Італійський вплив
можна побачити не тільки в термінології старих вексельних статутів
Німеччини, але також і в тому, що в Лейпцизі ще в 1711 році біржовий
бюлетень вексельних курсів складався італійською мовою. Вексель з'явився в
Німеччині поза тією обстановкою та поза тією технікою, у яких він виник в
Італії, а потім розвивався у Франції. З усіх особливостей векселя
привертало увагу те, що а) це письмове документоване грошове зобов'язання; б) воно наділене особливою швидкістю і суворістю стягнення; в) таку суворість можна додати всякому борговому документу, досить
лише позначити його векселем.
Отже вся сила, у позначці - вексель; її однієї досить, щоб перетворити у вексель будь-який письмовий документ, що містить в собі зобов'язання на гроші.[?]
Такі три періоди в історії векселя: перший, - італійський, він
зник, передавши вексель для подальшого розвитку другому періоду -
французькому (індосамент). Найважливіша пам'ятка французького періоду - це
Соde de commerce (1808 р.). Третій період - німецький; його найважливіший
твір - Загальнонімецький Вексельний Статут (1847 р.) - модель, з якої
копіювалися сучасні йому вексельні статути.
В Росії вексель почав діяти за часів Петра I, який через безладдя пошти та небезпечність доріг, знайшов можливим застосовувати векселі для переказу казенних грошей з одного міста в інші міста за участю купців. Вже при Петрові II, у виданому при ньому вексельному статуті, векселі поділяються на казенні та приватні. Зазначений вексельний статут і є перший, введений у Росії, за розпорядженням уряду, у вигляді твору, виданого 16-го травня 1729 р. німецькою та російською мовами. В основу цього статуту покладено сучасні йому німецькі вексельні статути, із яких запозичено багато визначень і майже вся термінологія векселя.
Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: диплом, сочинение отец.
Категории:
Предыдущая страница реферата | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 | Следующая страница реферата