Вселенські собори

| Категория реферата: Рефераты по религии и мифологии
| Теги реферата: дипломная работа, структура курсовой работы
| Добавил(а) на сайт: Дмитриев.

. та “нова теологія”, що формувалася Карлом Рахнером, Фон Бальтасаром,

Боуєром, Конгаром та Де Лубаком, котрі намагалися впровадити більше сучасних філософій у так званий Католицький синтез.
Другий Ватиканський Собор офіційно відкрився 11 жовтня 1962 року на свято божественного Материнства Благословенної Діви Марії. Собор поділили на чотири сесії (жовтень-грудень 1962; вересень-грудень 1963; вересень- листопад 1964; вересень-грудень 1965).
Підчас проведення Собору відбулося дві важливі події:

1. Прогресивні, реформісько-налаштовані єпископи організували

Європейський Союз і спромоглися переконати більшість отців собору відкинути список кандидатів у соборні комісії, який сформувала курія із консервативних єпископів. Що привело до того, що із плином собору консервативний і прогресивний впливи вилились у компроміси;

2. У червні 1963 року помер Іван ХХІІІ. Новим папою обрали Монтіні

Міланського як поміркованого прогресивного.
Четверта сесія завершилась месою 8 грудня 1965 року на свято Непорочного
Зачаття.
Собор створив 16 документів. Усі 16 були проголошені папою, що дає їм найвищу владу у церкві. Це:

. 4 Конституції, дві Догматичні: про Церкву (КЦ) та про Боже Об'явлення

(КО); Конституція про Святу Літургію (КЛ) та Душпастирська Конституція про Церкву в сучасному світі;

. 9 Декретів: про пастирський уряд єпископів в Церкві, про служіння і життя пресвітерів, про священицький вишкіл, про пристосоване оновлення чернечого життя, про апостолят мирян, про місійну діяльність Церкви, про екуменізм (ДЕ), про Східні Католицькі Церкви, про засоби суспільного повідомлення;

. 3 Декларації: про релігійну свободу, про відношення Церкви до нехристиянських релігій, про християнське виховання.
Католики не визнають ці документи за божественно натхненні як Біблію, але вони вважають, що Святий Дух керував Собором у їх написанні.

БОГОСЛОВ‘Я ДРУГОГО ВАТИКАНСЬКОГО СОБОРУ

1. “На думку більшості Римо-Католиків, можливо найважливіші вчення

… Ватикану ІІ – це узгодження із часом та оновлення церковної літургії, наголос на мирянстві та екуменізм” [11]. Ватикан ІІ дозволив використовувати розмовну мову разом із деяким залишком латини в літургії. Тепер вже, “дуже бажає собі того Мати Церква, щоб усіх взагалі вірних вести до тієї повної, свідомої та діяльної участи в літургійних відправах” (КЛ14), тобто у Месі. Дозволяються тепер і зміни в стилі служебної музики. “Результат такий, що Католики тепер поклоняються таким чином, що має вигляд і дає враження значно ближчому нагадуванні нашого, Лютеранського, поклоніння, ніж того, чим були

Тридентійські обряди” [11].

Дозволяється також і причастя в обидвох видах. Меса розглядається не лише як умилостивлююча жертва, але й також як спільнотне споживання. Мирянам дозволяється і заохочується брати більш активну участь у парафіяльному житті. Як чоловіки, так і жінки можуть служити помічниками, лекторами, катехизаторами та адміністраторами.

Конституція про Церкву навіть проголошує, що миряни у своїх життєвих світських покликах також можуть досягнути справжньої святості. Однак, залишається старий погляд на церкву як ієрархічну піраміду.

2. З метою запровадження екуменічного діалогу Собор стверджує, що

Божих людей можна знайти і поза Римською Церквою (ДЕ3). Тепер ми –

“роз’єднані брати” (ДЕ1), котрі “слушно називаються християнським ім’ям” (ДЕ3), але нас не визнають за “церкви”, лише за “громади”. “Бо тільки через єдину католицьку Церкву Христову, що є загальною допомогою спасіння, можна досягти повноту засобів спасіння” (ДЕ3).

Таким чином, Ватикан ІІ дозволив Католицькій Церкві стати головною силою у сучасному екуменічному русі.

3. Стосовно питання про те, як поживає Святе Письмо на Соборі, є добрі новини і погані новини. Оскільки відбулася зміна в літургії з латини на розмовну мову, разом із розвитком трирічного календаря читань, більше католиків більше чує Святого Письма своєю рідною мовою, ніж вони це раніше чули протягом 15-ти століть. Однак, з іншого боку,

Собор проголошує: “Священне Передання та Священне Писання становлять один священний депозит Божого слова, доручений Церкві” (КО10). “Те,що виходить, це те, що sola papa все ще стверджується, коли ж sola

Scriptura все ще відкидається” [11].

“Те Передання, яке походить від апостолів, під проводом Святого

Духа здосконалюється в Церкві: бо зростає пізнання переданих речей і слів чи з розважання і студій віруючих, що їх роздумують у своєму серці … , чи з внутрішнього розуміння духовних справ, що їх переживають, а чи з проповіді тих, які з єпископським насліддям перейняли певне дарування правди. Тобто, Церква з ходом століть постійно прямує до повноти Божої правди, доки в ній не сповняться слова Божі” (КО8), - пояснює Собор вчення про розвиток доктрини. “У роки після Собору Католицька біблійна наука стала повністю високо- критичною у своєму підході до Письма. Те, що потребувало двісті років для ліберальних Протестантських церков зробити із Біблією, Католицька