Предыдущая страница реферата | 2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12 | Следующая страница реферата

Принцип верховенства закону та його реалізація в механізмі правового регулювання зумовлюють підвищені вимоги до змісту відомчих нормативних актів господарського законодавства, відповідності їх іншим законодавчим актам та узгодженості з раніше прийнятими актами. Як вже зазначалося, з метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами державної виконавчої влади нормативних актів щодо забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій в Україні з 1 січня 1993 р. було введено державну реєстрацію Міністерством юстиції відомчих нормативних актів.

Відповідно до Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств, інших органів державної виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України[42], на державну реєстрацію подаються акти, що містять правові норми (правила поведінки), розраховані на невизначене коло осіб, підприємств, установ, організацій і неодноразове застосування, незалежно від строку їхньої дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами
"Для службового користування", "Не для друку", "Таємно" та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.

Водночас запровадження державної реєстрації відомчих нормативних актів допомогло виявити окремі прогалини у відомчому нормотворенні. Так, поза межами державної реєстрації опинилися нормативні акти Національного банку[43] України, що регулюють відносини, суб'єктами яких є юридичні особи, оскільки державній реєстрації згідно зі ст. 16 Закону "Про банки і банківську діяльність" підлягають лише ті нормативні акти, що регулюють відносини з участю фізичних осіб.

Виходячи з того, що багато з прийнятих Національним банком України нормативних актів мають міжвідомчий характер і є обов'язковими не лише для всіх фізичних, а й для всіх юридичних осіб (ст. 16 Закону "Про банки та банківську діяльність"), було б доцільно поширити режим державної реєстрації, встановлений Указом Президента України від З жовтня 1992 р. та постановою Кабінету Міністрів України3, на всі акти Національного банку, що мають міжвідомчий характер. Це дало б змогу, крім усього іншого, привести деякі акти НБУ у відповідність до вимог, встановлених Єдиною державною системою діловодства, оскільки такі види документів, як листи, телеграми, що їх практикує Національний банк України, є узагальненою назвою різних за змістом документів, що виділяються у зв'язку з особливим способом передачі тексту[44], але не є нормативними актами відомчого характеру, які можуть видаватися, зокрема, у вигляді постанови, наказу, інструкції, вказівок тощо.

Незважаючи на встановлений п. 15 Положення про державну реєстрацію нормативних актів: "...обов'язок робити посилання на номер і дату державної реєстрації нормативних актів, що публікуються", деякі засоби масової інформації цього не роблять, чим дезінформують читачів щодо чинності опублікованих актів.

Ці та інші упущення в українському законотворенні мають бути враховані новим парламентом України та іншими суб'єктами нормотворчого процесу, якщо ми як держава хочемо мати стабільне і добротне законодавство, яке б не лише виконувало роль регулятора суспільних відносин, а й сприяло недопущенню правопорушень суб'єктами комерційної діяльності.

ГЛАВА IV. Суб'єкти комерційної діяльності.

Поняття суб'єкта комерційного права обґрунтоване теорією комерційного права, яка виходить з того, що суб'єктами комерційного права є учасники комерційних відносин, тобто організації та їхні структурні підрозділи.
Окремі громадяни, якщо вони здійснюють підприємництво без створення підприємства, також мають визнаватися суб'єктами комерційного права, а не суб'єктами цивільного права, як вважалося раніше, хоча їхній правовий статус потребує детального дослідження.

Суб'єктами комерційного права є: а) фізичні особи; б) організації, які у вигляді професійного промислу виробляють і реалізують для суспільних (не власних) потреб продукцію, виконують роботи, надають послуги; в) організації – споживачі результатів комерційної діяльності; г) організації, що здійснюють професійну управлінську діяльність в економіці.

Суб'єкти комерційного права діють або як власники основних засобів виробництва (наприклад, кооперативи, господарські товариства), або як комерційні суб'єкти, засновані власниками (наприклад, державне підприємство, приватне підприємство, підприємство, засноване кооперативом). Управлінські організації – міністерства, відомства – законом визначені як уповноважені власником (власниками) органи (ст. 33 Закону "Про власність", ст. 5 Закону "Про підприємства в Україні").

Суб'єкти господарського права мають ряд ознак правосуб'єктності, закріплених комерційним законодавством. По-перше, ці суб'єкти мають певну організаційно-правову форму, в якій здійснюється комерційна або управлінська діяльність. Організаційно-правову форму можна визначити як передбачену або санкціоновану правом організаційну структуру, в якій діє суб'єкт комерційного права. Це або одна з форм підприємства, або установа
(наприклад, міністерство), або організація (наприклад, об'єднання громадян, яке є учасником комерційних відносин).

За загальним правилом, порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм суб'єктів господарського права визначається законодавством України (підприємства, об'єднання підприємств, міністерства тощо). Крім того, підприємець має право вибору організаційно- правової форми свого підприємства. Це може бути одна з передбачених законом форм, або навіть і не передбачена (наприклад, запозичена з-за кордону). У цьому разі підприємець керується Законом "Про підприємництво" і своїм статутом.

Другою ознакою суб'єкта комерційного права є те, що він має юридичне відокремлене і закріплене за ним майно у формі основних фондів, обігових коштів, інших цінностей. Тобто у майновому відношенні суб'єкт комерційного права є самостійним і не залежить у своїх рішеннях від засновників і учасників. Майно суб'єкта комерційного права відокремлюється і закріплюється за ним у правовій формі, елементами якої комерційного право визначило установчі документи (установчий договір, статут, акт про створення, положення) суб'єкта, самостійний або зведений (для господарських об'єднань) баланс, який відображує вартість майна суб'єкта в цілому, розрахунковий та інші рахунки в банках.

Правом власності і комерційним законодавством про управління майном визначається правовий титул, за яким майно належить суб'єктові. Це може бути право власності, право повного господарського відання (зокрема щодо державних підприємств), право оперативного управління (щодо міністерств, інших державних установ і організацій, що перебувають на державному бюджеті), право оренди (орендні та інші підприємства, утворені на базі орендованого майна).

Третьою, суто юридичною, ознакою суб'єкта комерційного права є його комерційна правосуб'єктність. Суб'єкт комерційного права має засновану на законі можливість набувати від свого імені майнові та особисті немайнові права, вступати в зобов'язання, виступати у судових органах.
Правосуб'єктність суб'єкта комерційного права доктринально визначається як комерційна компетенція, тобто сукупність встановлених законодавством і набутих у комерційних правовідносинах прав і обов'язків. Суб'єкти комерційного права (крім підрозділів організацій) є юридичними особами.

Отже, суб'єкти комерційного права – це організації, які на основі юридичне відокремленого майна в межах своєї господарської компетенції безпосередньо здійснюють комерційну діяльність і використання її результатів або управлінську діяльність в економіці.

Комерційне законодавство і право регулює умови створення і діяльності різних видів суб'єктів. Кожен вид має законодавче визначені назву і правове становище.

Класифікація суб'єктів комерційного права на види здійснюється згідно з об'єктивним матеріальним критерієм. Таким критерієм законодавець вважає зміст діяльності або функції суб'єкта, які він виконує в економічній системі України.

З урахуванням особливостей функцій комерційне законодавство визначає правове становище таких суб'єктів комерційного права, як:

1) фізичні особи;

2) підприємства та їхні структурні підрозділи;

3) об'єднання підприємств;

4) фінансові та посередницькі інститути;

5) органи державної виконавчої влади в економіці.

Крім того, у кожній з цих груп враховуються особливості правового становища окремих видів суб'єктів комерційного права.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: ответы 2011, диплом управление предприятием.





Предыдущая страница реферата | 2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12 | Следующая страница реферата