Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 | Следующая страница реферата

Ця модель передбачала, що спочатку має бути досягнута стабілізація економіки, а вже потім - розпочатись економічне зростання. Стабілізація ж передбачала повну лібералізацію цін і зовнішньої торгівлі, суто монетаристський підхід до боротьби з інфляцією, ставку на саморегулюючу роль ринку, як на макро- так і на мікрорівні економіки, заборону застосування захисту від негативного впливу недобросовісної конкуренції, реалізацію прискореної програми приватизації, ставку на розвиток малого бізнесу переважно у сфері торгівлі.

Протягом останніх років реформатори в економічному блоці уряду намагалися виконувати рекомендації іноземних радників (зокрема, з МВФ) і умови надання кредитів МВФ, часто - навіть нехтуючи чинним законодавством.
Наслідками реалізації запропонованої Україні моделі економічного розвитку були неоднозначними. З одного боку - падіння обсягів ВВП від 1991 до 1998 років на 55,2 %, збільшення питомої ваги сировинних галузей до 50 % проти
21 % у 1990 р.; нелегальний відтік капіталів за межі України, який на початок 1999 р. становив 8 млрд доларів; скорочення капіталовкладень за роки незалежності майже у 5 разів; досягнення рівнем бартеризації економічних взаємин 40 % обсягу реалізованої продукції; кредиторська заборогованість, яка на початок 1999 р. склала 153,6 млрд гривень; втрата значної частини внутрішнього ринку, який по окремих видах товарів на 60-90
% заповнений імпортною продукцією; зростання зовнішнього боргу, величина якого на початок 1999 р. перевищила 12 млрд доларів; падіння життєвого рівня значної частини громадян України, до 50 % яких проживають за межею малозабезпеченості; зростання імпортної залежності України від постачання продукції стратегічного характеру; відтік і скорочення інтелектуального наукового потенціалу; поширення "тіньової економіки", корупція, криміналізація економіки і перетворення її на об'єкт протиборства політичних сил, втрата зовнішніх ринків збуту української продукції.

Проте одночасно було немало зроблено і в частині розбудови ринкових структур, приватизації, становлення стабільної державної валюти. Значна частина українських підприємств перейшла на випуск конкурентоспроможної продукції. У 2001 році валовий внутрішній продукт України збільшився у порівнянні 2000 роком на 9%, темп приросту перевищено більш як в 1,5 раза.
Збережено досягнуті у 2000 році високі темпи приросту обсягів промислового
(14,2% проти 13,2) і сільськогосподарського виробництва (9,9 проти 9,8), здобуто їх прискорення у сфері інвестування в основний капітал (17,2 проти
14,4), обороту роздрібної торгівлі (11,7 проти 6,9), будівельної діяльності
(на 10,6 проти 1,6 %).

Приріст споживчих цін у 2001 році становив 6,1%, що вчетверо нижче минулорічного показника (25,8%), та удвічі нижче прогнозованого на початку року (12,3%).
У січні - листопаді 2001 р. порівняно з відповідним періодом 2000 р. обсяг зовнішньої торгівлі товарами збільшився на 14,2% і становив $ 29,2 млрд. дол.

В структурі експорту спостерігається ряд позитивних змін. Частка чорних металів зменшилася з 35,1 до 30,9%, добрив - з 2,8 до 2,2%. З 2 до
0,9% зменшилась питома вага експорту нафти, газу, електроенергії. Натомість частка молока і молочних продуктів збільшилась з 0,9 до 1,7%, зернових культур - з 0,8 до 2,5%, паперу та картону - з 1,25 до 1,6%, інструментів - з 0,2 до 2,5%, машин, устаткування та механізмів - з 9,2 до 10,5%.

Наші макроекономічні досягнення виглядають не надто стійкими та переконливими саме через непослідовність у ринкових перетвореннях і сучасну недосконалість ринкових інститутів. Про наші сьогодняшні проблеми краще за інших сказав відомий польський економіст Лешек Бальцерович:

«У мене виникло таке враження, що чимало начебто інтелігентних людей перестають мислити, коли починають говорити про державу, ставлячись до неї так, буцім вона є коморою необмежених засобів, здатних розв’язати усі проблеми. Тим часом, на державу треба дивитися як на важливий, але обмежений засіб. Адже обмеженими залишаються і термін, і компетенція уряду та працедавців, обмежені кількість, кваліфікація та знання державних службовців, врешті скромними залишаються реальні фінансові засоби, якими володіє держава, бо вона має їх стільки, скільки забирає в людей через різні податки».

В останні роки НБУ (чи не єдина з наших державних установ) демонструє всі якості локомотива і регулятора української економіки. Він зумів стати справжнім ринковим інститутом, що стійко витримує тиск з боку прибічників
«світлого вчора». Наведені нижче діаграми переконливо свідчать про ефективну діяльність НБУ, яка знайшла відповідну оцінку у світової спільноти.

[pic]
[pic]
[pic]
[pic]

Правління Національного банку України проаналізувавши динаміку макроекономічних і монетарних показників у січні-травні 2002 року, враховуючи фактичний індекс споживчих цін у травні та його прогнозну оцінку до кінця 2002 року, а також з метою забезпечення стабільності грошово- кредитного ринку прийняло постанову від 04 червня 2002 року № 207, якою передбачено залишити розмір облікової ставки у травні 2002 року на рівні, що діяв у травні п. р. - 10 відсотка річних.

На практиці принципи ліберальної економіки почали втілюватися в
Україні тільки з кінця 1999 р., коли за значної підтримки законодавців до влади прийшов уряд, що вважався прозахідним і рішуче налаштованим на поглиблення і радикалізацію ринкових реформ. Однак у практичній діяльності новому складові Кабміну довелося зіткнутися з серйозними труднощами. Втім, уряду Ющенка, який до призначення Прем’ром очолював НБУ, вдалось зробити досить багато.

У кредитно-грошовій сфері було здійснено повернення до політики стримування росту грошової маси та інфляції, що сприяло значному зниженню ціни кредитів і їх доступності для більшості виробників. Витіснення з обігу негрошових форм розрахунків та перехід до прозорого виконання реального бюджету дозволили суттєво покращити соціально-економічний стан країни та її населення.

«Промислова політика» як така стала відсутньою, оскільки Ющенко і його прихильники дотримуються тієї точки зору, що вільний ринок самостійно визначає пріоритети економічного розвитку. У зв'язку з цим, а також подальшою лібералізацією зовнішньої торгівлі, продовжилось поглиблення депресії наукоємних виробництв. Стимулювання експорту здійснювалось шляхом переговорів із зовнішньоторговельними партнерами про взаємне скорочення торгових бар'єрів.

Відбулось прискорення темпів приватизації і регуляторної реформи, які можуть принести успіх, якщо будуть спрямовані не на досягнення кількісних показників, а на підвищення ефективності управління власністю, систему корпоративного управління власністю і дійового захисту прав акціонерів, а також залучення приватних капіталів у народногосподарський обіг.

В квітні 2001 р. політичний маятник в Україні хитнувся. Новий уряд ще не наважився на значні зміни кредитно-грошової політики, тому зростання макроекономічних показників поки продовжується, хоча темпи його уповільнилися. Проте намагання керувати економікою в «ручному режимі» може зруйнувати нестійкі позитивні тенденції. І тут багато чого залежить від
НБУ, який продовжує лишатися справжнім бастіоном ринкових перетворень. Тому актуальність даної роботи полягає в розгляді функціонування НБУ та його впливу на основні показники економіки країни.

Метою і завданням даної роботи є аналіз діяльності Національного банку України як фінансового агенту уряду та його впливу на макроекономічні показники і подальше реформування економіки.

Розділ 1. Сутність функції НБУ, як банкіра і фінансового агента уряду

1.1. Банківське обслуговування – основна функція НБУ

Центральні банки, виступаючи у ролі банкіра уряду, тісно взаємодіють з фінансовими органами. Вони співпрацюють як при вирішенні загальних питань монетарної і фіскальної політики, так і під час повсякденного виконання фінансових операцій.

Центральні банки відіграють помітну роль у касовому виконанні державного бюджету. Суть касового виконання бюджету полягає в організації надходження грошових коштів до бюджету (податки, збори, виторг від реалізації державних цінних паперів) і видачі бюджетних коштів у процесі виконання бюджету. Центральний банк, як правило, веде рахунок Міністерства фінансів (казначейства) і забезпечує таким чином розрахунково-касове обслуговування уряду, що дає змогу, у свою чергу, уряду, враховуючи особливий статус банку, мінімізувати ризики, пов'язані з банківським обслуговуванням.

У процесі касового виконання бюджету кошти списуються з рахунків платників податків, покупців державних цінних паперів, що відкриті в комерційних банках, і зараховуються на рахунок міністерства фінансів
(казначейства), відкритий у центральному банку. У результаті збільшуються депозити уряду і зменшується грошова база. Коли уряд фінансує державні витрати, то процес розвивається у зворотному порядку. Наприклад, при оплаті устаткування для державного медичного центру кошти списуються з рахунка
Міністерства фінансів (казначейства) і зараховуються на рахунки постачальників устаткування, відкриті в комерційних банках. Депозити уряду зменшуються, а банківські резерви і відповідно грошова база зростають.

В окремих країнах кошти державного бюджету зберігаються не тільки у центральному банку, а й у комерційних банках. Наприклад, у США кошти, які
Казначейство отримує від податкових надходжень, і виторг від продажу державних цінних паперів зберігаються на спеціально відкритих урядових рахунках у найбільших комерційних банках (так звані «податкові і позичкові рахунки»). Поточні платежі Казначейства, зокрема оплата виписаних
Казначейством чеків, здійснюються головним чином з рахунків, відкритих
Казначейству у Федеральних резервних банках (так звані «чекові рахунки»).
Кошти на «чекові рахунки» переказуються з «податкових і позичкових рахунків» у міру потреби.

Оскільки надходження коштів до бюджету і витрачання цих коштів протягом року у часі не збігаються, депозити уряду в центральному банку характеризуються значними коливаннями і, отже, можуть бути джерелом коливань у грошовій базі. Проте більшість цих коливань має тимчасовий характер і Центральний банк може їх передбачити на основі інформації міністерства фінансів про сподівані надходження і видатки, що дає банку змогу вжити відповідних заходів через проведення операцій на відкритому ринку і нейтралізувати вплив бюджетних коливань на грошову базу.

В умовах незбалансованості бюджету уряд стикається з проблемою вишукування джерел фінансування дефіциту державного бюджету. У світовій практиці відомі три методи фінансування дефіциту бюджету:

• податкове фінансування. В основі цього методу — підвищення урядом податків, що веде до збільшення надходжень до бюджету. Податкове фінансування не впливає на грошову базу;

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: анализ курсовой работы, конспект.





Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 | Следующая страница реферата